Житомирський апеляційний суд
Справа №272/1154/23 Головуючий у 1-й інст. Карповець В.В.
Категорія 71 Доповідач Талько О. Б.
13 лютого 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Шевчук А.М., Павицької Т.М.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 272/1154/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про встановлення факту батьківства, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Карповця В.В.,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що близько чотирьох років проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 . Від спільного проживання у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки вона та ОСОБА_3 не зареєстрували шлюб у встановленому законом порядку, при реєстрації народження сина інформацію про батька дитини записано на підставі статті 135 СК України.
Позивачка вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини у складі Збройних Сил України.
Діючи як законний представник від імені свого сина, вона має намір оформити пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Окрім того, вказує, що неповнолітній син також має інші права та гарантії, передбачені законодавством дітям загиблих військовослужбовців.
Отже, виникла необхідність встановити в судовому порядку факт батьківства.
Вважає, що в даному випадку між нею та матір'ю загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , виник спір про право, відтак остання залучена в якості відповідача у цій справі.
Враховуючи вищезазначене, просила встановити юридичний факт, а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2023 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз'яснено позивачці, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що нею не було заявлено жодних вимог до Міністерства оборони України й цей орган державної влади не був залучений до участі у справі в якості відповідача. Метою встановлення даного юридичного факту є отримання права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, саме тому й орган Пенсійного фонду був залучений в якості заінтересованої особи.
Таким чином, позивачка просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Колупаєв В.В., підтримали апеляційну скаргу.
При цьому, представник позивачки зауважив, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, встановлення факту батьківства належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Представник відповідачки - адвокат Яремчук О.В., не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та зазначив, що суд дійшов вірного висновку про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги пов'язані з вирішенням адміністративно-правового спору, адже, окрім оформлення пенсії, вона має намір оформити документи, необхідні для отримання її сином інших пільг та гарантій, передбачених законодавством для дітей загиблих військовослужбовців.
Звертає увагу на ту обставину, що Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №560/17953/21 лише 18 січня 2024 року, відтак цей правовий висновок не може бути застосований до спірних правовідносин, адже ухвала суду першої інстанції, яка оскаржується, постановлена 14 грудня 2023 року.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що стороною даного спору має бути Міністерство оборони України, отже спірні правовідносини підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Однак, такий висновок є помилковим.
Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.
Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.
За змістом положень частини 6 статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України, у разі виникнення спору про право встановлення факту батьківства має відбуватися у позовному провадженні.
Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови ( відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбаченого іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що встановлення факту батьківства необхідне їй для призначення неповнолітньому сину пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а також встановлення дитини інших пільг та гарантій, які передбачені законодавством для дітей військовослужбовців, які загинули.
При цьому, у зв'язку із пред'явленням даного позову між позивачкою та органами Пенсійного фонду України, а також будь-якими іншими органами державної влади, зокрема Міністерством оборони України, не може бути спору про право на отримання пенсійних виплат та інших соціальних гарантій, оскільки останні не є суб'єктами отримання таких виплат.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на неефективність підходу до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
У цій постанові також звернуто увагу на те, що частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому порядку та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Оскільки встановлення факту батьківства здійснюється виключно в судовому порядку, заявлені позивачкою вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного процесуального законодавства.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи адвоката Яремчука О.В. про те, що правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, не може бути застосований у даному випадку, оскільки зазначена постанова була прийнята вже після постановлення судом першої інстанції ухвали про закриття провадження.
Так, норми процесуального законодавства, які були застосовані судом першої інстанції, та стосовно яких суд касаційної інстанції у подальшому сформулював свій висновок, залишилися незмінними, відтак, враховуючи положення частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зобов'язаний врахувати цей правовий висновок під час перегляду ухвали Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2023 року.
За таких обставин, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,379,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 16 лютого 2024 року.