16 лютого 2024 рокусправа № 380/26684/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій
Позивачка звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 у якому заявлено позовні вимоги: визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду заяви про звільнення її чоловіка ОСОБА_2 за сімейними обставинами (інвалідність дружини другої групи); зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву та прийняти передбачене законом рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона звернулась з заявою до відповідача про звільнення її чоловіка у зв'язку з сімейними обставинами - інвалідність дружини другої групи. 12.09.2023 позивачка отримала лист за підписом т.в.о. командира Військової частини ОСОБА_3 , яким повідомлено про те, що її чоловік не звертався з відповідним рапортом.
Позивачка наполягає, що відповідач не взяв до уваги тієї обставини, що Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено право на звернення до військової частини з відповідними заявами та стверджує, що відповідач фактично ухилився від розгляду заяви по суті, чим допустив протиправну бездіяльність.
Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву у якому вказав, що ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації з 14.10.2022, що підтверджується Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 290 від 14.10.2022. На адресу Військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» 15.04.2023 за вх..№ 17987 надійшла заява позивачки від 08.02.2023 про звільнення ОСОБА_2 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу шостого (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи) підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Відповідач наголошує, що військовослужбовець за призовом під час мобілізації старший солдат ОСОБА_2 протягом всього періоду служби у Військовій частині НОМЕР_1 не подавав рапорт на звільнення з військової служби. За результатами надісланої заяви позивачці надана відповідь про відсутність підстав для звільнення її чоловіка з військової служби. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації з 14.10.2022, що підтверджується Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 290 від 14.10.2022.
ОСОБА_1 звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою про звільнення її чоловіка - ОСОБА_2 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю 3 групи.
На заяву позивачки Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь листом від 06.09.2023 № 692/6684, у якій зазначено, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 детально досліджені викладені у ньому факти та обставини та повідомлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_2 відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України з рапортом щодо звільнення його з військової служби у зв'язку з наявністю у нього законних підстав до свого начальника не звертався. Також зазначено, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2023 за № 1627 про результати службового розслідування стосовно старшого солдата ОСОБА_2 щодо самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 останній притягнутий до дисциплінарної відповідальності та на нього накладено дисциплінарне стягнення - оголошено сувору догану.
Позивачка звернулась з позовом до суду, оскільки вважає, що відповідач неналежно розглянув її звернення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, врегульовано Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі по тексту - Закон №393/96-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Статтею 4 Закону № 393/96-ВР визначено які рішення, дії (бездіяльність) можуть бути оскаржені. Так, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Згідно з частинами 1, 3 статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (далі - Положення №1153/2008). Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (п. 1 Розділу І).
Відповідно до п.п. 2 п. 225 Розділу ХІІ Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абз. 1 п. 233 Розділу ХІІ Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п. 241 Положення №1153/2008).
Суд встановив, що ОСОБА_2 з 14.10.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації. Тому звільнення з військової служби ОСОБА_2 повинно здійснюватись на підставах, передбачених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ та у порядку, передбаченому Розділом ХІІ Положення № 1153/200.
Помилковим є покликання позивачки - ОСОБА_1 на пункти 213-214 розділу ІХ Положення №1153/2008, оскільки Розділом ІХ цього Положення врегульований порядок та особливості проходження строкової військової служби. Натомість порядок та особливості звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, визначений розділом ХІІ Положення №1153/2008.
Згідно доводів відповідача військовослужбовець ОСОБА_2 протягом періоду служби у військовій частині НОМЕР_1 у порядку визначеному чинним законодавством не подавав рапорт про звільнення з військової служби. Зазначені твердження відповідача не спростовані позивачкою.
Разом з тим, Положення № 1153/2008 передбачає, що звільнення з військової служби здійснюється після надходження відповідного рапорту військовослужбовця, який подається по команді з долученням до рапорту належних підтверджуючих документів.
Суд наголошує, що звернення позивачки, яке було подано згідно з Законом України «Про звернення громадян» розглянуто військовою частиною НОМЕР_1 та на нього надано відповідь від 06.09.2023 № 692/6684.
Натомість питання про звільнення з військової служби ОСОБА_2 належало вирішувати після надходження відповідного рапорту військовослужбовця.
Отже, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення її чоловіка ОСОБА_2 за сімейними обставинами.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Судові витрати позивача згідно 139 КАС України відшкодуванню не підлягають
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна