Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
16 лютого 2024 року Справа №200/902/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шувалова Т.О., вирішуючи питання про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 27 лютого 2020 року по 21 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшла висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Разом з тим, середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, за вимогу щодо зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток слід сплатити судовий збір як за подання вимоги немайнового характеру.
Однак, позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір», натомість зазначено посилання на п. 13 частини першої статті 5 Закон України «Про судовий збір».
Перевіряючи підстави звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень п. 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що п. 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII. У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
При цьому, перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Таким чином, лише у справах, в яких предметом спору є правовідносини стосовно прав та гарантій особи як учасника бойових дій, така особа звільняється від сплати судового збору.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 06.05.2020 року у справі № 9901/70/20 та підтверджений в постановах Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № П/811/201/16 та від 19.10.2020 року у справі №240/934/20, які мають бути враховані судом до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 17.07.2018, проте поданий позов не містить вимог, що стосуються статусу ветерана війни учасника бойових дій.
Отже, сама по собі наявність статусу ветерана війни учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору з усіх спорів.
Позивач як колишній військовослужбовець оскаржує дії відповідача, які виразилась у несвоєчасному проведенні з ним повного розрахунку при звільненні зі служби. Наявність чи відсутність статусу учасника бойових дій ніяк не впливає на право будь-якого військовослужбовця отримати при звільненні з військової служби (до виключення зі списків особового складу) повний розрахунок.
Таким чином п. 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не звільняє позивача від сплати судового збору за подачу даного адміністративного позову та підлягає сплаті на загальних підставах.
Інших підстав для звільнення від сплати судового збору позивачем не зазначено.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).
З огляду на що, предмет даного спору не підпадає під дію положень п. 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», отже відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі зазначеної норми.
Судом встановлено, що зі змісту позовної заяви убачається, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028 гривень.
Позивачем заявлена позовна вимога немайнового характеру щодо нарахування та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2020 по 21.12.2023, у зв'язку з чим сума судового збору складає 1211,20 гривень (3028,00 грн х 0,4 х 1 = 1211,20 грн).
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 гривень за подачу даного позову до Донецького окружного адміністративного суду за наступними реквізитами: отримувач коштів Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37967785; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача (ІВАN): UA 308999980313111206084005658; код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 35099148 (суду, де розглядається справа)» та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Крім того, згідно з п. 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Як слідує з позовної заяви, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Крім того, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи вищенаведене, суддя дійшла висновку про те, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суддею з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №61 від 26.02.2020 встановлено, що позивача було виключено зі списків частини та всіх видів грошового забезпечення з 26.02.2020.
Також суддя встановила, що відповідачем після виключення позивача зі списків особового складу частини нараховувались та виплачувались позивачу наступні суми:
- 22.03.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі № 200/2099/22 відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 133 707,47 грн;
- 22.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі № 200/2773/23 відповідачем було виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2017 року по день фактичної виплати індексації - 22.03.2023 року у розмірі 24 741,23 грн.
Суддя звертає увагу на те, що позивач, заявляючи позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні посилається на несвоєчасну виплату відповідачем сум грошового забезпечення, здійснених як 22.03.2023, так і 22.12.2023.
Разом з тим, враховуючи те, що про порушення свого права позивач міг дізнатись саме з моменту отримання кожної із сум вищевказаних складових грошового забезпечення, строк звернення до суду з позовом щодо стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні щодо сум, виплачених 22.03.2023 (133 707,47 грн) та 22.12.2023 (24 741,23 грн) сплив 22.04.2023 та 22.01.2024 відповідно.
До Донецького окружного адміністративного суду позивача звернувся 07 лютого 2024 відповідно до штампу АТ «Укрпошта», що свідчить про пропуск ним місячного строку звернення до суду щодо позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
У позовній заяві позивач просить суд поновити строк звернення до суду з цим позовом, обґрунтовуючи тим, що на теперішній час перебуває на військовій службі. Однак, позивач не надає доказів на підтвердження перебування його на військовій службі, у періоди, коли позивач мав вчасно звернутися до суду з позовом у визначені законом строки.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої та другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відтак, позивачу пропонується надати суду заяву про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Позовну заву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду:
- документу про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн;
- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав пропуску строку разом із доказами на їх обґрунтування.
У разі невиконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Шувалова