16 лютого 2024 року місто Київ
справа № 366/279/22
провадження №22-ц/824/6320/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
позивач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану адвокатом Лабиком Руслановм Романовичем,
на рішення Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Гончарук О.П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,-
У лютому 2022 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , в якому просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 100000 грн. моральної шкоди завданої смертю її сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 15000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу; на користь ОСОБА_2 100000 грн. моральної шкоди завданої смертю його сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 15000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовано тим, що 26 листопада 2020 року близько 01 години 17 хвилин ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 », рухаючись по вулиці Івана Проскури в напрямку центру селища міського типу Іванків до села Сукачі Іванківського району, Київської області, навпроти господарства №60 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
За даним фактом ДТП Головним управлінням Національної поліції України в Київській області 26 листопада 2020 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.2 ст.286 КК України.
Згідно висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_5 № 168 від 28 грудня 2020 року, смерть його наступила від забою головного мозку, який розвинувся внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток черепа.
Внаслідок смерті ОСОБА_5 матері та батьку було завдано шкоди. Внаслідок загибилі сина, незважаючи на те, що пройшов вже деякий час, батьки так і не змирилися з тим, що вони втратили рідну дитину - свого любимого сина, який перебував у досить тісних родинних зв'язках з батьками, був їх опорою в житті.
Втрата батьками сина несе непоправну втрату та глибокі страждання, які будуть переслідувати їх усе подальше життя. Після смерті сина у батьків досить суттєво погіршився стан їх здоров'я. Трагічна смерть сина кардинально змінила життя позивачів. Відновлення психологічного стану батьків потребує значних зусиль та коштів. З урахуванням глибини вже перенесених позивачами моральних страждань та тих нескінчених страждань, що будуть переслідувати позивачів довготривалий час, перенесених ними моральних переживань, які продовжують тривати по даний час і ніколи не закінчяться та пов'язаних з цим істотними вимушеними змінами у їх життєвих стосунках, часу та зусиль, які можливо хоч частково відновлять їх стан психологічного здоров'я, величину моральної шкоди позивачі оцінили в 100000 грн. кожному.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 » не була застрахована. Відповідно відповідальність за завдану батькам смертю сина моральну шкоду має нести відповідач.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, - відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивачів адвокат Лабик Р.Р. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Зазначає про те, що в даному випадку МТСБУ не відшкодовує моральну шкоду, передбачену п.27.3 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки: - по-перше, водій автомобіля марки ОСОБА_4 не являється особою, на яких поширюється дія пункту 13.1 ст.3 Закону України, а тому застосування підпункту «г» пункту 41.1 Закону № 1961-IV, є незаконним та безпідставним; по-друге, на час ДТП його цивільно-правова відповідальність як водія автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 » не була застрахована в жодній український страховій компанії, а тому застосування підпункту «ґ» пункту 41.1 Закону є незаконним та безпідставним; по-третє, на час ДТП його цивільно-правова відповідальність як водія автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 » не була застрахована в жодній іноземній страховій компанії і щодо неї не був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена карта», а тому застосування підпункту «в» пункту 41.2 Закону є незаконним і безпідставним. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди має нести страховик, в даному випадку МТСБУ, оскільки відповідальність ОСОБА_4 , не застрахована, є неправильним.
Правом на подання відзиву відповідач ОСОБА_4 не скористався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що після дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 26 листопада 2020 року в АДРЕСА_1 , внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , органи поліції у цей же день відкрили кримінальне провадження № 12020110000001089 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 1,2 ст.286 ЦК України.
Згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду убачається, що 26 листопада 2020 року о 01:17 год в Київській області в смт.Іванків, Іванківський район, вул.Проскури, сталась дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд на пішохода, який рухався в попутному напрямку. Учасниками ДТП зазначені: ОСОБА_4 під керуванням автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 » та пішохода ОСОБА_5 .
26 листопада 2020 року ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , помер.
З довідки про причину смерті (до форми № 106/о № 168) убачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті ВЧМТ з переломом кісток черепа, забій головного мозку.
Станом на моменту подачі позовної заяви до суду, досудове розслідування кримінального провадження № 12020110000001089 за ч.2 ст.286 КК України, відомості про яке внесені 26 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проводиться Головним управлінням Національної поліції в Київській області.
З листа МТСБУ про прийняте рішення убачається, що МТСБУ, з огляду на відсутність доказів того, що відповідальним за нанесення шкоди є інший учасник дорожньо-транспортної пригоди, не має правових підстав для виплати відшкодування з фонду захисту потерпілих, оскільки вина іншого учасника ДТП не підтверджена документально.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відшкодування шкоди, заподіяною позивачам смертю їх сина має нести страховик джерела підвищеної небезпеки. Страховик хоч і не завдав шкоди, але зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовано Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV).
Згідно з п.21.1 ст.21 Закону України № 1961-IV, в редакції чинній на момент дорожньо-транспортної пригоди, з урахуванням положень п.21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено корегуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Установлено, що станом дату дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 » не була застрахована.
Відповідно до п.21.4 Закону № 1961-IV, у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Згідно із пп.»а» п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимога п.1.7 ст.1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до ст.22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 27.2 Закону № 1961-IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Як зазначають у позовній заяві позивачі, вимоги про відшкодування шкоди пов'язаної з втратою годувальника вони заявили до МТСБУ, яке виплатило їм страхове відшкодування у повному обсязі, а саме по 90000 грн. кожному (36 мінімальних заробітних плат х 5000 грн. (мінімальна заробітна плата на листопад 2020 року) : 2).
Пунктом 27.3 Закону № 1961-IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону , - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батька (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного потерпілого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили відшкодувати їм моральну шкоду.
Згідно підпунктів «г» і «ґ» пункту 41.1 Закону № 1961-IV, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: г) особами, на яких поширюється дія п.13.1 ст.13 цього Закону ( п.13.1 Учасники бойових дій, учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю 1 групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належим особі з інвалідністю 1 групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом); ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до підпункту «в» п.41.2 Закону № 1961-IV, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».
Отже, оскільки: по-перше, водій автомобіля «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 » ОСОБА_4 не є особою, на яку поширюється дія п.13.1 ст.13 Закону № 1961-IV, що виключає можливість застосування пп. «г» п.41.1 цього закону; по-друге, на час ДТП його цивільно-правова відповідальність як водія автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 », не була застрахована в жодній український страховій компанії, що виключає можливість застосування пп. «ґ» п.41.1 Закону №1961-IV; по-третє, на час ДТП його цивільно-правова відповідальність як водія автомобіля марки «AUDI A4», реєстраційний номер Республіки Литва « НОМЕР_1 », не була застрахована в жодній іноземній страховій компанії і щодо неї не був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що виключає можливість застосування пп. «в» п.21.2 Закону№ 1961-IV, тому в даному страховому випадку МТСБУ не відшкодовує моральну шкоду, відшкодування якої передбачено ст.27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика є помилковим.
Рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням ного судового рішення.
Вирішуючи питання доведеності факту заподіяння позивачам моральної шкоди та розміру заявленої позивачами до стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходить з наступного.
Відповідно до чч. 1,2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням та зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України).
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п.1 ч.1 ст.263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.1193 ЦК України).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставини завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Отже, відповідач, який здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, повинене нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності їх вини.
Таким чином, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров'я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділових репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Чинним законодавством не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику її визначення. В той же час при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.
Розмір моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкоди чи прирівняна до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має враховувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
Враховуючи конкретні обставини справи, характер моральних страждань позивачів, які втратили сина, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивачів, істотність вимушених змін у їх житті, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що відповідною і достатньою грошовою компенсацією моральної шкоди буде по 50000 грн. кожному позивачеві, а також належною сатисфакцією за завдану відповідачем позивачам моральну шкоду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 3 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачами до позовної заяви надані витяг з договору про надання професійної правничої допомоги № 107/085301 від 21 січня 2020 року, укладеного між АО «Автопоміч Україна» та ОСОБА_1 , ордер на надання правничої допомоги на ім'я ОСОБА_6 , витяг з договору про надання професійної правничої допомоги № 107/085301, укладеного між АО «Автопоміч Україна» та ОСОБА_2 , детальний опис робіт (наданих послуг) від 11 лютого 2022 року, який містить перелік робіт, які виконані адвокатом, кількість часу витрачених на виконання цих робіт, а також вартість.
Серед робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правничої допомоги значиться: консультації, підготовчі дії спрямовані на подання позовної заяви в суд, підготовка та подання позовної заяви. Вартість однієї години становить 3000 грн., адвокатом витрачено 10 годин, загальна вартість робіт складає 30000 грн.
Колегія суддів вважає розмір витрат позивачів на професійну правничу допомогу обґрунтованим та доведеним.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови у позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, зважаючи на розмір задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню по 7500 грн кожному.
Крім того, за наслідками розгляду апеляційної скарги позивачами доведено, що витрати на професійну правничу допомогу складають 15000 грн.
Виходячи із розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України п підлягає стягненню по 3750 грн. кожному.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2500 грн.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану адвокатом Лабиком Руслановм Романовичем, задовольнити частково.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11250 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11250 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 2500 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус