12 лютого 2024 рокуСправа №160/27830/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
25 жовтня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 1939 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 11.05.2018 року по 31.08.2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за 1939 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 11.05.2018 року по 31.08.2023 року.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №91 від 11.05.2018 року вона була виключена зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Позивачка зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення на час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період 01.01.2016 по 28.02.2018 роки, у зв'язку із чим позивачка звернулась до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4127/22 від 23.09.2022 року позовні вимоги задоволено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/4127/22 від 08.06.2023 рішення суду першої інстанції від 23.09.2022 року залишено без змін. Відповідачем, на виконання рішення суду по справі №160/4127/22, позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 роки. Також позивачка зазначає, що так, як вона була виключена зі списків особового складу військової частини, а отже має право на забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, але відповідачем не було виплачено індексації грошового забезпечення за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 роки, за період з дня звільнення 11.05.2018 року по день фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення 31.08.2023 рік, отже відповідно до ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних при звільненні працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Позивач вважає, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а тому бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що порушує її права, тому звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 09.11.2023 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача Військової частини НОМЕР_1 - 13.11.2023 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.
25 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до п.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 91 від 11.05.2018 старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 , радіотелеграфіст відділення управління командира батареї взводу управління командира мінометної батареї 1 парашутно-десантного батальйону, призначена наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 березня 2018 року № 46-PC на посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення Новомосковського об'єднаного міського військового комісаріату Дніпропетровської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, вважається такою, що справи та посаду здала 11 травня 2018 року. Відповідач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 та Генеральним штабом ЗСУ 11.05.2018 питання про звільнення позивача зі служби не вирішувалося, 11.05.2018 вирішене питання про її переміщення на інше місце служби. Відтак, підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 1939 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 11.05.2018 року по 31.08.2023 року, відсутні. Отже, вимоги ст.ст. 116, 117 КЗпПУ, про застосування яких просить позивач, застосовуються при звільненні працівника. Відповідачем також вказано, що з тих же підстав неможливо видати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці перед звільненням, оскільки вона зі служби не звільнялася.
Ухвалою суду від 10.01.2024 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік, у тому числі за останні 2 місяці перед звільненням, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із визначенням середньоденного грошового забезпечення.
Копію ухвали про витребування доказів у справі отримано представником відповідача Військової частини НОМЕР_1 - 13.01.2024 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.
12 лютого 2024 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про виконання вимог ухвали суду від 10.01.2024 року та залучення до матеріалів справи довідки про нарахований розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період січень - грудень 2018 року.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01.06.2001 по 26.08.2018 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з Наказу №91 від 11.05.2018 року старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , радіотелеграфіста відділення управління командної батареї взводу управління командира батареї взводу управління командира мінометної батареї 1 парашутно-десантного батальону направлено для подальшого проходження служби до м. Новомосковськ Дніпропетровської області на посаду відповідального виконавця мобілізаційного відділення Новомосковського об'єднаного міського військового комісаріату Дніпропетровської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України. 11.05.2018 року позивачка здала посаду та справи із виключенням із списків особового складу частини, була знята з усіх видів забезпечення, з 12.05.2018 року продовольчого забезпечення та видані належні атестати, а також направлені для подальшого проходження служби, про що в наказі, як підстава зазначений рапорт старшого солдата ОСОБА_1 про здачу справ та посади.
Відповідно до наказу комісара Новомосковського об'єднаного міського військового комісаріату від 28.12.2018 № 163 ОСОБА_1 з 27.12.2018 звільнена у запас.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у цей період - січень 2008 року, позивач звернулась з позовом до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2022 року по справі № 160/4127/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023 року по справі №160/4127/22 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року в адміністративній справі № 160/4127/22 залишено без змін.
31 серпня 2023 року на виконання вказаного рішення від 23.09.2022 року позивач отримала доплату у розмірі 82 370,85 грн., що підтверджується випискою по банківському рахунку № НОМЕР_3 .
Вважаючи, що відповідач порушив строки розрахунку при звільненні, 01 вересня 2023 року позивачка звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2018 роки (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації 31.08.2023 року.
04 жовтня 2023 року Військова частина НОМЕР_1 листом №691/6098 повідомила позивача про те, що питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства. а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. При цьому, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Компенсація за затримку виплати заробітної плати може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, a зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу та до 19.07.2022 року до дати набрання чинності Закону №2352-IX від 01.07.2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З 19.07.2022 року положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з відповідного періоду не більш як за шість місяців).
Водночас, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган (роботодавець) повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (з відповідного періоду але не більш як за шість місяців).
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У разі невиплати повного грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця зі служби, підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Слід враховувати, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
Зокрема, частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У частині 1 статті 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII (в редакції, яка діяла на час виключення позивача зі списків особового складу) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Також, відповідно до пункту 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Разом з цим, відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід також, зазначити, що відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міноборони України від 07.06.2018 року №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
За час прийняття справ і посади військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в межах строків, визначених чинним законодавством для прийняття та здавання справ і посади, виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
У разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.
Виходячи з обставин цієї справи, під час виключення позивача зі списків особового складу командиром військової частини здійснено нарахування грошового забезпечення у безспірному розмірі. Оспорювану частину грошового забезпечення в подальшому нараховано на виконання рішення суду.
Аналізуючи положення ст. 116, 117 КЗпП, суд зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються ст.116, 117 КЗпП.
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.
Як встановлено судом, позивача з 12.05.2018, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.05.2018 №91, було направлено для подальшого проходження служби до м. Новомосковськ, Дніпропетровської області.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023 року по справі №160/4127/22, зокрема встановлено, що позивач проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.06.2001 року по 26.08.2018 рік. Відповідно до наказу комісара Новомосковського об'єднаного міського військового комісаріату від 28.12.2018 р. №163 ОСОБА_1 з 27.12.2018 р. звільнена у запас.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин позивач, а саме 11.05.2018 року продовжувала проходити військову службу, з військової служби звільнена не була та дія контракту про проходження військової служби з ним не припинена.
На переконання суду, наведеним виключаються правові обставини для застосування положень статті 117 КЗпП України у зв'язку із затримкою розрахунку на момент виключення позивача зі списків особового складу, не пов'язаним із його звільненням з військової служби.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивача було переведено/призначено на посаду на інше місце служби і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України, на переконання суду, відсутні.
Аналогічний висновок викладено у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі №560/8421/21 та постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2023 року у справі №420/18952/22.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не базуються на законі.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева