15 лютого 2024 року ЛуцькСправа № 140/450/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Ковельський ВДВС у Ковельському районі) про визнання протиправною та скасування постанови № 67045221 від 04.09.2023 про стягнення виконавчого збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.09.2023 головний державний виконавець Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. винесла постанову ВП № 67045221 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 6472,54 доларів США та 64989,99 грн.
27.11.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору і закриття виконавчого провадження з підстави, передбаченої частиною сьомою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), та 07.12.2023 головний державний виконавець Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. винесла постанову ВП № 726868860 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови ВП № 67045221 від 04.09.2023 про стягнення виконавчого збору.
В подальшому, 04.01.2024 в. о. начальника Ковельського ВДВС у Ковельському районі Прохорчук С.Ф. виніс постанови: про проведення перевірки виконавчого провадження ВП № 72686860, відповідно до якої постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 72686860 від 07.12.2023 визнано такою, що суперечить Закону № 1404-VIII, та зобов'язано головного державного виконавця Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. вжити всіх заходів, спрямованих на своєчасне та повне виконання виконавчого документа в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII; про скасування процесуального документу ВП № 72686860, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.12.2023.
Позивач вважає, що стягнення виконавчого збору, після скасування рішення суду, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, є протиправним, у відповідача відсутні підстави для виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, винесеної в межах виконавчого провадження з виконання заочного рішення Ковельського міськрайонного суду від 30.01.2017, яке скасоване.
Позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Ковельського ВДВС у Ковельському районі про стягнення з боржника виконавчого збору від 04.09.2023 у виконавчому провадженні № 67045221.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 поновлено ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до суду з цим позовом, прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справі призначено судове засідання на 10:00 15.02.2024 (а. с. 40).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 12.02.2024 № 23637/16 (а. с. 45-50) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної постанови.
До судового засідання, призначеного на 10:00 15.02.2024, від учасників справи надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 80, 82).
Згідно із частиною третьою статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відтак, оскільки учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи, тому виходячи із приписів частини третьої статті 268 КАС України, та враховуючи норму частини четвертої статті 229 КАС України, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 23.03.2017 Ковельський міськрайонний суд Волинської області, на виконання рішення суду від 30.01.2017 у цивільній справі № 159/3809/16-ц за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, видав виконавчий лист, відповідно до якого у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22.08.08 р. № 113 863 350 00, що був укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , що за станом на 22.06.16 р. становить:
- 64 725, 36 (шістдесят чотири тисячі сімсот двадцять п'ять доларів 36 центів) доларів США, що на дату подання позову до суду є еквівалентною сумі 1 669 914 грн. 29 коп.,
- 649 899 грн. 90 коп. пені, та що складається із:
- 33 789, 46 доларів США заборгованості за кредитом;
- 30 935, 90 доларів США заборгованості за відсотками,
- 371 077 грн. 15 коп. пені за кредитом,
- 278 822 грн. 75 коп. пені за відсотками,
звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме:
- житловий будинок загальною площею 73, 5 кв. м., житловою площею 57, 0 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами, а саме: гараж Г - 1, хлів - Б - 1, літня кухня В - 1, вбиральня В, огорожа 1 - 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,
- земельну ділянку площею 799 кв. м., кадастровий № НОМЕР_1, на якій розташоване вказане вище нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, шляхом проведення прилюдних торгів з дотриманням вимог Закон України «Про іпотеку», зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стаді оцінки майна.
Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок - на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню (а. с. 52).
Постановою головного державного виконавця Ковельського ВДВС у Ковельському районі від 06.10.2021 про відкриття виконавчого провадження ВП № 67045221 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 159/3809/16-ц, виданого 23.03.2017 Ковельським міськрайонним судом Волинської області (а. с. 57).
01.09.2023 представник АТ «УкрСиббанк» подав до Ковельського ВДВС у Ковельському районі заяву про повернення без виконання виконавчого листа № 159/3809/16-ц від 23.03.2017 відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (а. с. 62).
Постановою головного державного виконавця Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.09.29023 ВП № 67045221 виконавчий лист № 159/3809/16-ц, виданий 23.03.2017 Ковельським міськрайонним судом Волинської області, повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (а. с. 67).
Того ж дня, 04.09.2023 головний державний виконавець Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. винесла постанову ВП № 67045221 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 6472,54 доларів США та 64989,99 грн (а. с. 68).
Постановою головного державного виконавця Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. про відкриття виконавчого провадження від 05.09.2023 ВП № 72686860 відкрито виконавче провадження з виконання постанови ВП № 67045221 від 04.09.2023 про стягнення виконавчого збору (а. с. 69).
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.10.2023 у справі № 159/3809/16-ц заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області, ухвалене у вказаній справі, скасоване (а. с. 73), та ухвалою цього ж суду від 10.10.2023 позовну заяву АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду (а. с. 72).
27.11.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про завершення виконавчого провадження з підстави, передбаченої частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII (а. с. 71).
07.12.2023 головний державний виконавець Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. винесла постанову ВП № 726868860 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови ВП № 67045221 від 04.09.2023 про стягнення виконавчого збору (а. с. 74).
В подальшому, 04.01.2024 в. о. начальника Ковельського ВДВС у Ковельському районі Прохорчук С.Ф. виніс постанови: про проведення перевірки виконавчого провадження ВП № 72686860, відповідно до якої постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 72686860 від 07.12.2023 визнано такою, що суперечить Закону № 1404-VIII, та зобов'язано головного державного виконавця Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. вжити всіх заходів, спрямованих на своєчасне та повне виконання виконавчого документа в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII (а. с. 76); про скасування процесуального документу ВП № 72686860, якою скасувала постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.12.2023 (а. с. 78).
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 382/389/17).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно із частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами частини четвертої статті 27 цього ж Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно із частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19).
При вирішенні спору суд враховує, що постановою головного державного виконавця Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.09.29023 ВП № 67045221 виконавчий лист № 159/3809/16-ц, виданий 23.03.2017 Ковельським міськрайонним судом Волинської області, повернуто стягувачу саме на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (а. с. 67), та того ж дня, 04.09.2023 головний державний виконавець Ковельського ВДВС у Ковельському районі Рижко Д.О. винесла постанову ВП № 67045221 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 6472,54 доларів США та 64989,99 грн (а. с. 68).
Суд наголошує на тому, що правова оцінка оскаржуваній постанові про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221 надається саме станом на день її прийняття та з урахуванням фактичних обставин, що існували на час винесення постанови.
На думку суду, постанова про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221 винесена з дотриманням вимог частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, враховуючи, що постановою від 04.09.29023 ВП № 67045221 виконавчий лист № 159/3809/16-ц, виданий 23.03.2017 Ковельським міськрайонним судом Волинської області, повернуто стягувачу саме на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Суд також звертає увагу, що заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.01.2017 у справі № 159/3809/16-ц було скасоване ухвалою цього ж суду від 10.10.2023 (а. с. 73), тобто уже після прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 04.09.29023 ВП № 67045221 та оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221.
За змістом частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню, зокрема, у випадках:
- у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або
- визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи, що у виконавчому провадженні № 67045221 не виносилася постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню (на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII), а виконавчий лист Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23.03.2017 № 159/3809/16-ц було повернуто стягувачу саме на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII відповідно до постанови про повернення виконавчого документа від 04.09.29023 ВП № 67045221, при цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що Ковельський міськрайонний суд Волинської області постановляв ухвалу про визнання виконавчого листа від 23.03.2017 № 159/3809/16-ц таким, що не підлягає виконанню, тому суд відхиляє доводи позивача про те, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221 прийнята без врахування вимог частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII.
Водночас, на думку суду, постанова про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221 прийнята з порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII, з огляду на таке.
За змістом частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків:
- суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або
- вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
З постанови про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221 вбачається, що розмір виконавчого збору становить 6472,54 доларів США та 64989,99 грн, тобто 10 відсотків від суми заборгованості за кредитним договором станом на 22.06.2016 - 64725,36 доларів США та 649899,90 грн (а. с. 9-10).
Проте, державний виконавець не врахував, що предметом спору у цивільній справі № 159/3809/16-ц було звернення стягнення на предмет іпотеки, а предметом примусового виконання виконавчого листа від 23.03.2017 № 159/3809/16-ц (а. с. 52) є не стягнення заборгованості за кредитним договором, а звернення стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок та земельну ділянку).
Відтак, саме з вартості переданого в іпотеку майна (а не з розміру заборгованості за кредитним договором) має розраховуватися сума виконавчого збору.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 280/13057/21.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, оскільки під час судового розгляду справи суд встановив невідповідність постанови про стягнення виконавчого збору від 04.09.2023 ВП № 67045221 вимогам частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII (в частині визначення розміру виконавчого збору), тому, враховуючи також приписи частини другої статті 9 КАС України, з вказаних підстав позовні вимоги про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови належить задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в загальній сумі 3121,91 грн, що був сплачений квитанціями від 11.01.2024 та від 28.01.2024 (а. с. 6, 35, 38-39).
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн суд враховує таке.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
Позивач, на підтвердження витрат на правничу допомогу, подала договір про надання правової допомоги від 05.01.2024 (а. с. 23) та додаток № 1 до нього (а. с. 24), акт наданих послуг № 1 (а. с. 25) та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 11.01.2024 № 1 (а. с. 25а), та з вказаних документів вбачається надання позивачу адвокатом Голошвою В.Л. правової допомоги в розмірі 5000,00 грн.
Водночас, суд враховує, що надана правнича допомога в сумі 5000,00 грн складається з: проведення зустрічі із замовником для узгодження правової позиції; ознайомлення і отримання документів у Ковельському ВДВС; ознайомлення із законодавством про виконавче провадження і судової практики; виготовлення копій документів для приєднання до позовної заяви; складання позовної заяви до Волинського окружного адміністративного суду. Всього - 8 годин (а. с. 24, 25).
Отже, не всі послуги стосуються надання правової допомоги саме в суді, а такі дії представника як виготовлення копій документів є технічними, тобто не є видом правової допомоги в розумінні законодавства про адвокатуру.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в загальному розмірі 5121,91 грн (з них: судовий збір в сумі 3121,91 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн).
Керуючись статтями 229, 243 - 246, 268, 287 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рижко Д.О. про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2023 року ВП № 67045221.
Стягнути з Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (45000, Волинська область, м. Ковель, вул. Кармелюка, 4, ідентифікаційний код 34898111) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 5121 гривня 91 копійка (п'ять тисяч сто двадцять одна гривня дев'яносто одна копійка).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.М. Валюх