16 лютого 2024 рокусправа № 380/30282/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Желік О.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора із вимогою стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заборгованість з грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток в сумі 572526, 24 грн.
Позовну заяву позивач мотивував тим, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Вважає, що за 176 днів невикористаної відпустки розмір компенсації становить 587505, 60 грн., однак роботодавцем, виплачено лише 14979,36 грн.
Ухвалою від 27.12.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. Відповідач вважає середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виплатою, що не є заробітною платою, а час, протягом якого працівник згідно з законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та при прийнятті рішення виходив з наступного.
Наказом Генерального прокурора № 1135ц від 29.09.2023 позивача звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023.
Згідно даних розрахункових листів, ОСОБА_1 у 2023 році (з квітня по день звільнення) нараховано та виплачено 433953,21 грн., в т.ч. 430636,36 грн. середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 у справі № 380/8582/22.
Кількість днів невикористаної відпустки - 176, які роботодавець визначив самостійно (розрахунковий лист за жовтень 2023).
Компенсацію за невикористані дні відпустки позивачу виплачено в сумі 14979,36 грн. (розрахунковий лист за жовтень 2023).
Дані обставини відповідачем не заперечуються.
Також, як встановлено з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі № 380/8338/23, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.007038 за період з 11.06.2022 року до 29.03.2023 року в сумі 354040 грн. 96 коп.
При звільненні працівника, відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 82 Закону України "Про прокуратуру", прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора; прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплата компенсації за не використані дні відпусток.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання виплати компенсації за невикористані дні відпусток підлягає розгляду в порядку визначеному приписами Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки", постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 зі змінами, внесеними постановою № 957 (далі - Порядок 100).
В силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 83 КЗпП України та ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпусток. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Закону «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Механізм обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки визначається за правилами, закріпленими у п. п. 2, 5, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 зі змінами, внесеними постановою № 957.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати визначені розділом ІІІ Порядку 100, відповідно до вимог п. 3 якого: «При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.»
Підпунктами а) - о) пункту 4 цього Порядку визначено вичерпний перелік виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати; однак, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі до зазначеного переліку не включено.
Суд відхиляє покликання відповідача на абзац 7 пункту 2 Порядку 100, відповідно до вимог якого: «Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.», - з огляду на наступне.
Для застосування приписів 1го речення цієї норми необхідними є 2 умови: 1) працівник згідно із законодавством не працював, 2) і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково. Відсутність хоча б однієї з наведених умов виключає можливість застосування цієї норми. Однак, згідно з вимогою ст. 236 КЗпП України, - середній заробіток за час затримки виконання рішення суду є неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Друге речення також є незастосовним, позаяк у сторін є дані про нараховану заробітну плату працівника у 2023 році, а в спірний період бойові дії на території м. Києва не проводилися.
Отже, вимоги абзацу 7 пункту 2 Порядку 100 не підлягають до застосування у спірних правовідносинах.
Доводи відповідача про те, що кошти в сумі 430636,36грн не включаються до розрахунку середньої заробітної плати, оскільки це середній заробіток за період з 11.06.2021 по 10.06.2022, також відхиляються з огляду на те, що вказана сума нарахована та виплачена у квітні 2023 року.
Підставою для виплати зазначеної суми була постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/8582/22, що прийнята 09.03.2023, та виконавчий лист від 21.03.2023 виплата здійснена у квітні 2023.
Дані обставини також не заперечуються відповідачем.
Окрім цього, відповідачем видано позивачу розрахунковий лист за квітень 2023, у якому зазначено, загальну суму нарахування і виплати - 432135,76 грн.
Абзацами 1, 2 п. 2 Порядку 100 передбачено: « 2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Тобто, наведені норми встановлюють вимогу про те, що для розрахунку компенсації за невикористані відпустки використовуються виплати здійснені у 2023 році.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В силу вимог ст.ст. 72 - 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Однак, відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності його дій та бездіяльності.
В силу вимог ч. 3, 9 ст. 79 КАС України, відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву; копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.
Однак, у відзиві відповідач не навів жодної поважної причини не проведення нарахування і виплати згаданої суми раніше, як і не надав доказів виплати цієї суми до 2023року.
Оскільки нарахування та виплата середньої заробітної плати за час затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі здійснені у 2023 році, - 430636,36грн. включаються до розрахунку середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки.
Визначаючи кількість днів у розрахунковому періоді, відповідач вказав загальну кількість робочих днів (198) в період з 01.01.2023 по 03.10.2023, не виключивши із розрахунку ні кількість днів відпустки без збереження заробітної плати, ні дні у 2023, за які не провів нарахування та виплати.
При цьому, у відзиві відповідач наголосив на необхідності виключення із розрахунку кількість днів відпустки без збереження заробітної плати.
В той же час, абз. 1 п. 7 Порядку 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Доводи відповідача про те, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не є заробітною платою; а час, протягом якого працівник згідно з законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду, - фактично ґрунтуються на висновках об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 10.10.2019 у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) відступила від висновків об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 10.10.2019 у справі № 369/10046/18, вказавши, що: «середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.»
Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 у справі № 204/8655/21 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.08.2022 у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 461/7423/21 вказано, що у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 є висновок, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).
Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Отже, з урахуванням викладених вище висновків, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
З урахуванням вимог п. п. 2, 5, 7 Порядку 100, сума компенсації мала б визначатися наступним чином:
сума виплат, нарахованих у 2023 році поділена на кількість робочих днів у розрахунковому періоді та помножена на кількість днів невикористаної відпустки
433 953, 21 : 130 х 176 = 587 505, 60 грн
Роботодавцем виплачено 14 979,36 грн.
Таким чином, розмір заборгованості становить різницю між компенсацією, що підлягала виплаті та фактично виплаченою:
587 505, 60 - 14 979,36 = 572 526, 24 грн.
Визначення конкретної суми компенсаційної виплати, у даному випадку, не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки Порядком 100 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації за невикористані дні відпустки.
Правову позицію аналогічного змісту викладено Верховним Судом в постанові від 26.02.2020 року у справі №826/8319/16, а також вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.03.2019 року у справі №757/9144/16-ц.
Отже, на користь позивача належить стягнути компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 572526, 24 грн.
Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Відтак суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача недоплачену компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 572 526, 24 грн. на користь позивача.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 5725,26 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 9, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 572526,24 грн. (п'ятсот сімдесят дві тисячі п'ятсот двадцять шість) грн. 24 коп. на користь ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 5725,26 (п'ять тисяч сімсот двадцять п'ять) гривень 26 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.М.Желік