Справа №752/5287/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2659/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
12 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 з доповненнями, захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року,-
за участю
прокурора ОСОБА_10 ,
обвинувачених (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_9 ,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.01.2024 задоволено клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва у кримінальному провадженні №12122100010002491 та продовжено строк тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під вартою до 15 березня 2024 року, включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні інкримінованих злочинів, при цьому оцінка обґрунтованості у даному випадку здійснюється не в контексті доведення чи не доведення винуватості обвинувачених, на час розгляду клопотання не закінчено з'ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не допитано всіх свідків та самих обвинувачених.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував характер інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, їх наслідки, дані які характеризують обвинувачених, вид та розмір покарання, що їм загрожує, та дійшов висновку, що на даний час не зменшились та продовжують існувати ризики, які були підставою для застосування та продовження відносно обвинувачених запобіжних заходів у виді тримання під вартою, а у випадку звільнення з-під варти обвинувачені можуть переховуватися від суду, можуть впливати на свідків у кримінальному провадженні, які ще не були допитані в судовому засіданні.
Застосування щодо обвинувачених більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, зокрема у виді застави, домашнього арешту та особистої поруки, на даній стадії судового провадження буде недостатнім для запобігання ризикам, не забезпечить дієвості кримінального провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків. Продовження тримання під вартою, в даному випадку, виправдано наявність справжніх інтересів суспільства, що не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
В силу приписів п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, а також зважаючи на висновки , викладені в ухвалі Київського апеляційного суду від 07.09.2023 р., у межах даного кримінального провадження, суд не визначив обвинуваченим заставу як альтернативний запобіжний захід.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій посилаючись на незаконність та невмотивованість ухвали Голосіївського районного суду м. Києва просить її скасувати, застосувати до його підзахисного. запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за адресою - АДРЕСА_1 за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та необхідності прямувати до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру під час оголошення відповідної тривоги, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, або ж інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема, у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, чи особисту поруку.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник вказує, що суд погодився з наведеними прокурором обґрунтуваннями існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 КПК України, які наявні в поведінці ОСОБА_6 , в той час як ці ризики носять загальний характер та їх існування не обґрунтовано належним чином.
Захисник вважає, що прокурором не було надано доказів можливого впливу обвинуваченого на свідків, як і доказів перешкоджання судовому розгляду іншим чином або ж можливості вчинити новий злочин. Захисник зазначає, що покази свідків вже зібрані та зафіксовані органом досудового розслідування, а враховуючи ставлення ОСОБА_6 до інкримінованого правопорушення навряд чи існують ризики його не процесуальної поведінки.
Крім того, апелянт зазначає, що викладені в обвинувальному акті обставини інкримінованого його підзахисному кримінального правопорушення давало суду достатньо підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки застосування такого виду запобіжного заходу виключає можливість здійснення особою не те що нових злочинів, а й фактично нівелює можливість чинити будь-які перешкоди під час розгляду справи в суді.
Захисник вважає, що суспільна небезпечність кримінально караного діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_6 дозволяла суду застосувати такий вид запобіжного заходу як домашній арешт, оскільки це вказують положення частини 2 статті 181 КПК України, відповідно до яких домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд не перевірив всіх обставин, на які посилалась сторона захисту та за яких до його підзахисного можна було застосувати домашній арешт або ж інший, більш м'який запобіжний захід.
Захисник вказує, що доводи прокурора щодо існування ризиків носять загальний характер та в цілому зводяться до того, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину. Тобто, єдиним обґрунтуванням необхідності тримання його підзахисного під вартою є тяжкість потенційного покарання за вчинене кримінальне правопорушення, що протирічить, як усталеній практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої лише сама по собі тяжкість покарання за вчинений злочин не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і загальним принципам кримінального судочинства, таким як розумність та співмірність. Сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою як для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і подальшого тримання особи під вартою про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Апелянт вказує, що при вирішенні питання про продовження по відношенню до його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом не було враховано, що ОСОБА_6 раніше не судимий, відповідно до характеристик є неконфліктною особою, має місце роботи та стійкі соціальні зв'язки та характеризується як врівноважена та порядна людина, поведінка якої не дозволяє стверджувати про схильність порушувати громадський порядок. Окрім того, важливим фактором відношення ОСОБА_6 до скоєного є те, що останній, усвідомлюючи відповідальність та визнаючи частково завдані збитки потерпілій стороні, щиро готовий компенсувати завдану шкоду, про що свідчать квитанції про відправлення поштового переказу потерпілій стороні на загальну суму 12 500 грн.
Також апелянт зазначає, що ОСОБА_6 , вів соціально активний спосіб життя, займався спортом, громадський порядок не порушував, алкоголем та наркотичними речовинами не зловживав, і під час досудового розслідування і зараз, активно сприяв розкриттю злочину, пішов на зустріч слідству, допомагав і допомагає у встановленню істини у справі. ОСОБА_6 став на шлях виправлення та не збирається повторювати своїх помилок.
Апелянт вказує, що зважаючи на матеріальний стан підозрюваного, встановлені ризики та обставини кримінального провадження, сторона захисту вважає, що визначення судом застави у розмірі 214 720 грн., що станом на 01.01.2023 року становить 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з одного боку буде утримувати підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов?язки, а з іншого, не перетворить обраний йому запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник ОСОБА_11 просить апеляційний суд врахувати практику ЄСПЛ, за якою суди у своїх рішеннях не повинні посилатися на припущення при обранні та продовженні запобіжних заходів, приймаючи рішення повинні надавати оцінку можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, здійснювати провадження, уникаючи надмірну тривалість особи під вартою.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 в апеляційній скарзі, посилаючись на невмотивованість, необґрунтованість ухвали, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні №120221000100024791 про продовження застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та , відповідно, застосувати відносно ОСОБА_8 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною залишати місце його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у нічний час. або ж у вигляді застави як самостійного заходу чи альтернативного, у визначеному ст.182 КПК України розмірі.
В апеляційній скарзі захисник посилається на необґрунтованість та надуманість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 в частині визначеної правової кваліфікації його дій, вважає хибними мотиви ухвали суду про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки, оскільки прокурором не було надано відповідних доказів на їх існування. Захисник вважає, що зміст самого обвинувального акту спростовує висновки суду в частині обґрунтованості обвинувачення і виправдання ряду заявлених прокурором ризиків, через його абсурдність та хибність.
На переконання захисника, обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 містить невірну кваліфікацію його правового діяння за ч.4 ст. 296 КК України, яка не відповідає фактичним обставинам злочину та формулюванню обвинувачення. Тоді як зі змісту викладу фактичних обставин та формулювання обвинувачення дії ОСОБА_8 та ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ч.2 ст. 296 КК України, тобто вчинення ними хуліганських дій відносно потерпілого групою осіб, що в свою чергу суттєво впливає на ступінь ймовірності існування вказаних судом ризиків.
Захисник вказує, що висновки суду першої інстанції про неможливість на даному етапі здійснити оцінку правильності кваліфікації діяння ОСОБА_8 , без оцінки доказів у судовому засіданні, є хибними, оскільки суд дослідив усі письмові докази по справі, а відтак, суд не тільки має таку можливість оцінки кваліфікації діяння, а ще й обов'язок здійснювати оцінку заявлених прокурором ризиків з огляду на обставини, встановлені під час дослідження доказів.
Апелянт зазначає, що судом при прийнятті рішення не враховано ряд обставин, зокрема те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, крім даної справи на сьогодні не притягається до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має постійне місце проживання, є волонтером в умовах воєнного стану, за що був нагороджений грамотою, перебуває у офіційному шлюбі, від якого має малолітню дитину, є єдиним годувальником в сім'ї. Також на утриманні обвинуваченого перебуває неповнолітня дитина від попереднього шлюбу, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На переконання захисника, ці обставини характеризують обвинуваченого як особу, яка не є небезпечною для суспільства, значно переважають виключно декларативне твердження про побоювання обвинуваченим покарання за інкримінований злочин, втечі та переховування, що робить наведені прокурором ризики, зокрема і переховування від правосуддя маловірогідними, особливо в розрізі виправдання позбавлення особи свободи.
Захисник зазначає, що судом декларативно виведено висновок існування ризиків, передбачених пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були покладені ним в основу оскаржуваної ухвали про продовження строків застосування запобіжного заходу тримання під вартою, значимість яких для кримінального провадження є безпідставно перебільшена і, на теперішній час нівельована встановленими обставинами, зокрема обвинувачений невиправдано перебуває під вартою більше 12 місяців, що не відповідає ні завданню кримінального провадження визначеного ст. 2 КПК України, ні меті застосування заходу забезпечення в розрізі розумності строків його застосування.
Також апелянт вказує, що посилання в ухвалі суду на рішення Київського апеляційного суду від 07.09.2023 носить не тільки не відповідний, а й незаконний характер фактичним обставинам даного провадження. Відсилання суду, в частині зміни власного ґрунтовного розуміння підстав для тримання ОСОБА_8 під вартою, на недійсне, неактуальне рішення апеляційної інстанції, яке не має преюдиційного значення для останнього, свідчить про відсутність в оскаржуваному судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторони «кримінального спору». Останнє свідчить про самоусунення суду від викладу мотивації та обґрунтування свого висновку, вказує на незаконність рішення про продовження тримання її підзахисного під вартою.
Крім того, захисник зазначає, що висновок суду про існування ризику переховування ОСОБА_8 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки про це свідчить бездоганна поведінка обвинуваченого під час перебування не під вартою: передача обвинувачуваним з власної ініціативи на зберігання паспорту для виїзду за кордон до суду (при відмов ДМС його прийняти); носіння електронного засобу контролю, без жодних зауважень з боку контролюючих та правоохоронних органів; прибуття у всі судові засідання, за відсутності його належного виклику; перебування в залі засідання, під час апеляційного розгляду апеляційної скарги прокурора.
Щодо відсутності ризику впливу на свідків та потерпілих, апелянт зазначає, що прокурором не конкретизовано анкетні дані тих учасників, на яких ймовірно буде вчинятися протиправний вплив, цінність володіння ними інформації для судового розгляду, спосіб впливу, мету, як хоча б теоретичне виправдання існування даної ризику, тоді як заяв, повідомлень про вчинення ознак кримінального правопорушення щодо свідків чи потерпілих з боку обвинуваченого за 12 місяців до суду не подано. Заходи безпеки до жодного свідка чи потерпілої не застосовувалися, бо з подібними заявами останні не зверталися, що говорить про надуманість даного ризику.
Апелянт зазначає, що висновок суду щодо виправданості продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 - тримання під вартою, за неможливості застосування альтернативних, обумовлений наявністю справжніх інтересів суспільства, що нівелює принцип презумпцію невинуватості, та повагу до особистої свободи, містять істотні суперечності. Зокрема, суд не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви в чому полягає, на його розуміння, цей суспільний інтерес у даній звичайній побутовій справі. Висновок суду не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного судового розгляду стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Відтак, усі без виключення висновки суду у даному рішенні щодо санкціонування продовження втручання держави в права людини щодо її особистої свободи є цілком хибні, надумані, які є невідповідними обставинам встановленими судом в ході судового розгляду та підтвердженими наявними доказами, радше ілюзією правосуддя. А текст рішення за своїм смисловим наповненням не відповідає ані букві, ані духові закону, що є не релевантним базовим принципам кримінального провадження та істинному завданню кримінального провадження.
На апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , представник потерпілої ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_14 подав заперечення та ряд додатків до нього, в яких, посилаючись на обґрунтованість встановлених судом першої інстанції ризиків, передбачених ст. 177 КПК України просив залишити ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17.01.2024 без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та їх захисників, які просили задовольнити апеляційні скарги, думку прокурора, який, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисників, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали судомпершої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
З наданих судом першої інстанції матеріалів слідує, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100010002491 від 21 жовтня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_15 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинувачених, зокрема, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року клопотання прокурора задоволено та продовженострок тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 під вартою до 15 березня 2024 року, включно.
Згідно із вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Всупереч доводам апеляційних скарг захисників, суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання,оцінивши в сукупності характер висунутого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, його наслідки, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винними у даному кримінальному правопорушенні, дані про їх особу, соціальні зв'язки та обґрунтовано встановив наявність ризиків, передбачених п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки існує велика ймовірність того, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, можуть переховуватися від суду, а також впливати на недопитаних ще свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни ними показів або відмови їх надавати і такі ризики на час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою не зменшились настільки, щоб дійти висновку про те, що інші запобіжні заходи забезпечать належну поведінку обвинуваченого під час розгляду справи та виконанні ним відповідних обов'язків.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується посилань захисника ОСОБА_9 на зразкову поведінку її підзахисного під час дії запобіжного заходу у виді застави, яка на переконання захисника вказує на відсутність ризику переховування від суду, то колегія суддів вважає їх непереконливими, оскільки поведінка обвинуваченого під час дії альтернативного запобіжного заходу, хоч і свідчить на користь зменшення ризику втечі, однак, з урахуванням обставин вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, його наслідків та поведінки обвинуваченого після злочину, а також з урахуванням тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання його винним, даних про особу обвинуваченого, який зареєстрований та проживав у м. Дніпрі, тобто в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці, на даному етапі провадження підтверджує продовження існування ризику переховування від суду.
Посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_8 є єдиним годувальником в сім'ї, так як дружина займається вихованням їхньої дитини 2015 року народження, а також на утриманні обвинуваченого перебуває неповнолітня дитина 2004 року народження від попереднього шлюбу, яка зареєстрована у Дніпропетровській області та наразі навчається у НТУ «Дніпровська політехніка», колегія суддів до уваги не бере, оскільки згідно із встановленими органом досудового розслідування відомостями, наведеними в обвинувальному акті обвинувачений ОСОБА_8 не має офіційного місця роботи, тобто у останнього відсутнє офіційне і стабільне джерело доходу, що ставить під обґрунтований сумнів доводи сторони захисту про можливість обвинуваченого утримувати сім'ю та дітей. Жодних даних про те, що обвинувачений ОСОБА_8 має можливість забезпечити сім'ю, захисником до апеляційного суду не надано.
Більш того, звертає на себе увагу і те, що згідно із долученої до заперечень представником потерпілої відповіді на адвокатський запит - командиром військової частини НОМЕР_1 повідомлено, що матеріальна допомога у вигляді майнових або грошових ресурсів від ОСОБА_8 протягом квітня-липня 2022 року до ВЧ НОМЕР_1 не надходила, що суперечить твердженням захисника про волонтерську діяльність ОСОБА_8 з посиланням грамоту ВЧ НОМЕР_1 .
Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про те, що дані щодо особи його підзахисного та характеризуючі відомості ОСОБА_6 , а також соціальні зв'язки, поведінка під час досудового розслідування, співпраця зі слідством та часткове відшкодування збитків потерпілій стороні свідчить про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України і дають достатні підстави вважати, що більш м'які запобіжні заходи забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого судом враховуються, не лише дані щодо його особи, а й інші обставини у їх сукупності, які в даному випадку, з урахуванням обсягу обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, його наслідків, поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 після, інкриміновано злочину, у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії передбачені п.1. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, що на даному етапі провадження виправдовує подальше його тримання під вартою.
Щодо долучених до апеляційної скарги захисником характеристик на ОСОБА_6 , то хоч в цілому вони і позитивні, однак з них слідує, що ОСОБА_6 професійно займався боксом та з 2018 працює на посаді тренера з боксу, тобто наділений навиками ведення бою, що з огляду на кваліфікацію його дій не може позитивно його характеризувати у даному провадженні. Окрім того, всупереч наявної в матеріалах справи характеристики, згідно із інформацією виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області ОСОБА_6 в Добровольчому формуванні територіальної оборони Вишневої територіальної громади №1 контракту не підписував та даних щодо активної допомоги силам місцевої самооборони під час повномасштабного вторгнення з 24 лютого у виконавчому комітеті Вишневої міської ради не має.
Посилання захисника на співпрацю обвинуваченого ОСОБА_6 з органами досудового розслідування шляхом участі у слідчих діях та на надані правдивих показань щодо обставин справи, колегія суддів до уваги не бере, оскільки під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам, в тому числі і на предмет правдивості показань обвинуваченого не надається. До того ж, співпраця обвинуваченого ОСОБА_6 з органами досудового розслідування сама по собі, не може слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки та відсутності ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника ОСОБА_9 в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 . Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки оцінка доказам може бути надана у нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Доводи захисників на відсутність ризику впливу обвинувачених на інших учасників кримінального провадження з посиланням на те, що свідки у справі вже були допитані під час досудового розслідування і їх показання свідчать лише на користь їх підзахисних, при цьому повідомлень про вчинення кримінального правопорушення щодо свідків та потерпілої з боку обвинувачених до суду не надходило, а також судом не було конкретизовано анкетні дані учасників, на яких ймовірно може вчинятися протиправний влив, спосіб та мету впливу, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази у повному обсязі ще не дослідженні, не допитані ще всі свідки, показання яких суд повинен сприйняти безпосередньо, а тому враховуючиконкретні обставини кримінального провадження, існує велика ймовірність того, що обвинувачені усвідомлюючи тяжкість покарання, що їм загрожує, можуть незаконно впливати на недопитаних свідків, з метою зміниними показів або відмови їх надавати. Водночас, оцінка показанням свідків, може бути надана судом першої інстанції тільки за результатами розгляду даного кримінального провадження та допиту вказаних осіб безпосередньо під час судового розгляду, по дослідженню інших доказів у провадженні, а тому посилання захисників на показання свідків на досудовому розслідування як на вирішальні є неспроможними.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 під вартою, оскільки прокурором доведено існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які в сукупності з даними, як характеризують обвинувачених підтверджують на даному етапі провадження потребу в подальшому триманні їх під вартою. З огляду на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи можуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про те, що суд першої інстанції на стадії розгляду обвинувального акту безпідставно визнав обґрунтованість підозри обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, то такі доводи адвоката є безпідставними, оскільки судом першої інстанції обґрунтованість підозри не оцінювалась, а було встановлено, що обвинувачені можуть мати відношення до кримінальних правопорушень, які ставляться їм у провину. Наразі, обґрунтованість висунутого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, яким за результатами судового розгляду суд надасть оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Доводи адвоката ОСОБА_9 про те, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на рішення Київського апеляційного суду від 07.09.2023 вказує на незаконність рішення про продовження тримання її підзахисного під вартою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки таке посилання суду першої інстанції було здійснено при вирішенні питання щодо можливості не визначати обвинуваченим заставу, як альтернативний запобіжний захід, при цьому, суд керувався положеннями ст. 183 КПК України, що є визначальним в цьому випадку. Суд першої інстанції належним чином обґрунтував в оскаржуваній ухвалі доцільність продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , у зв'язку з необхідністю уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України та наявністю в матеріалах кримінального провадження обставин, які виправдовують подальше їх тримання в умовах ізоляції від суспільства
Посилання захисників на тривале перебування обвинувачених під вартою не може бути безумовною підставою для зміни їм запобіжного заходу, оскільки вказана обставина відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
За наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням особи під вартою, як про це просять захисники, має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2024 року, якою клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 під вартою до 15 березня 2024 року, включно, - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4