м. Вінниця
15 лютого 2024 р. Справа № 120/15988/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивача) з адміністративним позовом до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивачки, рішення 70 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради № 39 від 29.09.2023 "Про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".
Ухвалою суду від 23.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
02.11.2023 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони Стрижавській селищній раді Вінницького району Вінницької області вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1500, а саме змінювати її конфігурацію, межі, змінювати цільове призначення, змінювати склад угідь, змінювати кадастровий номер вчиняти дії щодо поділу земельної ділянки, та затверджувати розроблені технічні документації та проекти землеустрою щодо поділу та відведення земельної ділянки, а також вчиняти інші дії, які можуть стати підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових права на нерухоме майно щодо зазначеної земельної ділянки до набрання рішенням по даній адміністративній справі законної сили.
Ухвалою суду від 06.11.2023 вказану заяву про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову.
15.11.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що Стрижавська селищна рада, належним чином розглянувши клопотання позивача від 29.08.2023, дійшла висновку про наявність підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 0,4500 га, оскільки, як слідує з акта виїзної комісії Стрижавської селищної ради від 30.03.2023, за адресою: АДРЕСА_1 розташовані свинарник № 4-«А», прибудова «а», «а1», «а2», « 3а», « 4а», « 5а», силосна яма № 1, колодязі для стоків № 2, № 3, № 4, загальною площею 922,2 кв.м. За результатами обстеження комісією запропоновано замовити звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій, які розташовані на земельній ділянці площею 4,6164 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Із звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій щодо об'єкту: нежитлові будівлі (свинарники №1 - № 5) по 3- му АДРЕСА_2 від 05.04.2023 слідує, що будівля свинарника № 3 (літ. А) з іншими спорудами, що належать на праві власності позивачці, знаходяться в аварійному стані.
Також у протоколі виїзної комісії Стрижавської селищної ради від 30.06.2023 було встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, на якій розташовані нерухоме майно, належне позивачці, знаходяться зруйновані будівлі, які відповідно до містобудівної документації рахуються руїною. Така будівля не використовується за функціональним видом використання, також неможливе її використання за призначення, так як вона знаходиться в межах житлової забудови.
Виходячи із цієї інформації, постійною комісією Стрижавської селищної ради з питань охорони навколишнього природного середовища та регулювання земельних відносин, при розгляді клопотання позивача, дійшла висновку, що «земельна ділянка, на яку хоче заявник отримати дозвіл на виготовлення землевпорядних документів відповідно до даних державного земельного кадастру має цільове призначення для іншого сільськогосподарського призначення.
Постійною комісією рекомендовано винести на розгляд позачергової сесії " Про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ".
У зв'язку з цими обставинами Стрижавською селищною радою було прийнято рішення про надання земельної ділянки в оренду позивачці, з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 0,1000 га, що, на переконання відповідача, цілком і повністю відповідає потребам та меті використання будівель та споруд, належних позивачці.
Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вважає, що заявлений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. є неспівмірним зі складністю даної справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та ціною позову. При цьому представник відповідач зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів (детального опису виконаних доручень клієнта, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо).
Доданий до позовної заяви акт виконаних робіт (наданих послуг), на переконання відповідача, не може слугувати належним доказом, оскільки він не узгоджений (не підписаний) клієнтом (позивачем), а складений адвокатом в односторонньому порядку. Крім того, відображені у ньому години затраченого часу на виконання робіт є об'єктивно завищеними для предмету спірних правовідносин у даній справі.
Окрім того, разом з відзивом на позовну заяву представником селищної ради подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку із тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою суду від 13.02.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про закриття провадження у цій справі.
Відповідь на відзив позивачкою не подавалась.
15.12.2023 представником позивача подано до суду клопотання про долучення доказів, однак, судом такі до розгляду не приймаються, оскільки вони подані з порушенням строку, передбаченого статтею 79 КАС України, при цьому клопотання про поновлення такого строку, представником позивача надано не було. Крім того, в клопотанні про долучення доказів не обгрунтовано яким чином вони стосуються позивачки в справі ОСОБА_1 та спірних правовідносин, коли самим представником позивача в клопотанні зазначено, що такі докази стосуються ОСОБА_2
27.12.2023 на адресу суду надійшли заперечення відповідача на вищезазначене клопотання представника позивача про долучення доказів.
Суд, дослідивши аргументи сторін, викладені у поданих заявах по суті справи, оцінивши наявні в матеріалах справі докази, встановив такі фактичні обставини.
Позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 475,6 кв.м., а саме свинарник №3 «А», прибудова "а", прибудова "а1", водонапірна башта - "Б", артезіанська свердловина - "№1", які розташовані за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 41 ).
ОСОБА_1 звернулась до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з клопотанням від 29 серпня 2023 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.
До клопотання були долучені документи, передбачені частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: графічні матеріали з зазначенням місця розташування земельної ділянки, паспортні дані заявниці, копія довідки про реєстрацію місця проживання, копія свідоцтва про шлюб, копія Витягу із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (оскільки на бажаній земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості ( нежитлові приміщення ), які належать на праві власності позивачці, та нотаріально засвідчена копія заяви про надання згоди землекористувачем на вилучення частини земельної ділянки від 28.08.2023 року ( а.с. 6 ).
09.10.2023 року представником позивача на адресу відповідача було надіслано адвокатський запит про надання належним чином засвідченої копії рішення Стрижавської селищної ради, яке було прийняте за результатом розгляду раніше поданого клопотання позивачки.
11.10.2023 року представник позивача отримав відповідь на адвокатський запит, якою було надано завірену копію рішення 70 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №39 від 29.09.2023 року «Про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» ( а.с. 13 ).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 зокрема надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 0,4500 на території Стрижавської територіальної громади АДРЕСА_1 ( а.с. 14 ).
Вважаючи вищезазначене рішення 70 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради від 29.09.2023 №№39 протиправним, таким, що порушує її права та інтереси, позивачка звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених вимог, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 116 Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, підставою для набуття особою прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
При цьому, згідно з положеннями статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Наведені правові приписи, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчать, що всі дії відповідних суб'єктів такої процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення певного клопотання чи заяви, при цьому згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дані підстави є вичерпними та не передбачають зазначення іншої підстави, ніж визначена чинним законодавством.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 щодо вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначеного ст. 118 ЗК України.
Як встановлено судом, позивач 29.08.2023 року звернулась до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з клопотанням про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
До клопотання були долучені необхідні документи, передбачені частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: графічні матеріали з зазначенням місця розташування земельної ділянки, паспортні дані заявниці, копія довідки про реєстрацію місця проживання, копія свідоцтва про шлюб, копія Витягу із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (оскільки на бажаній земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості ( нежитлові приміщення ), які належать на праві власності позивачці, та нотаріально засвідчена копія заяви про надання згоди землекористувачем на вилучення частини земельної ділянки від 28.08.2023 року ( а.с. 6 ).
За наслідком розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства, Стрижавською селищною радою на 70 сесії 8 скликання прийнято рішення №39 від 29.09.2023 року «Про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», яким позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 0,4500 на території Стрижавської територіальної громади АДРЕСА_1 .
При цьому, суд наголошує, що у рішенні №39 від 29.09.2023 чітко вказано про те, що воно прийняте саме за наслідком розгляду клопотання позивачки №267/09-10 від 30.08.2023 стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства.
Втім, прийняте відповідачем рішення №39 від 29.09.2023 не стосується суті заявленого позивачем клопотання та фактично, на думку суду, свідчить про відмову в наданні позивачці бажаного нею дозволу, адже оскаржуване рішення стосується відведення земельної ділянки не у власність, а в оренду, із іншим цільовим призначенням та іншою площею, ніж просила позивач.
Разом із тим, суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, визначено у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.
При цьому, на момент прийняття оскаржуваного рішення, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
В даному ж випадку, в оскаржуваному рішення не наведено жодних обґрунтованих причин, які б перешкоджали наданню позивачці бажаного нею дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства. При цьому, суд зауважує, що бажаний позивачкою розмір земельної ділянки не суперечить приписам п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України.
Суд наголошує, що орган місцевого самоврядування не може діяти свавільно та повинен чітко пояснити причини (підстави) прийняття свого рішення та обґрунтувати, із урахуванням яких обставин ним у рішенні визначено площу земельної ділянки меншу від тієї, про яку просив заявник чи/або визначено цільове призначення земельної ділянки відмінне від того, про яке йшлось у поданому позивачем клопотанні.
Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, однією із вимог до рішення суб'єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Наведений правовий висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.comS.r.l. проти Молдови, заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі, заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії, заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії, заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер'їлдіз проти Туреччини, п. 128, та Беєлер проти Італії, п. 119).
Підсумовуючи суд зазначає, що при прийняті оскаржуваного у даній справі рішення відповідач не дотримався як «принципу належного урядування», так і вимог закону, в частині належного обґрунтування прийнятого рішення.
При цьому, посилання представника відповідача у відзиві на акт виїзної комісії Стрижавської селищної ради та витяг із звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій щодо стану належних позивачці нежитлових будівель, як на обставину, яка виключає можливість надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної нею земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, судом оцінюються критично, адже, як уже було зазначено судом вище, вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу, визначено у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.
Крім того, дії відповідача щодо обстеження будівель та складання акту і звіту, на переконання суду, додаткового підтверджують знаходження на земельній ділянці нерухомого майна, яке належить позивачці, та, як наслідок, її право на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, враховуючи встановлені судом вище фактичні обставини та наведені правові норми, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що прийняте відповідачем рішення №39 від 29.09.2023 не відповідає усім тим критеріям правомірності, що визначені в частині другій статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання такого рішення протиправним та його скасування.
З огляду на викладене, вимоги позову в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру, суд виходив із наступного.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.11.2020 у справі №2240/3066/18, від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18, від 29 вересня 2020 року по справі №814/2221/17, від 17 лютого 2021 року справа № П/811/397/18.
Водночас, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що рішенням №39 від 29.09.2023 відповідачем фактично відмовлено позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, які не передбачені законом, а також те, що зазначене рішення за наслідком розгляду клопотання позивачки не вказує на будь-які недоліки доданих до клопотання документів, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту прав, інтересів позивачки є зобов'язання відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивачки, судом враховано, що у зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Період дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на сьогоднішній день.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним Законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Втім, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" №2698-IX від 19.10.2022, підпункт 5 пунктом 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено другим реченням такого змісту: "Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом"
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації, однак, така заборона не поширюється на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд).
В даному ж випадку, як уже було зазначено вище, позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 475,6 кв.м., а саме свинарник №3 «А», прибудова "а", прибудова "а1", водонапірна башта - "Б", артезіанська свердловина - "№1", які розташовані за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 41 ), тобто знаходяться на бажаній земельній ділянці щодо якої і подано клопотання.
З огляду на викладене, надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові приміщення загальною площею 475,6 кв.м., які належать їй на праві приватної власності, не суперечитиме підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд доходить висновку, що з вищенаведених мотивів і підстав, позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Разом із тим, визначаючись щодо наявності підстав для стягнення на користь позивачки понесених витрат на правову допомогу адвоката в сумі 10000 грн., суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Судом встановлено, що між Адвокатським об'єднанням "Легальне право" (далі - АО) та позивачем ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №124-2023 від 05 жовтня 2023 року (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору АО приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо:
- Надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань.
- Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій, адвокатських запитів) та інших документів правового характеру.
- Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).
Представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, Служби безпеки України, прокуратури, пенсійного фонду, органах Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України та нотаріату тощо з будь-яких питань.
Згідно з п. 2.2. Договору безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені АО за цим договором здійснюють адвокат Тиховський Микола Олегович або/та адвокат Бойко Артур Миколайович, або/та адвокат Соловей Олександр Миколайович.
Відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) від 17 жовтня 2023 року по договору про надання правової допомоги №124-2023 від 05 жовтня 2023 року перелік наданих послуг складається з: 1) ознайомлення з документами та формування правової позиції - 500 грн; 2) підготовка та подання адвокатського запиту - 1500 грн; 3) підготовка та подання позовної заяви - 8000 грн. Всього до сплати: 10000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача надано квитанцію до прибуткового касового ордера №124 від 17 жовтня 2023 року про оплату позивачем послуг адвоката в розмірі 10000 грн. згідно Договору № 124-2023 від 05.10.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №000682, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1098359.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно мали місце та були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
При цьому, суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 січня 2023 року по справі №280/3242/19 вказав, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Оцінюючи перелік наданих послуг, зазначених в акті виконаних робіт (наданих послуг) по договору про надання правової допомоги №124-2023 від 05 жовтня 2023 року , суд враховує, що представником позивача не визначено кількості витрачених годин щодо надання послуг правничої допомоги, пов'язаної із розглядом даної справи, також подані документи не містять визначення вартості години роботи адвоката Тиховського М.О., яким формувався даний адміністративний позов, відтак у суду відсутня можливість визначення співмірності затраченого часу для підготовки документів, пов'язаних із розглядом даної справи.
Крім цього, суд враховує обставини цієї справи, те, що дана справа є справою незначної складності та її розгляд здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також суд приймає до уваги характер доказів у справі (відсутність експертиз, відсутність виклику свідків, тощо), обсяг та складність складених та поданих до суду документів ( позовної заяви, інших заяв/клопотань ), і приходить до висновку, що заявлений до відшкодування розмір вартості наданих послуг - 10000 грн. є неспівмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Враховуючи вище викладене, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 5000 грн.
Таким чином, суд доходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., що відповідатиме критеріям розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення 70 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області № 39 від 29.09.2023 року "Про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".
Зобов'язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,4000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. (п"ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, код ЄДРПОУ 04330007)
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна