Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/621/2024
13 лютого 2024 року місто Київ
справа №754/6087/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В.В., повний текст рішення складено 23 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: П'ятнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,-
В травні 2023 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просили:
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
В обґрунтування вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.
Вказували, що після смерті ОСОБА_4 , спадщину за законом прийняли вони, як його сини.
Зазначали, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 23 березня 2023 року спадкодавцю ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 28 жовтня 2017 року.
Посилались на те, що вони звернулися до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом кожному на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , надавши нотаріусу оригінал договору дарування вищезазначеної квартири та Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вказували, що постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю. від 23 березня 2023 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на квартиру176 в будинку АДРЕСА_2 .
Зазначали, що вказана постанова обгрунтовується тим, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі №754/11510/18 на вказану квартиру накладався арешт, який на даний час знято та тим, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року у справі №754/11510/18 договір дарування вищезазначеної квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано недійсним. Проте, в спадковій справі №68684008 відсутня посвідчена судом копія рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року у справі №754/11510/18, а також відомості про вказане рішення відсутні в реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вказаний об'єкт нерухомості.
Посилались на те, що спадкодавець ОСОБА_4 протягом багатьох років доглядав за ОСОБА_5 і проживав з нею в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 , в зв'язку з чим 08 грудня 2010 року ОСОБА_5 заповіла вказану квартиру ОСОБА_4 , що підтверджується заповітом, посвідченим 08 грудня 2010 року державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В., чинним до теперішнього часу.
Вказували, що 28 жовтня 2017 року ОСОБА_5 уклала договір дарування вищевказаної квартири з ОСОБА_4 .
Зазначали, що в подальшому ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним вищезазначеного договору дарування, який було задоволено судом 21 серпня 2019 року.
Посилались на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, а через три місяці ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Вказували, що з моменту набрання законної сили рішенням Деснянського районного суду міста Києва у справі №754/11510/18 до дня смерті ОСОБА_5 вона не звертала до виконання вказане судове рішення, не реєструвала за собою право власності, а також не скасовувала заповіт на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_4 .
Зазначали, що вони мають право на спадщину за законом на вказану квартиру після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , так як згідно матеріалів реєстраційної справи та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 належить спадкодавцю ОСОБА_4 , відомостей про припинення права власності чи перехід права власності до іншої особи, реєстраційна справа на вказаний об'єкт не містить.
Посилались на те, що в разі, якщо вважати, що спадщина на квартиру176 в будинку АДРЕСА_2 відкрилась після смерті ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4 , то спадкоємцями по спадковій трансмісії по заповіту, чинному до теперішнього часу, є також вони але спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не може бути відкрита за заявою спадкоємців по спадковій трансмісії, так як вказана спадщина на момент її смерті не належала їй згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування вимог посилався на те, що в порушення вимог ст.ст.2, 3, 4, 13, 263-265 ЦПК України, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в мотивувальній частині рішення не з'ясував характер, зміст та обсяг заявлених позовних вимог і в порушення принципу диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду, не вирішив ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просили позивачі та дійшов безпідставного висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту свого порушеного права та позовні вимоги, які позивачі просять задовольнити, не відповідають обставинам справи.
Вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачі не заявляли вимог про визнання за ними права власності на спірну квартиру в порядку переходу права на прийняття спадщини за заповітом, складеним 08 грудня 2010 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 та дійшов безпідставного висновку про відмову в позові з тих підстав, що позивачі обрали невірний спосіб захисту порушених прав.
Зазначав, як вбачається з оскаржуваного рішення, суд ухвалив його 23 жовтня 2023 року, проте про розгляд справи в цей день позивачі судом не повідомлялись і судові повістки їм не вручались.
Посилався на те, що право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою не може їх змінити.
21 грудня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивачів апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач Київська міська рада та третя особа П'ятнадцята київська державна нотаріальна контора у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив розглядати справу у відсутність його представника.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не звернулися до суду з вимогою про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини, а тому обраний позивачами спосіб захисту свого порушеного права та позовні вимоги не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами померлого ОСОБА_4 .
Згідно з витягу з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, померлий ОСОБА_4 на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
19 листопада 2021 року позивачі звернулись до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4
П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №1433/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Як вбачається з матеріалів спадкової справи №1433/2021 нотаріусом було зроблено запити, отримано витяги та відповіді на запити та видано спадкоємцям за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_4 та грошової суми, що становить недоотриману пенсію померлого.
Також з спадкової справи вбачається, що відповідно до заповіту від 08 грудня 2010 року (12 годин 40 хвилин) ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, а саме: заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .
Позивачі 21 жовтня 2022 року звернулися до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 після померлої ОСОБА_5 .
Постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю. від 10 листопада 2022 року відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, оскільки ОСОБА_4 , як і його спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не подавали, постійно не проживали з померлою ОСОБА_5 на день її смерті та не були зареєстровані з нею за однією адресою, а тому є такими, що не прийняли спадщину. Нотаріус зазначив, що видати свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом по спадковій трансмісії після померлої ОСОБА_5 неможливо, через пропущений строк для прийняття спадщини як ОСОБА_4 , спадкоємцем за заповітом, так і його спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2
21 лютого 2023 року за вх. №433 ОСОБА_1 повторно звернувся до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва на право власності на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю. від 23 березня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті його батька ОСОБА_4 .
У вказаній постанові зазначено, що відповідно до відомостей з реєстру судових рішень було виявлено, що:
ухвалою Деснянського районного суду міста Києва по справі №754/11510/18 на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, який знято. Станом на сьогодні арешт знято;
рішенням Деснянського районного суду міста Києва по справі №754/11510/18, договір дарування вищевказаної квартири від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 визнано недійсним. Дата набрання законної сили рішення суду 01 жовтня 2019 року.
Також нотаріусом було зазначено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , неможливо, оскільки квартира на день смерті йому не належала.
Як вбачається з листа П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не заведена.
Відповідно до ст.67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Згідно з п.п.4.1, 4.9, 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи, або оголошення її померлою (ст. 1220 ЦК України)
Частиною 1 ст.1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Стаття 1222 ЦК України визначає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно із статями 1233, 1234, та ч.1 ст.1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Статтями 1269, 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти (трансмітент), право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців-трансмісарів (спадкова трансмісія).
Таким чином, спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті, до його спадкоємців, тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.
Об'єктом спадкової трансмісії є суб'єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв'язку з його смертю.
До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об'єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб'єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця. У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента.
Перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмінента. Трансмісар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває право на спадкування не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця.
Отже, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частини у спадщини, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяців, він продовжується до трьох місяців.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі №720/2683/19.
Відповідно до приписів ст.ст.316, 328 ЦК України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).
Відповідно до ст.392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З аналізу статті 392 ЦК України вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання, у разі якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.
Отже відповідно до ст.1272 ЦК визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч.3 ст.1272 ЦК України).
Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст.1269 ЦК України, та набути право на спадщину відповідно до ч.5 ст.1268, статей 1296-1299 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 02 червня 2021 року №155/1584/18 визначив, що право на прийняття спадщини за трансмісією у разі його виникнення реалізується на загальних підставах, із урахуванням строків, встановлених статтею 1270 ЦК України.
Спадщина може бути прийнята в порядку спадкової трансмісії після спливу строку для прийняття спадщини за письмовою згодою спадкоємців або в судовому порядку, якщо суд визнає причини пропуску цього строку поважними (ч.ч.2, 3 ст.1272 ЦК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів того, що постанови державного нотаріуса від 10 листопада 2022 року та від 23 березня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії оскаржувались позивачами.
Позивачами не надано доказів на підтвердження постійного проживання з померлою ОСОБА_5 на день її смерті та не надано доказів реєстрації з померлою ОСОБА_5 за однією адресою.
Вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивачі не заявляють, хоча з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 листопада 2022 року зазначено, що вбачаються перешкоди у оформленні спадкових прав позивачів у нотаріальному порядку саме у зв'язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Встановивши, що померлий ОСОБА_4 , як і його спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не подавали, постійно не проживали з померлою ОСОБА_5 на день її смерті та не були зареєстровані з нею за однією адресою, у позовній заяві вимог про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини не заявляють, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачі не заявляли вимог про визнання за ними права власності на спірну квартиру в порядку переходу права на прийняття спадщини за заповітом, складеним 08 грудня 2010 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 та дійшов безпідставного висновку про відмову в позові з тих підстав, що позивачі обрали невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачаминорм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Доводи представника позивачів про те, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2023 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з рішення Деснянського районного суду міста Києва по справі №754/11510/18, договір дарування вищевказаної квартири від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 визнано недійсним. Дата набрання законної сили рішення суду - 01 жовтня 2019 року.
Вказане рішення не було реалізоване ОСОБА_5 , однак згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що як вбачається з оскаржуваного рішення, суд ухвалив його 23 жовтня 2023 року, проте про розгляд справи в цей день позивачі судом не повідомлялись і судові повістки їм не вручались, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, її розгляд був призначений на 17 жовтня 2023 року о 10.00 год.
17 жовтня 2023 року представник позивачів подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність та задовольнити позовні вимоги.
Згідно протоколу судового засідання від 17 жовтня 2023 року, суд ухвалив заяву представника задовольнити та ухвалити рішення.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки сторони в судове засідання, призначене на 17 жовтня 2023 року не з'явилися, а відтак судом першої інстанції зазначено датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, дата його складення - 23 жовтня 2023 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 лютого 2024 року.
Головуючий:
Судді: