Справа № 552/7412/21 Номер провадження 22-ц/814/482/24Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
08 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Абрамова П.С.
Суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Васильєвої Л.М.,
представника відповідача (ГУНП в Полтавській області) - Паламаря Д.О.,
представника відповідача (Прокуратури Полтавської області) - Цибульської М.Л.,
представника відповідача (Казначейської служби України) - Ткаченко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури Є. Гладія на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2023 року
у справі позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України, Прокуратури Полтавської області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями державних органів, органів досудового слідства, дізнання та прокуратури
коротко змісту позовних вимог;
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями державних органів, органів досудового слідства, дізнання та прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі наказу Головного управління Національної поліції України в Полтавській області № 181 о/с від 12.05.2017 він був призначений на посаду начальника відділення № 2 Полтавського відділу поліції Головного управління поліції в Полтавській області та добросовісно виконував свої посадові обов'язки.
12.07.2027 відносно нього прокуратурою Полтавської області було внесено відомості про кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК України (кримінальне провадження № 42017170000000224).
09.08.2017 о 13:50 в межах порушеного кримінального провадження його було затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою за ч. 3 ст. 368 КК України (вимагання неправомірної вигоди працівниками поліції).
11.08.2017 ухвалою слідчого судді обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
11.08.2017 він був звільнений з-під варти у зв'язку із внесенням застави у сумі 128 000 грн.
В цілому він був позбавлений волі та перебував під вартою з 09.08.2017 по 11.08.2017.
Також, за окремим поданням слідчого у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді його було відсторонено від займаної посади.
У подальшому, 20.11.2017, було змінено правову кваліфікацію злочину у кримінальному провадженні з ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, за попередньою змовою групою осіб).
Зазначені обставини стали підставою для проведення ГУНП в Полтавській області службового розслідування, за результатом якого на підставі наказу Головного управління Національної поліції України в Полтавській області № 461о/с від 06.10.2017 він був звільнений із займаної посади з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі наказу ГУНП в Полтавській області від 19.09.2017 № 1258 та подання Полтавського ВП від 06.10.2017.
Незаконність звільнення було предметом розгляду у справі № 816/1841/17 за його позовом, в межах якої рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020, що набрало законної сили 17.06.2020, його звільнення було визнано незаконним та 08.12.2017 його було поновлено на роботі та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. (а.с. 135-136 т. 2).
У подальшому, він вимушений був подати рапорт про звільнення за станом свого здоров'я та був звільнений з роботи 15.12.2017. (а.с 137 т. 2)
Після закінчення досудового розслідування обвинувальний акт за кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України був направлений на розгляд до Київського районного суду м. Полтави.
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 17.08.2018, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.11.2019 року та 30.09.2020 року постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, його визнано невинуватим, виправдано повністю.
ОСОБА_1 вказував, що у зв'язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, які він зазнав у зв'язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності внаслідок незаконних дій, що були допущені під час проведення досудового розслідування, оскільки втратив роботу, здоров'я. У період тривалого розгляду справи як на досудовому розслідуванні, так і в судах усіх інстанцій він не міг працевлаштуватись за спеціальністю, тривалий час не працював, втратив усі засоби для свого існування та своєї сім'ї. Ступінь моральних страждань, які були спричинені незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності є такими, що він повинен був докладати додаткових зусиль для свого існування та своєї сім'ї.
Окрім спричинення моральної шкоди, йому було спричинено матеріальні збитки, а саме під час досудового розслідування з приміщення його службового кабінету під час незаконного обшуку були вилучені його власні грошові кошти в сумі 765 грн, визнані у подальшому речовими доказами та арештовані в межах кримінального провадження, які наразі йому не повернуті. У зв'язку із їх неповерненням протягом двох років сума 3% річних за ст. 625 ЦК України становить 45,90 грн та 46 037,70 грн - відсотки за користування чужими коштами за ст. ст. 536, 1048 ЦК України.
Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 прохав:
1. Стягнути з Держави в особі Прокуратури Полтавської області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 147 072 грн;
2. Стягнути з Держави в особі Прокуратури Полтавської області, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу під час розслідування та суду 189 500 грн;
3. Зобов'язати прокуратуру Полтавської області повернути грошові кошти у сумі 765 грн;
4. Стягнути з Держави в особі Прокуратури Полтавської області 45,90 грн - 3% річних та відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 46 037,70 грн; (а.с. 17 т. 1)
У подальшому, 18.05.2022, ОСОБА_1 зменшив позовні вимоги в частині вимог щодо зобов'язання прокуратури Полтавської області повернути йому вилучені під час обшуку грошові кошти у сумі 765 грн. (а.с. 72 т. 2, зворотня сторона аркуша)
Згідно із заявою про часткову зміну предмету і підстав позову (а.с. 73-78 т. 2) ОСОБА_1 зазначав, що оскільки він був виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, слід дійти висновку, що усі слідчі дії в ході досудового розслідування є незаконними, а шкода, заподіяна цими незаконними діями, підлягає відшкодуванню. Вказував, що в ході незаконно проведеного обшуку в його кабінеті 09.08.2017 було вилучено 765 грн його власних особистих коштів, які не було повернуто йому, під час винесення виправдувального вироку суд, всупереч вимогам ч. 4 ст. 174 КПК України не вирішив питання про скасування арешту. Матеріальні збитки від незаконного вилучення коштів становлять втрати майнового характеру, які він поніс у зв'язку із знеціненням коштів в результаті інфляції за весь період з часу вилучення коштів до звернення до суду з цим позовом, тобто за період з 09.08.2017 до дня набрання вироком законної сили, а саме з 09.08.2017 по 16.05.2022. Розмір інфляційних збитків за цей період становить 392,60 грн.
Також вказував, що йому була спричинена матеріальна шкода, яка полягає у різниці його заробітку, який він отримував на посаді начальника ВП № 2 ПВП ГУНП в Полтавській області з часу призначення його на посаду 12.05.2017, але у зв'язку з незаконним звільненням його з цієї посади, у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, він був позбавлений цього заробітку. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду його поновлено на займаній посаді і Головне управління Національної поліції в Полтавській області виплатило йому заробіток за час вимушеного прогулу, але виплачені кошти є значно меншими ніж ті, які б він отримував, як грошове забезпечення, якби його незаконно не притягували до кримінальної відповідальності. Наразі він не має можливості визначитись із розміром заподіяної матеріальної шкоди з цих підстав, але різниця між грошовим забезпеченням, який би він міг отримати виконуючи обов'язки начальника ВП № 2 ПВП ГУНП в Полтавській області та тим розміром грошового забезпечення, який йому був виплачений у зв'язку з поновленням на роботі, - є суттєвою, враховуючи, що до складу грошового забезпечення, відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за геніальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Статтею 6 розділу 3 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Отже цим Порядком не передбачена повна компенсація матеріальної шкоди, яка заподіяна йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а тому у цьому випадку необхідно застосовувати статтю 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Якби він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та продовжував виконувати обов'язки начальника ВП №2 ПВП ГУ НП в Полтавській області, він би щомісяця отримував грошове забезпечення з урахуванням премій та інших разових виплат, розмір яких встановлювався щомісяця, а після поновлення мене на роботі йому нарахували та виплатили грошове забезпечення з доплатами, які мають постійний характер, а він також був позбавлений виплат на оздоровлення та на забезпечення соціально-побутових потреб. Отже матеріальна шкода завдана йому у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності становить різницю між грошовим забезпеченням, яке б він отримував, якби не притягався до кримінальної відповідальності та виплаченими йому коштами після поновленням на роботі. Вказував, що розмір цих матеріальних збитків буде ним уточнений після отримання розрахунку з ГУНП в Полтавській області.
Також зазначав, що до складу матеріальної шкоди відносяться і витрати, які він поніс на отримання правничої допомоги у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, як в ході досудового розслідування, розгляду справи у суді першої інстанції, розгляду справи в апеляційній та касаційній інстанції. Під час перебування під судом і слідством він був змушений звернутись за юридичною допомогою та, відповідно, понести обґрунтовані витрати на правову допомогу, які становлять 198 500 грн.
З урахуванням викладеного згідно із заявою про часткову зміну предмету і підстав позову ОСОБА_1 остаточно прохав: стягнути з Державної казначейської служби на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 1 128 200 грн моральної шкоди; стягнути з Державної казначейської служби України його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку матеріальну шкоду, 392,60 грн інфляційних витрат; 198 500 грн витрат на правничу допомогу, різницю між грошовим забезпеченням, яке б він отримував, якби не притягався до кримінальної відповідальності та виплаченими йому коштами після поновлення на роботі; прохав вирішити питання стягнення на його користь судових витрат за надання правничої допомоги за ведення цієї справи у розмірі 15 000 грн.
коротко змісту рішення суду першої інстанції;
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України, Прокуратури Полтавської області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями державних органів, органів досудового слідства, дізнання та прокуратури - задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 128 200 грн моральної шкоди, за отримання правової допомоги під час незаконних дій державних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, органів прокуратури у розмірі 198 732,80 грн, судові витрати в сумі 15 000 грн за правничу допомогу, 10 873,92 грн - витрати, пов'язані з оплатою проведення судової психологічної експертизи, всього 1 352 806,72 грн. (один мільйон триста п'ятдесят дві тисячі вісімсот шість гривень 72 копійок).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
В апеляційній скарзі представник Полтавської обласної прокуратури прохав рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, стягнути витрати у зв'язку із сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги.
Вказував, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Порушення норм матеріального права полягає у неправильному тлумаченні положень статті 1176 ЦК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20, від 14.04.2021 у справі № 520/144448/18, від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17, від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19, від 03.03.2021 у справі № 638/509/19, від 28.10.2020 у справі № 610/3221/19, від 12.02.2020 у справі № 295/692/17, зокрема, що розмір відшкодування має бути не більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення отримувача.
З урахуванням вимог спеціального Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 не надано судових рішень щодо визнання незаконним його притягнення до кримінальної відповідальності, незаконності проведення обшуків та накладення арешту на майно. Враховуючи, що рішення судами за наведеними фактами не приймались, єдиною підставою для визначення ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди є постановлення судом виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону).
Зазначали, що позивач перебував під слідством та судом з 09.08.2017 по 28.11.2019, тобто 27 місяців (з часу повідомлення про підозру до часу набрання законної сили виправдовувальним вироком). Мінімальний граничний розмір відшкодування моральної шкоди, на який може розраховувати відповідач у зв'язку із його виправданням може бути сума у розмірі 180 900 грн (27 місяців х 6 700 грн розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на час ухвалення рішення судом першої інстанції). Висновок судової психологічної експертизи № СЕ-19/117-22/8706-ЦС від 31.08.2022 містить лише рекомендований розмір відшкодування, еквівалентний 270 мінімальним заробітним платам, що в 10 разів перевищує граничний розмір, передбачений Законом, та експертний висновок не є обов'язковим для суду в силу ст. 110 ЦПК України та має оцінюватись з іншими доказами в сукупності. В свою чергу, позивач не навів жодного доказу, який би підтвердив висновок про глибину та тривалість моральних страждань, пов'язаних із перебуванням під слідством, що дали б підстави застосовувати коефіцієнт відшкодування, що перевищує граничний розмір, передбачений Законом. Вважає, що позивач не довів такого ступеню порушення життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, а тому, з огляду на засади розумності та справедливості, розмір моральної шкоди, стягнутий судом у сумі 1 128 200 грн (що в 6 разів перевищує граничний розмір, передбачений законом), - є безпідставно завищеним.
Також, скаржником зазначено на порушення місцевим судом норм процесуального права, що полягає у неправильному тлумаченні статті 81 ЦПК України та неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи, поклавши тягар доведення на відповідача, тоді як саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розміру, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у сумі 198 500 грн, понесених позивачем у кримінальному провадженні, зазначено, що такі витрати не підлягали відшкодуванню в межах даної цивільної справи, а їх розподіл повинен був здійснити суд під час ухвалення вироку. Місцевий суд гне врахував правових висновків з цього питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц. Вважає, що стягнення суми правничих витрат у розмірі 198 500 грн, понесених ОСОБА_1 під час проведення досудового розслідування та розгляду кримінальної справи та 15 000 грн витрат на правову допомогу у даній справі, - є вочевидь нерозумним; суд при їх стягненні, в порушення норм процесуального права обмежився лише тим, що рахунки, наведені позивачем, відповідачем не були спростовані, та не дослідив надані позивачем документи про обсяг виконаної роботи, їх співрозмірність тощо. Вважає, що докази понесених позивачем витрат, не підтверджені належно оформленими квитанціями.
узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;
04.12.2023 надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній прохав відхилити апеляційну скаргу прокуратури, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, винесене з повним та всебічним встановленням всіх обставин та належним дослідженням доказів.
Вказував, що суд вірно встановив обсяг та характер його страждань, їх тривалість враховуючи те, що судове провадження тривало більше трьох років, та що ухваленням вироку не було припинено його моральних страждань. У зв'язку із незаконним притягнення до кримінальної відповідальності він втратив роботу, якою дорожив, соціальні зв'язки, його фінансовий стан та стан здоров'я погіршились, в ЗМІ були чисельні публікації щодо події злочину, відповідачі не повідомили ЗМІ про виправдовуваний вирок, навіть не вибачались перед ним офіційно. Щодо витрат на правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження, вказував, що такі витрати підлягають стягненню в межах цієї справи, їх понесення доведене належними доказами у справі, а їх розмір є розумним, враховуючи, що кримінальна справа розглядалась судом три роки. Обов'язок доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу згідно зі ст. 137 ЦПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат.
встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
Місцевим судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 181 о/с від 12.05.2017 призначений на посаду начальника відділення № 2 Полтавського відділу поліції Головного управління поліції в Полтавській області.
12.07.2017 до ЄРДР за № 42017170000000224 відносно ОСОБА_1 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
В ході проведення досудового розслідування ОСОБА_1 з 13 год 50 хв до 17 год 00 хв 09.08.2017 був затриманий з підстав, передбачених статтею 208 КПК України, перебував в ІТТ.
Обвинувальний акт щодо нього був направлений до суду зі зміненою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 17.08.2018 ОСОБА_1 визнано невинуватим, виправдано повністю.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.11.2019 року вирок залишено без змін.
30.09.2020 постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду касаційну скаргу прокурора відхилено.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставі наказу № 461о/с від 06.10.2017 з підстав, передбачених п.6 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» на підставі наказу ГУ НП в Полтавській області від 19.09.2017 №1258 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) та подання Полтавського ВП від 06.10.2017.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі № 816/1841/17, що набрало сили 17.06.2020, (а.с. 56-60, 65-70 т. 1) адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області N? 1258 від 19.09.2017 року про порушення службової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності у частині звільнення зі служби в Національній поліції України за порушення службової дисципліни ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області N? 461 о/с від 06.10.2017 року в частині звільнення зі служби в Національній поліції України ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції країни з 07.10.2017. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України - допущено до негайного виконання.
На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 було поновлено на посаді наказом від 08.12.2017 № 611 о/с та на його користь ГУНП 22.12.2017 виплатило середній заробіток за час вимушеного прогулу: з 07.10.2017 по 07.12.2017 у сумі 4 639,04 грн з урахуванням раніше виплачених сум. (а.с. 130 т. 2) (а.с. 135, 136 т. 2).
Вирішуючи питання про відшкодування позивачу моральної шкоди місцевий суд зазначив, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає, зокрема, у випадках відсутності у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 12.07.2017 року по 28.11.2019 року, тобто більше двох років (27 місяців) у зв'язку з цим він був обмежений у своїх правах, а саме: без дозволу слідчого і суду не міг покидати своє зареєстроване місце проживання, зобов'язаний був за першим викликом з'являтись до слідчого, прокурора чи суду, незаконно затримувався з 13 год 50 хв 09.08.2017 до 17 год 00 год 2017 року з підстав, передбачених статтею 208 КПК України, перебував в ІТТ. Обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач у зв'язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності призвели до вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, його соціальний статус змінився на гірше, знизився його престиж та репутація. Зазначені обставини призвели до тривалого відновлення спричинених йому тяжких немайнових втрат та визвали необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя, які в повній мірі не відновлені на час розгляду справи. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності позбавило його права на подальше працевлаштування за спеціальністю, отримувати в майбутньому соціальні гарантії, які б він міг отримати у разі продовження своєї професійної діяльності, а саме пенсійне забезпечення.
Відповідно до висновку судової психологічної експертизи № СЕ-19/117-22/8706-ЦС від 31.08.2022 ситуація, що досліджується у справі є психотравмувальними для ОСОБА_1 . Констатується суттєвий ступінь інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань. Пролонгованість дії досліджуваної ситуації з ОСОБА_1 триває з моменту затримання особи, а саме 09.08.2017 і є актуальною на момент дослідження (пролонгованість зумовлена емоційним станом під експертного та актуалізацією травматичних спогадів), визначається більше «5 років». Внаслідок психотравмувальної дії вказаної ситуації ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір рекомендованої грошової компенсації за завдані моральні страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 може становити 270 мінімальних заробітних плат.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальний розмір заробітної плати встановлений у розмірі 6 700 грн, який чинний на час розгляду справи.
Розмір відшкодування моральної шкоди за висновком експерта може становити у 270 мінімальних заробітних плат становить, що в грошовому виразі становить 1 809 000 грн (6 700 грн х 270 = 1 809 000 грн)
Заявлений позивачем розмір моральної шкоди у 1 128 200 грн становить 183,3 мінімальні заробітні плати на час розгляду справи та є значно меншим ніж визначений експертизою.
Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, враховуючи ступінь психотравмуючих факторів, їх тривалість, що визначена експертизою більше 5 років, суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмір 1 128 200 грн.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 198 500 грн, місцевий суд встановив, що під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції позивач вимушений був користуватись професійною правничою допомогою.
Тривалість розгляду кримінальної справи, яка з часу затримання 09.08.2017 позивача по час ухвалення остаточного рішення касаційною інстанцією 30.09.2020, становить 37 місяців 21 день.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач отримував професійну правничу допомогу під час проведення досудового розслідування, розгляду справи у судах усіх інстанцій. Позивачем укладений договір про надання правничої допомоги з професійним адвокатом. Матеріали справи містять належні докази, а саме договори, акти виконаних робіт, квитанції про оплату послуг адвоката, що підтверджують ці витрати у розмірі 198 500 грн.
Вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди, яка полягає у понесенні позивачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінальної справи, місцевий суд виходив з того, що вказані витрати заявлені як матеріальна шкода, спричинена позивачеві під час його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а не витрати пов'язані з розглядом цієї цивільної справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи проти розміру вказаної матеріальної шкоди відповідачі не надали суду жодного доказу, які б спростували ту обставину, що позивач у зв'язку з отриманням професійної правничої допомоги під час досудового розслідування та розгляду справи у судах усіх інстанцій поніс такі витрати, а спричинена йому матеріальна шкода у зв'язку з цим є значно меншою. Одні лише припущення відповідачів про значно менший розмір заподіяної матеріальної шкоди не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Враховуючи, що відповідачі належними доказами не спростували розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги в період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, місцевий суд дійшов висновку, що такі витрати підлягають відшкодуванню повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, судом першої інстанції зазначено, що позивач був звільнений із займаної посади на підставі наказу № 461о/с від 06.10.2017 з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону Укаїни «Про Національну поліцію» на підставі наказу ГУ НП в Полтавській області від 19.09.2017 № 1258 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) та подання Полтавського ВП від 06.10.2017, а не у зв'язку із притягненням його до кримінальної відповідальності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 встановлено, що підставою звільнення позивача із займаної посади стало вчинення ним дисциплінарного проступку, а не притягнення його до кримінальної відповідальності.
Вказаним рішенням позивач був поновлений на посаді та на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, що повністю покриває матеріальні збитки, які він зазнав у зв'язку незаконним звільненням.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат за ч. 3 ст. 625 ЦК України, нарахованих на суму вилучених в ході обшуку в межах кримінального провадження та не повернутих позивачу грошових коштів, суд першої інстанції зазначив наступне.
Пунктом 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовуються (повертаються): майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.
Відповідачі не заперечували тієї обставини, що під час досудового розслідування у ході проведення обшуку у службовому кабінеті позивача були вилучені грошові кошти у розмірі 765 грн, на які в подальшому був накладений арешт.
Під час ухвалення вироку суду та подальших рішень судів питання про скасування арешту та повернення цих коштів позивачу не було вирішено.
Частиною 4 статті 174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Відмовляючи у стягненні інфляційних витрат місцевий суд виходив з того, що суд при винесенні виправдовувального вироку повинен був вирішити питання про скасування арешту на грошові кошти у розмірі 765 грн. Однак суд, а також апеляційна та касаційна інстанції питання про скасування арешту з цих грошових коштів не вирішили, відповідно арештовані кошти позивачу не були повернуті. Отже відносно позивача не було виконане грошове зобов'язання по поверненню арештованих коштів. Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачений обов'язок повернути вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність майно, на яке накладено арешт, а ч. 4 статті 174 КПК України зобов'язує суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішити питання про скасування арешту майна. Зазначених вимог КПК України та Закону органи досудового розслідування та суд не виконали, гроші в установленому законом порядку позивачу не повернули. Вирок суду набрав законної сили 28.11.2019. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом 29.12.2021. Станом на час звернення позивача до суду із вказаним позовом незаконно вилучені та арештовані кошти йому повернуті не були, але позивач може самостійно звернутись до суду, який приймав рішення, яке набрало законної сили, із заявою про уточнення вироку в частині повернення речових доказів, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат у справі у порядку ст. 141 ЦПК України, місцевий суд установив, що по справі судом призначалась судова психологічна експертиза, витрати за проведення якої у розмірі 10 873,92 грн понесені позивачем, що підтверджується матеріалами справи. Також, підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, які підтверджуються належними доказами, а саме договором, розрахунком часу витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у вказаній справі, платіжним документом про сплату коштів гонорару адвокату у розмірі 15 000 грн. Вказані кошти підлягають стягненню також з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі, отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) та відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
При цьому, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом, виникає (серед іншого) у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
При зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.
Позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу.
Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
Пункт 2 статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.
Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом про відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зазначав, що вироком Київського районного суду м. Полтави від 17.08.2018, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28.11.2019 року та 30.09.2020 року постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, його визнано невинуватим, виправдано повністю. У подальшому, згідно із заявою про часткову зміну предмету і підстав позову (а.с. 73-78 т. 2), ОСОБА_1 зазначав, що оскільки він був виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, слід дійти до висновку, що усі слідчі дії в ході досудового розслідування є незаконними, а шкода заподіяна цими незаконними діями, підлягає відшкодуванню.
З матеріалів справи вбачається, що 12.07.2017 на підставі матеріалів правоохоронних державних органів (зокрема рапорту оперуповноваженого ВОР Полтавського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України) (а.с. 153 т. 1) Прокуратурою Полтавської області було порушено кримінальне провадження № 42017170000000224 за ч. 3 ст. 368 КК України, в межах якого 09.08.2017 о 13 год 50 хв у порядку ст. 128 КПК України ОСОБА_1 був затриманий та 09.08.2017 йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а у подальшому, про зміну раніше повідомленої підозри - за ч. ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України; 30.11.2017 прокурором прокуратури Полтавської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Згідно з вироком Київського районного суду міста Полтави від 17.08.2018 в межах розгляду кримінальної справи № 553/3161/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, у зв'язку із недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. (а.с. 100-111 т. 1)
Вказаний вирок суду набрав законної сили 28.11.2019 (з дня постановлення ухвали Полтавського апеляційного суду, якою вирок залишено без змін).
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.
ОСОБА_1 не надано судових рішень про визнання незаконним його притягнення до кримінальної відповідальності, незаконності проведення обшуків та виїмки, незаконності обрання міри запобіжного заходу, незаконності накладення арешту на майно. Враховуючи, що за наведеними фактами рішення судами не приймались, єдиною підставою для визначення ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди є постановлення судом виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).
Підстави стверджувати про незаконність проведення слідчих та розшукових дій, незаконність застосування запобіжних заходів до підозрюваного в межах кримінального провадження, - відсутні. Доводи апеляційної скарги прокуратури в цій частині є слушними.
Факт перебування позивача під слідством та судом, ухвалення судом виправдовувального вироку за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку визначеному положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону.
Задовольняючи позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд вірно дійшов висновку про доведеність позивачем належними та достатніми і допустимими доказами у справі факту заподіяння йому моральної шкоди, що підтверджується виправдовувальним вироком суду.
Разом із тим, апеляційний суд не погоджується з висновками суду щодо розміру відшкодування.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Згідно з ч.4. 1-4 ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом з часу затримання та повідомлення про підозру та до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням.
ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з дати затримання 13 год 50 хв 09.08.2017 по 28.11.2019 (по дату набрання вироком суду законної сили), тобто 27 місяців та 19 днів.
Гарантована Законом сума відшкодування становить один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6 700 грн.
Таким чином, граничний гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди становить: 185 143,33 грн. (із розрахунку: 7 х 6 700 = 180 900 + 19 х 6 700 : 30 = 4 243,33 грн)
Досудове розслідування тривало з дати затримання ОСОБА_1 (09.08.2017) по день затвердження обвинувального акту (30.11.2017).
Судовий розгляд кримінальної справи тривав майже три роки (по день винесення ухвали касаційним судом (30.09.2020).
Під час досудового розслідування ОСОБА_1 з моменту затримання та обрання запобіжного заходу до моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави утримувався з 13 год 50 хв 09.08.2017 по день внесення застави (11.08.2017).
Місцевий суд, стягуючи моральну шкоду на користь позивача у сумі 1 128 200 грн (що в 6 разів перевищує граничний розмір, передбачений ст. 13 Закону) не надав належної оцінки вказаним фактичним обставинам та зібраним доказам у справі на підтвердження розміру шкоди, а також не врахував, що висновок експерта, в силу статті 110 ЦПК України не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Тобто, місцевий суд належним чином не обґрунтував суму відшкодування моральної шкоди з посиланням на інші докази.
Відповідно до Висновку судової психологічної експертизи № СЕ-19/117-22/8706-ЦС від 31.08.2022, наданого судовим експертом Полтавського НДЕКЦ І.А. Редчук (а.с. 172-186 т. 2) ситуація, що досліджується у справі є психотравмувальними для ОСОБА_1 . Констатується суттєвий ступінь інтенсивності психічних (на моральному рівні) страждань. Пролонгованість дії досліджуваної ситуації з ОСОБА_1 триває з моменту затримання особи, а саме 09.08.2017 і є актуальною на момент дослідження (пролонгованість зумовлена емоційним станом під експертного та актуалізацією травматичних спогадів), визначається більше «5 років». Внаслідок психотравмувальної дії вказаної ситуації ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір рекомендованої грошової компенсації за завдані моральні страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 може становити 270 мінімальних заробітних плат.
Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений експертом, має рекомендаційний характер та не звільняє позивача від обов'язку довести належними, законним і достатніми доказами у справі її розміру, а суд- надати належну оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупноті та визначити її обгрунтований, розумний і справедливий розмір.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та надані позивачем докази, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (27 місяців та 19 днів), глибину душевних страждань позивача, на думку апеляційного суду розумним та справедливим є визначення розміру моральної шкоди у сумі 185 143,33 грн, що є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надавалась медична документація на підтвердження стану свого здоров'я: огляд невролога 21.08.2017 у зв'язку із скаргами на біль у попереку; 06.09.2017 та 11.09.2017 огляд невролога за скаргами на постійний, стійкий, виражений біль в попереково-крижевому відділі хребта; протокол дослідження нейро-МВП Мікро від 17.10.2017; свідоцтво про хворобу № 349 за результатом медичного огляду 22.11.2017 медичною комісією ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області» (встановлено непридатність позивача до служби в поліції); виписка № 745 про перебування на стаціонарі з 19.10.2017 по 11.02.2017; виписка № 615 про перебування на стаціонарі з 18.09.2017 по 04.10.2017; виписка № 596 про перебування на стаціонарі з 06.07.2018 по 18.07.2018; виписка № 486 про перебування на стаціонарі з 22.01.2018 по 26.01.2018; консультаційний висновок спеціаліста № 04860 від 18.10.2017, діагностика МРТ 10.10.2017 та інші записи в медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_1 (а.с. 1-22 т. 2). Однак, вказані докази не є достатніми для підтвердження розміру моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі, оскільки не підтверджують причинно-наслідкового зв'язку між виявленим у ОСОБА_1 захворюванням та його перебуванням під слідством та судом.
Позивачем не доведено належними і достатніми доказами у справі такої глиби моральних страждань, погіршання здоров'я, зміни нормального способу життєдіяльності, які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із протиправними діями відповідача, які б давали можливість призначити суму відшкодування у більшому розмірі, ніж мінімальний гарантований Законом розмір.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.
Розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутий судом першої інстанції, є необґрунтовано завищеним, а тому підлягає зменшенню.
Щодо позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено: відшкодування матеріальної шкоди, яка становить різницю між грошовим забезпеченням, яке б позивач отримував, якби не притягався до кримінальної відповідальності та виплаченими йому коштами після поновлення на роботі; стягнення суми інфляційних витрат, нарахованих на суму неповернутих арештованих коштів в межах кримінального провадження), апеляційний суд зазначає, що рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржувалось, а апеляційна скарга відповідача не містить доводів з приводу висновків суду першої інстанції в цій частині рішення суду, отже, в силу меж перегляду справи апеляційним судом, суд апеляційної інстанції не надає оцінку зробленим судом висновкам в зазначеній частині.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та суду в межах кримінального провадження у сумі 198 500 грн
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження. До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону. Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61- 32057cB 18).
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надано визначення, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону). Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. (ч. 1 ст. 6 Закону)
Згідно із статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» види адвокатської діяльності, передбачені цим Законом, не є вичерпними, до них, зокрема, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого тощо.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зроблено висновок, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Частинами 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 прохав стягнути понесені ним витрати під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження № 42017170000000224 у сумі 189 500 грн, а у подальшому збільшив позовні вимоги в цій частині до 198 500 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що в ході судового розгляду судом першої інстанції ухвалою від 29.03.2022 витребовувались з Київського районного суду м. Полтави матеріали кримінального провадження № 42017170000000224 від 12.07.2017 відносно ОСОБА_1 , справа № 553/3161/17. (а.с. 50 т. 2)
Витребувані матеріали надані до суду першої інстації 29.04.2022. (а.с. 143 т. 2)
Задовольняючи позов в цій частині, місцевий суд вірно зазначив, що вказані витрати заявлені як матеріальна шкода, спричинена позивачу під час його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а не витрати, пов'язані з розглядом цієї цивільної справи. Всупереч принципу змагальності, відповідачі у справі не спростували того факту, що позивач поніс такі витрати у зв'язку з отриманням професійної правничої допомоги під час досудового розслідування та розгляду справи у судах усіх інстанцій.
Доводи апеляційної скарги з приводу невірного застосування судом першої інстанції норм процесуального права щодо помилкового покладення на відповідачів обов'язку спростувати факт понесення позивачем таких витрат чи їх необгрунтованість, є безпідставними, з огляду на правову природу та правові підстави відшкодування таких витрат. На позивача у справі покладається обов'язок довести належними і достатніми доказами суму понесених витрат у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час слідства та суду, в свою чергу, на відповідача, вразі незгоди з їх розміром чи реальністю понесення, покладається обов'язок спростувати їх понесення позивачем.
Матеріали справи містять докази, що підтверджують понесення позивачем таких витрат на суму 189 500 грн, а не у розмірі 198 500 грн, як зазначив суд першої інстанції.
Перевіривши надані позивачем докази витрат, понесених ним у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час розслідування та судового розгляду кримінальної справи, апеляційним судом установлено наступне.
Захист інтересів ОСОБА_1 під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017170000000224 та у суді під час розгляду кримінальної справи здійснював адвокат Матвієць В.М. (що діє на підставі свідоцтва № 52 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого КДКА Полтавської області 21.06.2007).
Здійснення адвокатом Матвієць В.М. представництва та захисту інтересів ОСОБА_1 , надання юридичної допомоги під час слідства та суду підтверджується наступними доказами у справі (а.с. 126-135 т. 1):
1. Договір доручення (надання правової допомоги) № б/н від 09.08.2017 та Акт приймання-передачі наданих послуг до нього від 03.12.2017 на загальну суму 53 500 грн. (а.с. 125-127 т. 1)
Умовами вказаного договору (розділ 4) сторони узгодили вартість юридичної допомоги, що надається шляхом передачі грошових коштів у сумі 50 000 грн (п. 4.1). Юридичні послуги оплачуються у залежності від обсягу часу, що його витрачено на їх надання за Договором, з розрахунку вартості 1 год/1 000 грн (п. 4.2). На визначення розміру вартості юридичних послуг впливають ступінь тяжкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень (п. 4.3). Оплата за даним договором здійснюється однією частиною у розмірі 50 000 грн (п. 4.4). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Повіреним юридичної допомоги і її вартість. Акт надається Довірителю на руки або надсилається факсимільним зв'язком чи поштою. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Довірителем, останній не надав Повіреному письмові аргументовані заперечення на акт (п. 4.5). Сума, вказана у п. 4.1 Договору не є остаточною вартістю послуг (п. 4.6).
З Акту приймання-передачі наданих послуг від 03.12.2017 до вказаного Договору визначено, що відповідно до Договору Виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги щодо захисту його прав, як підозрюваного у кримінальному провадженні № 42017170000000224 від 12.07.2017. Акт містить перелік наданих виконавцем послуг та витрачений на кожну послугу час; загально затрачений час - 53 год 28 хв та період надання послуг: 09.08.2017 - 03.12.2017; загальна вартість послуг - 53 500 грн (замовником наперед оплачено - 50 000 грн, доплата, яку замовник зобов'язується здійснити - 3 500 грн).
В акті зазначено, що замовник не має жодних претензій до якості наданих послуг.
2. Договір доручення (надання правової допомоги) № б/н від 12.12.2017 та Акт приймання-передачі наданих послуг до нього від 21.08.2018 на загальну суму 86 000 грн (а.с. 128, 132 т. 1)
Умовами вказаного договору (розділ 4) сторони узгодили вартість юридичної допомоги, що надається шляхом передачі грошових коштів у сумі 50 000 грн (п. 4.1). Юридичні послуги оплачуються у залежності від обсягу часу, що його витрачено на їх надання за Договором, з розрахунку вартості 1 год/1 000 грн (п. 4.2). На визначення розміру вартості юридичних послуг впливають ступінь тяжкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень (п. 4.3). Оплата за даним договором здійснюється двома частинами, перша частина - 40 000 грн, друга частина - не менше 10 000 грн, але відповідно до обсягу витраченого часу згідно акту прийняття-передачі наданих послуг (п. 4.4). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Повіреним юридичної допомоги і її вартість. Акт надається Довірителю на руки або надсилається факсимільним зв'язком чи поштою. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Довірителем, останній не надав Повіреному письмові аргументовані заперечення на акт (п. 4.5). Сума, вказана у п. 4.1 Договору не є остаточною вартістю послуг (п. 4.6).
З Акту приймання-передачі наданих послуг від 21.08.2018 до вказаного Договору визначено, що відповідно до Договору Виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги щодо захисту його прав, як підозрюваного у кримінальному провадженні № 42017170000000224 від 12.07.2017, а саме надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадженні у суді. Акт містить перелік наданих виконавцем послуг та витрачений на кожну послугу час; загально затрачений час - 86 год 30 хв та період надання послуг: 12.12.2017-17.08.2018; загальна вартість послуг - 86 000 грн (замовником наперед оплачено - 40 000 грн, доплата, яку замовник зобов'язується здійснити - 46 000 грн).
В акті зазначено, що замовник не має жодних претензій до якості наданих послуг.
3. Договір доручення (надання правової допомоги) № б/н від 24.09.2018 та Акт приймання-передачі наданих послуг до нього від 02.10.2020 на суму 50 000 грн.
Умовами вказаного договору (розділ 4) сторони узгодили вартість юридичної допомоги, що надається шляхом передачі грошових коштів у сумі 50 000 грн (п. 4.1). Юридичні послуги оплачуються у залежності від обсягу часу, що його витрачено на їх надання за Договором, з розрахунку вартості 1 год/1 000 грн (п. 4.2). На визначення розміру вартості юридичних послуг впливають ступінь тяжкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень (п. 4.3). Оплата за даним договором здійснюється однією частиною, яка складає 50 000 грн (п. 4.4). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Повіреним юридичної допомоги і її вартість. Акт надається Довірителю на руки або надсилається факсимільним зв'язком чи поштою. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Довірителем, останній не надав Повіреному письмові аргументовані заперечення на акт (п. 4.5). Сума, вказана у п. 4.1 Договору не є остаточною вартістю послуг (п. 4.6).
З Акту приймання-передачі наданих послуг від 02.10.2020 до вказаного Договору визначено, що відповідно до Договору Виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги щодо захисту його прав, як підозрюваного у кримінальному провадженні № 42017170000000224 від 12.07.2017, а саме надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадженні у суді апеляційної та касаційної інстанції. Акт містить перелік наданих виконавцем послуг та витрачений на кожну послугу час; загально затрачений час - 73 години та період надання послуг: 24.09.2018-30.09.2020; загальна вартість послуг - 50 000 грн (замовником наперед оплачена вся сума - 50 000 грн).
В акті зазначено, що замовник не має жодних претензій до якості наданих послуг.
З урахуванням досліджених доказів, загальна сума витрат становить: 189 500 грн, сплата якої підтверджується квитанціями про оплату (а.с 134-135 т. 1).
Такі витрати позивача на юридичну допомогу адвоката під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у судах всіх інстанцій є доведеними та обґрунтованими у сумі 189 500 грн. В іншій частині, що перевищує цю суму, матеріали справи не містять доказів їх понесення.
Ані в ході розгляду справи судом першої інстанції, ані в апеляційній інстанції скаржником не спростовано реальності понесення таких витрат позивачем під час досудового розслідування та суду (у всіх інстанціях).
З відзиву на позов Полтавської обласної прокуратури не вбачається заперечень щодо характеру наданих адвокатських послуг (виконаних робіт), включених в акти приймання-передачі наданих (виконаних) послуг, а лише посилались на недоведеність фактичної їх сплати адвокату, а саме, що у разі не ведення адвокатом книги обліку (доходів і витрат), надані адвокатом квитанції до прибуткового касового ордеру не є документами, що підтверджують отримання ним від позивача коштів; вказували, що копії наданих до позову чеків не містять нумерацію, що ставить під сумнів реальність проведення таких фінансових операцій та їх облік відповідно до вимог законодавства. (а.с. 161-168 т. 1, а.с. 98-106 т. 2)
В апеляційній скарзі скаржник, Полтавська обласна прокуратура, посилався на те, що на підтвердження таких витрат позивачем надані лише квитанції (не проведені через касову книгу та банківську установу) без обов'язкових реквізитів, що не можна вважати належним доказом оплати.
Апеляційний суд відхиляє такі доводи апеляційної скарги прокуратури.
Квитанції, надані адвокатом Матвійцем В.М. на підтвердження оплати його послуг за вищевказаними договорами та актами приймання-передачі, містять всі необхідні відомості (суму; договір, на виконання якого здійснена плата; підпис адвоката, скріплений печаткою адвоката). Відсутність номеру квитанцій не свідчить про їх неналежність, як доказу у справі, а фактичне ведення адвокатом обліку оплат (книги обліку доходів) не входить до предмету доказування в цій частині позовних вимог і не свідчить про неоплату позивачем послуг адвоката.
Згідно зі статтею 13 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає підстави зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. (постанова Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 638/505/22)
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд не надав оцінки співмірності таких витрат є необґрунтованими, оскільки передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», як суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц та що такі витрати мають бути стягнути в межах кримінального провадження, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки фактичні обставини справи, яка є предметом апеляційного перегляду, та у наведеній скаржником справі не є однаковими. Питання щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. (постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справ № 521/8356/18)
Правовою підставою, у даному випадку, для відшкодування позивачу витрат, понесених ним на оплату юридичної допомоги адвоката на стадії досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, є норма спеціального Закону - пункт 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За аналогічних підстав відшкодовано витрати у справах: № 521/8356/18 (постанова Верховного Суду від 20.06.2023), № 947/3673/20 (постанова Верховного Суду від 19.10.2022). Наявність правових підстав для відшкодування таких майнових витрат в межах розгляду цивільної справи за позовом про відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, було предметом вирішення у справі № 539/2673/21 (постанова Верховного Суду від 08.11.2023), однак в якій суди дійшли висновку про відмову у їх стягненні за недоведеністю.
Правова природа таких витрат розглядається не як процесуальні витрати, а як втрати майнового характеру, які особа понесла у звязку із перебуванням під слідством та судом та подальшим виправдуванням.
Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат, понесених позивачем у зв'язку із розглядом даної справи.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із проведенням експертизи.
Процесуальні питання визначення розміру витрат на правничу допомогу, врегульовані у статті 137 ЦПК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 137 ЦПК України)
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст. 137 ЦПК України)
Відповідно до усталеної судової практики, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. (постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 756/2051/16-ц, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Критерії, визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України підлягають врахуванню судом незалежно від наявності/відсутності заперечень іншої сторони у справі.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт
Процесуальний порядок відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням експертизи у справі, визначений статтею 139 ЦПК України.
Так, згідно із вказаною статтею передбачено, що у випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. ч. 5, 7-9 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача у суді першої інстанції представляла адвокат Васильєва Л.М. на підставі договору від 08.04.2022 про надання правової допомоги; ордеру № 1082412 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. (а.с. 80-84 т. 2)
За умовами укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги (п. 1) адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу Клієнту з наступних правових питань та у таких обсягах: здійснювати захист під час розгляду цивільної справи в Октябрському районному суді за позовом клієнта про відшкодування моральної немайнової шкоди, яка полягає в участі адвоката під час розгляду справи, підготовки доказів, пояснень, консультацій з приводу розгляду справи. За надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 15 000 грн (п. 3)
Оплата гонорару адвоката підтверджена квитанцією № 8 на суму 15 000 грн (а.с. 207 т. 2)
Згідно з розрахунком витрат на професійну правову допомогу вбачається наступний обсяг наданих адвокатом Васильєвою Л.М. послуг у справі: ознайомлення з матеріалами справи 1 година - 1 000 грн; складання позовної заяви про зменшення позовних вимог, про зміну позовних вимог 2 000 грн; складання клопотання про призначення судової психологічної експертизи - 1 000 грн; ознайомлення із висновком судової психологічної експертизи - 1 000 грн; участь у судових засіданнях з урахуванням часу витраченого на проїзд до суду, у тому числі які не відбулись не з вини ОСОБА_1 та його представника, 26.04.2022, 23.05.2022, 09.06.2022, 03.11.2022, 12.01.2023 - 10 000 грн. (а.с. 210 т. 2)
Також, з матеріалів справи вбачається, що в межах розгляду справи судом першої інстанції ухвалою суду від 09.06.2022 призначалась судово-психологічна експертиза, витрати по оплаті вартості якої було покладено на позивача. (а.с. 120-121 т. 2)
Згідно з виставленим експертом рахунок, вартість експертизи становить 10 873,92 грн. (а.с. 148 т. 1)
Сплата позивачем послуг експерта у сумі 10 873,92 грн доведена квитанціями про оплату (а.с. 160, 208 т. 2).
Докази понесених витрат надані стороною позивача у передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України порядку, а саме до закінчення підготовчого провадження у справі.
Обґрунтованої заяви щодо неспівмірності заявлених позивачем витрат, відповідно до критеріїв, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України, до суду від сторони відсторони позивача не подавалось.
Місцевий суд, здійснюючи розподіл витрат за результатом розгляду справи у порядку ст. 141 ЦПК України, вірно установив, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у справі у сумі 15 000 грн та витрати на проведення судової експертизи у сумі 10 873,92 грн. Однак, стягуючи рішенням суду ці суми на користь позивача у повному обсязі, місцевий суд не врахував принципу пропорційності розподілу судових витрат та не здійснив їх розподіл пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що є порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі витрати позивача є обґрунтованими, реальними і розумними, однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, такі витрати підлягали відшкодуванню позивачу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо розподілу витрат сторін за результатом апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатом апеляційного перегляду вбачається, що позовні вимоги задоволено у частково на суму 374 143,33 грн (185 143,33 +189 500), тобто на 26 %. (із розрахунку, що ціна позову становила 1 388 458,60 грн). Апеляційна скарга Полтавської обласної прокуратури задоволена на 74%.
Позивач судовий збір за подачу позову до суду не сплачував, оскільки відповідно до п. 13 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
За подачу апеляційної скарги прокуратурою було фактично сплачено судовий збір у сумі 30 438,15 грн (а.с. том 3), що перевищує необхідну до сплати суму за ставкою 150% від суми судового збору, що підлягав сплаті за подачу позову (11 350 грн, із розрахунку: 1 відсоток від ціни позову 1 388 458,60 грн (1 128 200 + 392,60 + 61 366 + 198 500), але не більше граничної ставки судового за подачу фізичною особою позову майнового характеру (5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня року, у якому подано позов), а саме: 11 350 грн). Таким чином, за подачу апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у сумі 17 025,00 грн. (11 350 х 150%). Фактично надмірно сплачена прокуратурою сума збору за подачу апеляційної скарги підлягає поверненню відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» за відповідною заявою платника у порядку постановлення судом ухвали, а тому переплачена сума судового збору не підлягає розподілу судом у порядку ст. 141 ЦПК України.
Судові витрати сторін, понесені ними у зв'язку із розглядом даної справи, підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачу підлягають компенсації витрати на правову допомогу у сумі 3 900 грн (15 000 х 26%) та 2 827,21 грн - сума витрат за проведення експертизи у справі (10 873,92 х 26%) пропорційно задавленим позовним вимогам.
Прокуратурі слід частково компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України суму судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 12 598,50 грн пропорційного розміру задоволених позовних вимог (17 025,00 грн сума судового збору, що підлягала сплаті за подачу апеляційної скарги х 74 %). Переплачена сума судового збору може бути повернута у передбаченому законом порядку.
висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є : невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 6 ст. 376 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру стягнутих на користь відповідача сум.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1, ч. 6 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2023 року - змінити, зменшивши суму стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями державних органів, органів досудового слідства, дізнання та прокуратури з 1 128 200 грн до 185 143,33 грн, зменшивши суму стягнення за отримання правової допомоги під час незаконних дій державних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність з 198 732,80 грн до 189 500 грн, зменшивши суму судових витрат за правничу допомогу у даній справі з 15 000 грн до 3 900,00 грн, зменшивши суму витрат за проведення судової психологічної експертизи з 10 873,92 грн до 2 827,21 грн, а всього стягнувши: 381 370,54 грн.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2023 року - залишити без змін.
Компенсувати Полтавській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 12 598,50 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2024 року.
Головуючий суддя П.С. Абрамов
Судді Г.Л. Карпушин
О.І. Обідіна