Справа № 369/4168/21
Провадження № 2/761/901/2024
15 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
представника позивача: ОСОБА_5.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у загальному позовному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ПАТ «КБ «Надра», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, -
В березні 2021 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ПАТ «КБ «Надра», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, в якому просила визнати недійсним договір №GL3B415722 про відступлення прав вимоги від 21.04.2020 р., укладений між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «Надра», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В., зареєстрований в реєстрі №615.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 21.04.2020 р. було укладено договір №GL3B415722 про відступлення прав вимоги між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «Надра», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В., зареєстрований в реєстрі №615, за яким право вимоги до позивача за кредитним договором від 08.11.2007 р., який забезпечується договором іпотеки від 08.11.2007 р., перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
Вказаний договір позивач вважає недійсним, оскільки: додаток №1 до договору вчинено не у нотаріальній формі; сума заборгованості, яка відступлена, є відмінною від суми заборгованості за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.12.2014 р.; кредитний договір та договір іпотеки припинили свою дію з моменту звернення до суду з позовом про дострокове виконання зобов'язання.
Зазначене стало підставою для звернення до суду.
У відзиві на позов представник відповідача 1 заперечує щодо задоволення позову, зазначає, права позивача оскаржуваним договором не порушені, він не створює для позивача обов'язку сплатити борг, позивач не позбавлена можливості захищати свої права в межах розгляду справи про стягнення заборгованості. Станом на 19.11.2021 р. рішення суду у справі №753/16020/14 позивачем не виконано, а наявність його не змінює та не припиняє зобов'язання за кредитним договором.
У відзиві на позов представник відповідача 2 заперечує щодо його задоволення, зазначає, що позивачем не наведено підстав для визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, нотаріальне посвідчення договору здійснено з дотриманням законодавства, нотаріальною дією є посвідчення договору, а не додатків до нього. Вважає, що права позивача не порушені, укладення оскаржуваного договору не створює для позивача обов'язку сплатити боргу у вказаному в договорі розмірі.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала за викладених у позовній заяві обставин, просила його задовольнити.
Відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явились, своїх представників не направили.
За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Ухвалою судді від 20.08.2021 р. відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.
Ухвалою судді від 25.01.2022 р. зупинено провадження у цивільній справі №369/4168/21 до набуття законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у цивільній справі №761/30719/21 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О., третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Миронюк О.В. про визнання договорів недійсними.
Ухвалою суду від 07.09.2023 р. відновлено провадження у цивільній справі,призначено підготовче засідання з повідомленням учасників справи.
Ухвалою суду від 14.11.2023 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення судово-технічної експертизи давності документа у цивільній справі.
Ухвалою суду від 14.11.2023 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір №494/П/27/2007-840, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 184 072,50 дол. США з цільовим використанням для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу № 6509 від 08 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для придбання у власність квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 08 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку, а ВАТ КБ «Надра» прийняв в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).
ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору №494/П/27/2007-840 від 08 листопада 2007 року, внаслідок чого утворилася заборгованість за цим кредитним договором.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року задоволено позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 340 723,82 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду набрало законної сили 22 грудня 2014 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року у справі №761/30719/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.08.2023 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І.О., третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Миронюк О.В. про визнання недійсними в цілому кредитного договору № 494/П/27/2007-840 від 08 листопада 2007 року та договору іпотеки від 08 листопада 2011 року.
Згідно ст. 82 ч.4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у справі №753/16070/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 340 723,82 дол. США. Цим судовим рішенням встановлено факт неналежного виконання боржником та його поручителем умов зобов'язання, факт наявності заборгованості за кредитним договором, яка включає в себе всі передбачені договором платежі, та підстави для стягнення цієї заборгованості солідарно з боржника та поручителя. Рішення набрало законної сили 22 грудня 2014 року. З інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що судове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у справі № 753/16070/14-ц ОСОБА_1 , не оскаржувалося, тобто остання погодилася з нарахованим та стягнутим розміром заборгованості за кредитним договором. Матеріали справи не містять доказів наявності зауважень з боку позичальниці до положень договору на стадії його укладення чи виконання. Натомість вимога про недійсність договору в цілому через невідповідність окремих його пунктів вимогам законодавства на стадії примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості за цим договором не відповідає основам цивільного законодавства. Незгода позичальника з умовою договору про сплату комісії за ініціювання кредиту на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню, під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
21.04.2020 р. укладено договір №GL3B415722 про відступлення прав вимоги між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «Надра», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В., зареєстрований в реєстрі №615, за яким право вимоги до позивача за кредитним договором від 08.11.2007 р., який забезпечується договором іпотеки від 08.11.2007 р., перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 с. 512 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Вимог про викладення додатків до договору на спеціальних бланках законодавством не передбачено (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 464/8424/15-ц).
Варто зазначити, що нотаріальною дією є посвідчення договорів, а не посвідчення додатків до договорів. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.09.2021 у справі № 234/466/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.08.2022 у справі № 711/3007/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами під час укладання оспорюваного договору, було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинених правочинів, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами. Позивачем протягом розгляду справи не надано доказів того, що вказаний договір було укладений з порушенням вимог законодавства.
Щодо обставин непогодження позивача з розміром суми заборгованості за кредитним договором, яке перейшло за договором про відступлення прав вимоги, варто зазначити наступне.
За змістом ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
У матеріалах справи відсутні докази належного виконання зобов'язань позичальником або поручителями та сплати всієї суми боргу.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст.16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивач зазначав, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги є недійсним, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися лише щодо дійсної вимоги.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору (див. постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17).
Крім цього, суд не приймає до уваги посилання позивача на припинення дії кредитного договору та договору іпотеки з моменту звернення до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості, як на підставу для визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, виходячи з наступного.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.
У матеріалах справи відсутні докази належного виконання зобов'язань позичальником або поручителями та сплати всієї суми боргу.
Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов'язується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання. Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 січня 2022 року, справа №761/16124/15-ц вважає, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання обов'язку з якого присуджений боржник. За змістом частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно з приписами частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. У свою чергу, цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов'язань глава 50 ЦК України, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу із зобов'язаної до його сплати особи припиняє зобов'язання, на підставі якого цей борг виник. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання обов'язку з якого присуджений боржник.
Варто також зазначити, що обставини припинення кредитного договору та договору іпотеки не можуть досліджуватись в рамках розгляду вказаної справи, а є окремим предметом та підставою позову. Судового рішення, яким встановлено факт припинення зобов'язання, які виникають з вказаних договорів, не надано.
Відтак, судом встановлено, що сторонами при укладенні оспорюваного правочину дотримані вимоги законодавства, а жодних доказів того, що укладеним правочином порушено права та законні інтереси позивача, не надано.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Крім цього, згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійним в цілому договору №GL3B415722 про відступлення прав вимоги від 21.04.2020 р., як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилалася лише на невідповідність договору в частині, яка стосується право вимоги саме стосовно неї, що відповідно до ст. 217 ЦК України не може мати наслідком недійсності договору в цілому.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Таким чином, наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним, а тому потрібно відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215, 512, 514, 516, 653, 627 ЦК України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265 , 268, 273, 352, 354-355, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, суд, -
відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ПАТ «КБ «Надра», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 21.04.2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «Надра».
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачі: ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», адреса: м.Київ, вул..Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, поверх 6 , оф.34.
ПАТ «КБ «Надра», адреса знаходження: м.Київ, вул.Січових Стрільців, 15.
Повне рішення виготовлено 16.02.2024 р.
Суддя: А.А.Осаулов