16 лютого 2024 року ЛуцькСправа № 140/33304/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби у Волинській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправними дій,
Громадянин республіки білорусь ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач, громадянин республіки білорусь) звернувся до суду із позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС України, відповідач 1), Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі УДМС України у Волинській області, відповідач 2) про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №173-23, зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визнання протиправними дій Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в частині нероз'яснення позивачу причин відмови та порядку оскарження рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у розумінні пункту 13 частини першої статті Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, позивач відповідає умовам для визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки перебуває за межами країни своєї громадянської належності, не може повертатися до неї, маючи цілком обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров'я у зв'язку з тим, що може стати жертвою подальших переслідувань зі сторони влади. Посилається на те, що у країні походження на нього чекають політичні переслідування в умовах систематичного порушення прав людини.
Стверджує, що звернувшись до міграційної служби достатньо обґрунтував необхідність надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак всупереч відповідності позивача вимогам Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, відповідачем 1 було прийнято рішення від 16.10.2023 №173-23, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З урахуванням вказаних обставин, позивач вважає, що Державною міграційною службою України порушено його права, а тому просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 12).
На адресу суду відповідач 2 надіслав відзив від 28.11.2023 №0701.6-6118/0701.6.3-23 у якому вказує, що заперечує проти адміністративного позову з огляду на наступне.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023 заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду 30.05.2023 та документовано довідкою про звернення за захистом в Україні №013328.
Зі змісту заяви шукача захисту він просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через можливу загрозу його свободі, життю та здоров'ю із політичних міркувань.
Однак під час проведення співбесіди 14.06.2023 ОСОБА_2 повідомив що до досягнення двадцяти двохрічного віку «політикою взагалі не цікавився». Політикою зацікавився тільки після фальсифікації результатів виборів президента білорусь у 2020 році. Інформує, що жодного разу не приймав участь у мітингах, жодних політичних партій у своїй країні не підтримував. Відтак, у позивача немає стійких політичних поглядів, що могли б призвести до його переслідування в країні громадянської належності у разі його повернення, а тому останнім не доведено заявлені побоювання стати жертвою переслідувань з ознаками політичних переконань , які б могли служити підставою для набуття ним статусу біженця, у відповідності до умов, предбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Управлінням ДМС України у Волинській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким рекомендовано ДМС України відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину рб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо тверджень позивача проте, що йому не було розяснено причини відмови і прядок оскарження рішеня слід зазначити, що 25.10.2023 останнім було отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що зазначено в журналі реєстрації видачі повідомлень власним підписом.
З врахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову (арк.спр.16-19).
У відзиві на позовну заяву від 29.11.2023 представник ДМС України проти позову заперечував з тих підстав, що в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказах того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам абзацу 1, 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Відповідач 2 вважає, що позивач є економічним мігрантом та зловживає процедурою отримання статусу біженця.
Факти, на які посилається позивач, зокрема, його небажання повертатись до країни походження, не є підставою для визнання його біженцем, так як матеріали особової справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно позивача. Рівень небезпеки для позивача не перевищує загального рівня небезпеки, в якій перебуває решта громадян, оскільки позивач переконує, що у республіці білорусь погроз від офіційної влади жодного разу не отримував.
З врахуванням зазначеного, представник відповідача 2 вважає, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю (арк.спр. 141-146).
Разом з тим, у відзиві відповідача 1 та 2 заявлено клопотання про розгляд справи за участю їх уповноваженого представника (арк.спр. 19,146).
Суд наголошує, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України.
Позивач на адресу суду направив відповідь на відзив, яка зареєстрована канцелярією Волинського окружного адміністративного суду 19.12.2023, згідно з якою не погоджується із висновками відповідачів 1 та 2 у відзивах та просить позов задовольнити з підстав, наведених у позові.
Разом з тим просить суд витребувати від відповідача-2 всі матеріали особової справи громадянина білорусії ОСОБА_1 , рішення Державної міграційної служби України №173-23 від 16.10.2023 (арк. спр. 152-154).
Крім того, заявив письмове клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, яке обґрунтоване наданням суду його особистих пояснень для всебічного з'ясування обставин справи (арк. спр. 150-151).
Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні за участі сторін (арк. спр. 165-166).
Інших заяв по суті справи чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Згідно з наказом Управління ДМСУ у Волинській області від 19.06.2023 №31 “Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 » приступлено до оформлення документів громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (арк.спр.88).
Відповідно до наказу Управління ДМСУ у Волинській області від 18.08.2023 №37 “Про продовження строку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 » продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача, справа № 2023LT001 терміном до 18.09.2023 (арк.спр.111).
За результатами проведеної перевірки та розгляду особової справи позивача, ДМС України у Волинській області прийнято висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07 вересня 2023 р.(арк.спр.120-136).
Рішенням Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №173-23 “Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту”, громадянину республіки білорусь ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.спр.137) .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частини четвертої статті 8 цього ж Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
За правилами частини першої статті 9 Закону №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону №3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Відповідно до частин п'ятої, сьомої, тринадцятої статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Частиною першою статті 12 Закону №3671-VI визначено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Суд також враховує, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При цьому, повинні враховуватися всі чотири підстави, та немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
За приписами частини сьомої статті 7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
В той же час, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №173-23 “Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту”, громадянину республіки білорусь ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.спр.137)
Водночас, з вищевказаним рішенням органу Державної міграційної служби України суд погоджується, з огляду на таке.
Як вбачається з копії паспорту громадянина республіки білорусь, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином республіки білорусь, зареєстрований за адресою: республіка білорусь, Брестська область, Брестський район, смт. Домачево (арк.спр.43).
Із анкети заявника вбачається, що ані він, ані його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на батьківщині. В країні походження залишилися батьки, рідних братів та сестер у заявника не має (арк.спр.33-36). Країною постійного проживання позивача є білорусія.
Щодо виїзду з країни громадянської належності, заявник надав наступну інформацію: 29.06.2022 пішки потрапив на територію України, кордон перетнув незаконним шляхом. Причиною вказав непідтримання політики влади білорусії по відношенню до України. Дізнавшись, що влада України надає політичний притулок для військовослужбовців, які не хотіли вступати у братовбивчу війну, вирішив покинути територію білорусії. (арк. спр. 34 зворот). Також вказав, що не може виїхати в іншу країну, оскільки є загроза, що його повернуть до країни постійного проживання (арк.спр. 36).
У своїй заяві ОСОБА_1 просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через можливу загрозу його свободі, життю та здоров'ю із політичних міркувань. Крім того, за словами заявника на батьківщині у нього можуть бути великі неприємності, оскільки він працював прикордонником та залишив місце військової служби. Поряд із цим, шукач захисту переконує, що у республіці білорусь влада проводить політику широкомасштабних репресій стосовно власних громадян, які намагаються реалізувати свої права або відстоюють їх, і тепер внаслідок цього його життя у цій країні перебуває у небезпеці.
Суд не погоджується з вищевказаними твердженнями позивача оскільки вони не підтверджуються жодними наданими документами та матеріалами справи.
Навпаки, під час проведення співбесіди 14.06.2023 ОСОБА_1 повідомив, що до досягнення двадцяти двохрічного віку політикою не цікавився і в ній не розумівся.
Політикою зацікавився лише після фальсифікації результатів виборів президента республіки білоруси у 2020 році. З 2020 року виступав проти місцевої влади у республіці білоруси лише в думках та нікому та ніколи не розповідав про свої політичні вподобання.
Позивач, з його слів, був проти політики багаторічного керівника країни. Розумів, що не все відбулось незаконно і країна не буде розвиватися в правильному напрямку, зрештою знову залишиться під впливом рф. В цей час він перебував на службі у Брестському прикордонному загоні, однак з державної роботи не звільнявся, до співвітчизників, які мітингували , вимагали повторних демократичних виборів не приєднався, тобто зайняв нейтральну позицію в суспільстві.
Також, заявник стверджує, що не підтримував політику влади своєї країни щодо сприяння рф у військовому конфлікті проти України. Переконує, що 24.02.2022 року перебував на службі, від своїх колег дізнався, що російські військові вчинили повномасштабне вторгнення на територію України, проте не звільнився, а навпаки уклав новий контракт та продовжив роботу. Лише у червні 2022 нелегально залишив батьківщину.
ОСОБА_1 інформує, жодного разу не відвідував мітинги та інші заходи, спрямовані проти влади на батьківщині, оскільки «боявся проблем». Серед іншого зазначив, що незважаючи на досить негативне ставлення до влади у країні постійного проживання, ніколи не схиляв інших людей до проведення зібрань для повалення чинної влади, жодних дописів з нього приводу у мережі не поширював, у засобах масової інформації жодних статей не писав, на телебаченні та радіо по даному питанню не виступав. На запитання уповноваженого працівника «То які дії Ви вчиняли проти влади до приїзду в Україну?», відповів, що жодних, оскільки не мав такої можливості.
Як випливає з матеріалів справи, ні позивач, ні його рідні, жодних політичних партій, в тому числі опозиційних на батьківщині ніколи не підтримували, і у складі таких політичних сил не перебували всупереч тверджень позивача - шукача захисту, що в цілому йому подобаються демократичні основи побудови громадянського суспільства і він хотів би політичних змін у своїй країні, через це навіть віддав свій голос на минулих виборах президента своєї країни за опозиційного політика - ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_1 не надано доказів стосовно того, що проживаючи на території республіки білорусь, він мав антиурядову позицію, також не надано доводів щодо її проявів у різних сферах життя. Його позиція носить загально-описовий характер, аргументи позбавлені конкретики.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність у позивача стійких політичних поглядів, переконань, що могли б призвести до його переслідування в країні громадянської належності у разі його повернення.
Крім того, позивач у своїй заяві зазначає, що втік з республіки білорусь з метою вступити в Україні до білоруського добровольчого батальйону ОСОБА_4 і приймати участь у війні проти російської федерації. Однак, не зважаючи на те, що з моменту його прибуття до України минуло більше року, останній до лав даного військового формування не вступив. Під час проведення співбесіди, 14.06.2023, на запитання уповноваженого працівника галузевого сектору чи «З моменту прибуття до України Ви зверталися до відповідних посадових військових осіб, щоб вступити до лав цього батальйону?», відповів - «ні, бо в мене змінилися плани, я не хочу воювати, а хочу бути волонтером». На аналогічне запитання, 14.07.2023 повідомив, що «розглядає варіант приєднання до такого батальйону, однак, ще не вирішив, відповідні документи не готував». На запитання, «Чи займаєтеся ви на даний час волонтерською діяльністю українській армії?», відповів - «ні, бо не маю змоги».
Заявник не повідомляє про наявність переслідувань щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи чи з політичних міркувань, зрештою, стверджує, що не підтримував політику влади у країні постійного проживання та був проти війни в Україні лише на словах.
До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, позивач ніколи причетним не був, про що зазначив у анкеті п.4.4 та повідомив під час співбесіди від 14.06.2023. Матеріали особової справи шукача захисту також не містять доказової бази, яка б вказувала на його участь у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях на території республіки білорусь. В п. 4.2 анкети «вкажіть політичні, релігійні, військові або громадські організації, в яких перебували Ви або члени Вашої сім'ї у країні постійного проживання» зазначив «ні».
Серед іншого, ОСОБА_1 стверджує, що не підтримує жодну із наявних у крані походження політичних партій, в тому числі опозиційних. Лише на словах не згідний із політикою та діями білоруської влади. На його думку, нинішня влада в країні його постійного проживання є тоталітарною, не виконує свої передвиборчі обіцянки, а також довела суспільство до злиднів. Він хотів змін, інше життя, нормальну роботу. Намагався виїхати до Республіки Польща, де мав намір працювати у сфері автомобільних перевезень, однак, йому цього зробити не вдалося.
Позивач зазначив, що втік із країни постійного проживання, перебуваючи на службі у Брестському прикордонному загоні, вчинив це під час перебування у щорічній відпустці, і у зв'язку із цим у разі повернення в нього можуть бути великі проблеми, навіть ув'язнення.
З огляду на наведене, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 80 Керівництва УВКБООН, при визначенні того, чи політичний правопорушник може розглядатися як біженець, необхідно ураховувати, що наявність інших, ніж провладні, політичних переконань, само по собі не є підставою для звернення за міжнародним захистом.
Такі погляди мають бути відомі владі та бути для неї неприйнятними, і заявник має це довести.
Натомість, заявник вказує, що у республіці білорусь погроз від офіційної влади жодного разу не отримував.
Інформація про країну походження - республіка білорусь, відноситься до загальновідомої інформації. Однак, ситуація у даній країні не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем. Рівень небезпеки для заявника не перевищує загального рівня небезпеки, в якій перебуває решта громадян.
На думку суду, у заявника не встановлено політичних поглядів або такої політичної позиції, що могли б призвести до переслідування в країні громадянської належності. Дана обставина також підтверджується письмовими матеріалами справи. Зворотнього суду не надано.
Таким чином, повідомлені позивачем побоювання повернення до країни походження, не дають підстав визначити його біженцем, через відсутність відповідних ознак, викладених у Законі.
Крім того, у протоколі співбесіди від 03.08.2023 (арк. спр.103) позивач повідомив, що із самого початку хотів їхати у республіку Польща, оформляв робочу візу, мав намір влаштуватися в Польщі на роботу по перевезенню малих вантажів, оскільки хотів покращити свій рівень життя.
Отож, позивач не довів заявлені побоювання стати жертвою переслідувань з ознаками політичних переконань, серед фактів повідомлених заявником, немає таких, які б могли служити підставою для набуття ним статусу біженця, у відповідності до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону.
Щодо побоювання зазнати певних переслідувань, твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Шукач захисту не зміг повідомити хто конкретно та з яких причин погрожував йому із працівників правоохоронних органів на батьківщині, не зміг назвати їх прізвища чи звання, про те чи були вони у форменому одязі чи в цивільному також не проінформував. З його слів взагалі не можна зрозуміти чи були ці особи правоохоронцями. Також, заявник не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини могли бути пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
За результатами аналізу матеріалів заяви шукача захисту було встановлено, що клопотання особи є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Суд, з огляду на встановлені обставини та наявні в особовій справі документи, погоджується із доводами відповідачів про те, що твердження заявника щодо загрози його життю у разі повернення до республіки білорусь, викликають сумнів і не можуть вважатися достовірними, у разі повернення до республіки білорусь немає підстав вважати, що позивачу буде загрожувати ризик зазнати переслідувань.
Як випливає з матеріалів справи, з урахуванням наведеного, Управлінням ДМС України у Волинській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту яким рекомендовано Державній міграційній службі України відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину республіки білорусь ОСОБА_1 , стосовно якого встановлено, що умови передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, відсутні.
Державною міграційною службою України, де розглядалися особова справа позивача ОСОБА_1 (№2023LT001) на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадян, підтримуючи висновок Управління ДМС України прийнято рішення № 173-23 від 16.10.2023 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивачем 25.10.2023 отримано повідомлення, яке він засвідчив власним підписом. Даний факт підтверджується відповідним зазначенням у журналі реєстрації видачі повідомлень. У повідомленні також зазначено щодо можливості оскарження вищевказаного рішення про відмову в судовому порядку.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ДМС України від 16 жовтня 2023 №173-23, яким відмовлено громадянину республіки білорусь у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, прийняте відповідачем 1 на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень, обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
З наведених вище підстав, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби у Волинській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправними дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович