06 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/7067/23 пров. № А/857/21430/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючої судді - Судової-Хомюк Н.М.,
суддів - Онишкевича Т.В., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
представника позивача: Шокало В.С.
представника відповідача: Писарев О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 380/7067/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування наказу, поновлення на посаді,-
суддя в 1-й інстанції Лунь З.І.,
час ухвалення рішення 10 год. 27 хв.
місце ухвалення рішення м.Львів
дата складання повного тексту рішення 12.10.2023,-
У квітні 2023 року до адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 - позивач) до Львівської митниці (далі - відповідач) в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16.03.2023 за №208-о з займаної посади;
-поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора оперативного відділу управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці;
-стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач зазначив, що наказ Львівської митниці від 16.03.2023 № 208-о вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки між ним та відповідачем не було досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк та була відсутня така домовленість щодо визначеної дати звільнення. Крім того, позивач заявив про анулювання заяви про припинення трудового договору за згодою сторін, чого відповідач не взяв до уваги. Просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » №208-о від 16.03.2023.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора оперативного відділу управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці з 16.03.2023.
Стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму 106264 (сто шість тисяч двісті шістдесят чотири) грн.50 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць на суму 19698 (дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто вісім) грн. 35коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів допущено до негайного виконання.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права що мають значення для справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на неправильне трактування судом першої інстанції п.1 ст.36 КЗпП України та ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», оскільки домовленість між позивачем та Львівською митницею про припинення трудового договору за взаємною згодою дійсно існувала, що підтверджується письмовою заявою позивача з датою написання та резолюцією керівника митниці з визначеною датою ; волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення 16.03.2023 було, при цьому таке було вільним та тиск на нього не чинився (жодні докази протилежного відсутні); позивач до моменту видачі наказу не заявляв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
В суді апеляційної інстанції представники сторін надали письмові та усні пояснення по суті апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач, ОСОБА_1 , з 20.12.2007 працює в митних органах України.
22.09.2022 наказом Львівської митниці № 1119-0 був призначений на посаду головного державного інспектора оперативного відділу управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил шляхом укладення контракту про проходження державної служби.
16.03.2023 позивач прибув до в.о. начальника Львівської митниці Кузніка А.Ю. та подав заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін.
Заява ОСОБА_1 була написана ним власноручно в присутності в.о начальника Львівської митниці.
У заяві про звільнення позивачем зазначено підставу припинення трудового договору, а саме «За згодою сторін». Дана заява датована 16.03.2023 року.
На вказаній заяві керівником митниці проставлено резолюцію «В наказ звільнити з 16.03.2023».
16.03.2023 Львівською митницею видано наказ №208-о «Про звільнення ОСОБА_1 » за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України та ч.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до Інформаційних довідок з електронної системи охорони здоров'я лікарем загальної практики КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Деснянського району м. Києва» видано медичний висновок про тимчасову непрацездатність з 16.03.2023 по 27.03.2023 пацієнта, котрий ідентифікований у системі НСЗ України.
21.03.2023 на адресу Львівської митниці позивач скерував заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін та з проханням не виносити ніяких наказів.
27.03.2023 на адресу Львівської митниці позивач знову скерував заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін та з проханням не виносити ніяких наказів, за ЕЦП. У прийнятті цієї заяви позивачу було відмовлено.
Позивач вважав наказ Львівської митниці від 16.03.2023 №208-о «Про звільнення ОСОБА_1 » протиправним, оскільки при його виданні не було дотримано норм законодавства про працю, а саме, не узгоджено дату звільнення, не досягнуто домовленостей про звільнення в повному обсязі та у зв'язку із подальшим відкликанням заяви про звільнення вважав, що органом звільнення порушено трудове законодавство, звернувся до суду з вимогами про скасування вказаного наказу та поновленням на попередньому місці праці.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві ОСОБА_1 від 16.03.2023 не зазначено дати, з якої сторони дійшли згоди щодо звільнення позивача з посади.
На думку суду першої інстанції це суперечить ч.3 ст.86 Закону № 889-VIII, за змістом якої обов'язок суб'єкта призначення про звільнення державного службовця з посади за угодою сторін пов'язаний із строком, шо визначений державним службовцем у поданій ним заяві. Закон № 889-VIII передбачає письмову форму для визначення строку звільнення державного службовця з посади за угодою сторін.
З врахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача не виникло обов'язку для видання наказу про звільнення позивача, оскільки відсутність визначення строку звільнення позивача у письмовій заяві свідчить про недосягнення згоди сторін про таке звільнення.
Колегія суддів не погоджується з таким трактуванням закону зазначеного трудового спору та обґрунтовує це наступним.
Із змісту заявленого позову слідує, що його предметом є оскарженням припинення державної служби та звільнення з посади головного державного інспектора оперативного відділу управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці, за угодою сторін, на підставі ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.
При цьому, підставами заявленого позову визначені відсутність належного волевиявлення позивача на звільнення за угодою сторін, відсутність домовленості сторін про припинення державної служби за взаємною згодою, скерування позивачем заяви про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення спірних відносин за взаємною згодою.
Також позивач наголошує на тому, що вказана заява на звільнення написана ним під тиском керівника митниці.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу».
Згідно з п.1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Відповідно до ч.2 ст.5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з вимогами ст.83 зазначеного Закону державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч.3).
Наведені положення кореспондуються із приписами ч.1 ст.36 КЗпП України, згідно з пунктом 1 якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За загальним правилом волевиявлення сторін трудового договору оформляється шляхом написання працівником заяви про прийом на роботу, а зі сторони власника (роботодавця) шляхом постановлення відповідного наказу про прийняття на роботу.
За тим же загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.
В разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, в тому числі від загальної звільнення за ініціативою працівника із обов'язковим попередженням роботодавця за 14 днів (ст.38 КЗпП України, ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу»).
Отже, діючим законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, а також частиною 2 ст.86 Закону України «Про державну службу». Відсутність належного волевиявлення свідчить про відсутність підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.
Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.
Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Згідно усталеної судової практики для цілей застосування п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України суд під час вирішення такого спору повинен з'ясувати : чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Оцінюючи в сукупності вимоги законодавства, що регулюють вказані правовідносини та дійсні обставини справи (час та місце написання заяви, а також поведінку самого позивача, який покликаючись на поганий стан здоров'я, доказом чого служить відкриття листка непрацездатності о 03 год. 20 хв 16.03.2023 року, прибув у головний офіс Львівської митниці та самостійно написав заяву про звільнення з визначенням дати написання заяви та зазначення про вид звільнення - за згодою сторін, та погодженням цієї обставини уповноваженою особою з формуванням резолюції з визначенням дати звільнення працівника, щодо якого досягнуто спільної згоди, свідчить про наявність факту домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою.
При досягненні спільної домовленості працівника й роботодавця про звільнення за угодою сторін, а також погодженні дати звільнення, - відкликання працівником заяви не матиме юридичних наслідків. Це означає, що відкликання працівником заяви про звільнення не скасовує угоду сторін про звільнення.
Разом з тим, однією з ознак, характерних для звільнення за згодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов'язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої у вигляді попередження, зобов'язання щодо працевлаштування, подання, погодження звільнення з відповідним органом тощо.
У частині 1 п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від б листопада 1992 року № 9 зазначається, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (який кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону № 889) договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з'ясувати : чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення, чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
За положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 06 червня 2018 року у справі № 813/5855/15, від 06 лютого 2020 року у справі № 802/1343/17-а Верховний Суд, дійшовши аналогічних висновків, відзначив : «… що як вбачається із заяви про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, вона не містить ні дати її написання, ні волевиявлення позивача на визначення строку з якого трудовий договір, пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано…».
У постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19 Верховний Суд зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін і бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб'єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує, чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб'єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
Отже, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи. Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити:
1) чи містить заява про звільнення прохання звільнити за згодою сторін;
2) яка бажана дата звільнення державного службовця;
3) яка дата подачі заяви.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 ( а.с. 22 на розвороті) про звільнення вбачається, що така заява містить дату подачі заяви - 16 березня 2023 року, що на думку колегії суддів є також і визначеною датою звільнення, містить інформацію про вид звільнення - за згодою сторін. На заяві міститься резолюція з визначенням дати оформлення наказу про звільнення ОСОБА_1 - 16 березня 2023 року. Колегія суддів вважає, що подана позивачем заява про звільнення за згодою сторін від 16 березня 2023 року є чіткою, зрозумілою та не викликає неоднозначного тлумачення.
Досліджуючи подальші обставини вчинення дій позивача після винесення оспорюваного наказу про звільнення від 16.03.2023 року, а саме: скерування заяв про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін та з проханням не виносити ніяких наказів 21.03.2023 та 27.03.2023, колегія суддів вважає їх ретельно спланованими з іншими суб'єктами звільнення з державної служби, котрі також були звільнені 16.03.2023 року за тією ж процедурою, що відображено у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду №380/7136/23, №380/7066/23, №380/7363/23.
Вказані висновки заперечують твердження суду першої інстанції про відсутність досягнення згоди щодо звільнення між ОСОБА_1 та органом звільнення.
Щодо аргументів ОСОБА_1 про відкликання поданої ним заяви від 16.03.2023 про звільнення за угодою сторін, то колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів, що на дату винесення оскаржуваного наказу (16 березня 2023 року) у розпорядженні Львівської митниці знаходилася заява ОСОБА_1 про відкликання його заяви про звільнення за угодою сторін. Отримання відповідачем такої заяви після винесення наказу про звільнення державного службовця не може вважатися спільним волевиявленням державного службовця і суб'єкта призначення на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін. Тобто відкликання позивачем заяви від 21,27 березня 2023 року про звільнення із займаної посади 16 березня 2023 за угодою сторін могло б мати місце виключно у випадку домовленості про це з відповідачем, а в спірному випадку такої взаємної домовленості сторін не було досягнуто. Сам собою факт направлення позивачем заяв про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.
Щодо покликання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у подібних справах, варто зауважити, що висновки, зроблені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом установлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Додатково, суд апеляційної інстанції вважає, що оформлення позивачем періоду тимчасової непрацездатності (з 16 березня 2023 року до 27 березня 2023 року перебував на амбулаторному лікуванні з захворюванням загального характеру, про що свідчить довідка Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Деснянського району м.Києва ), а також аналіз норм спеціального закону та КЗпП України вказує на те, що звільнення працівника не допускається в день його тимчасової непрацездатності, якщо звільнення відбувається за ініціативою роботодавця. Однак положення вказаної норми не містить заборони звільнення працівника, якщо таке звільнення відбувається за власним бажанням працівника, в тому числі за згодою сторін. Таким чином, норми чинного законодавства не містять заборон чи обмежень на розірвання трудового договору за ініціативою працівника чи за згодою сторін під час тимчасової працездатності працівника. У даному випадку підставою для звільнення позивача з посади стала заява про звільнення за згодою сторін, а, отже, оскільки розірвання трудового договору відбулося не з ініціативи власника, то обмеження, встановлені частиною третьою статті 40 КЗпП України, на вказані обставини не розповсюджуються.
Доводи позивача про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення з митниці за власним бажанням належними доказами не підтверджені.
Вказана обставина підтверджується заявою, що була направлена до суду першої інстанції 26.04.2023 року представником Львівської митниці (а.с.47). Вказана заява стосувалась розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням ( виклику) сторін, в якій обґрунтовувалась необхідність виклику в судове засідання в.о. керівника Львівської митниці Кузніка А.Ю. та працівника ОСОБА_2 щодо спростування фактів вчинення психологічного тиску на позивача при написанні заяви про звільнення за згодою сторін від 16.03.2023. Ухвалою суду від 03.05.2023 року у задоволенні клопотання представника митниці щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням ( виклику) сторін було відмовлено, а сторона позивача не вчиняла дій щодо підтримки вказаного клопотання. Наведене, дає підстави колегії суддів стверджувати про відсутність доказів на доведення факту вчинення психологічного тиску на позивача при написанні заяви про звільнення за згодою сторін від 16.03.2023.
В подальшому, ухвалою суду від 19.06.2023 року про перехід із спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, сторона позивача та уповноважений представник не подавали клопотання на підтримку раніше заявленого представниками Львівської митниці клопотання про необхідність виклику в судове засідання в.о. керівника Львівської митниці Кузніка А.Ю. та працівника ОСОБА_2 щодо спростування фактів вчинення психологічного тиску на позивача при написанні заяви про звільнення за згодою сторін від 16.03.2023.
З урахуванням встановлених обставин, надавши оцінку доводам сторін, їх відповідності вимогам спеціального закону, колегія суддів вважає, що відповідач дотримався порядку звільнення позивача зі служби в Львівській митниці, а спірний наказ є законним, тому у задоволенні позову про його скасування та про поновлення позивача на службі слід відмовити.
Суд першої інстанції не звернув на вказані обставини уваги, не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо неправомірності оскарженого наказу відповідача, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає підставними та обґрунтованими, такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст., 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 380/7067/23 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування наказу, поновлення на посаді відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 15.02.2024