12 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 297/2103/20
провадження № 51-5869 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2023 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020070060000635 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК із застосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту звернення вироку до виконання. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 30 серпня 2020 року до моменту його звільнення 12 серпня 2022 року.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 30 серпня 2020 року о 08:14, перебуваючи біля супермаркету «Сільверленд» ТОВ «Маркет Рітейл», що на вул. Мукачівській, 190/2 у м. Берегово Закарпатської області, діючи умисно, відкрито, повторно, переслідуючи корисливий умисел, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, тримаючи у руці предмет схожий на ніж, підійшов до потерпілої ОСОБА_8 , штовхнув її у груди та вирвав з її рук жіночу сумочку, у якій знаходилися інші цінні речі, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 3395 грн.
Крім того, 30 серпня 2020 року, о 08:15 ОСОБА_7 , проходячи повз конструкцію для велосипедного паркінгу біля супермаркету «Сільверленд» ТОВ «Маркет Рітейл», що на вул. Мукачівській, 190/2 у м. Берегово Закарпатської області, діючи умисно, повторно, таємно викрав велосипед марки «Мустанг Спорт», чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 1800 грн.
За встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковані, як відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, з погрозою застосування такого насильства, вчинене повторно, а також як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2023 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що скасовуючи вирок місцевого суду, апеляційний суд 31 травня 2022 року обмежився оголошенням резолютивної частини ухвали де, у тому числі, було встановлено строк тримання під вартою ОСОБА_7 до 29 липня 2022 року, а проголошення повного тексту ухвали призначено на 03 червня 2022 року. Однак повний текст ухвали апеляційного суду фактично був проголошений лише 10 серпня 2022 року, та 12 серпня 2022 року супровідним листом направлений до ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)», після чого ОСОБА_7 негайно звільнено з-під варти.
Таким чином, наголошує, що ОСОБА_7 у період з 29 липня 2022 року по 12 серпня 2022 року перебував у місцях ув'язнення без відповідного рішення суду.
Крім того, вважає, що судами не взято до уваги всіх обставин, які пом'якшують покарання засудженому, такі як щире каяття та визнання винуватості, відсутність претензій матеріального і морального характеру з боку потерпілих, належним чином не враховано особу засудженого, який є особою пенсійного віку, має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, злочини вчинив у зв'язку із тяжкими життєвими обставинами у зв'язку з його перебуванням на диспансерному обліку лікаря нарколога.
Враховуючи викладене, захисник просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, та призначити засудженому ОСОБА_7 остаточне покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу і просив її задовільнити з підстав, зазначених у ній.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Натомість, у касаційній скарзі захисник вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, вважає, що суди обох інстанцій належним чином не врахували особу засудженого, та обставини, які впливають на призначення покарання.
З такими доводами касаційної скарги захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Частиною 1 ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому, місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів, їх наслідки, особу засудженого, а також його ставлення до своєї протиправної поведінки.
Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 вчинив нетяжкий та тяжкий злочини, в яких щиро розкаявся, по місцю проживання характеризується позитивно, має на утриманні одну неповнолітню дитину, потерпілі матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не мають, однак він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за майнові злочини, що свідчить про небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення та стійку схильність до вчинення кримінальних правопорушень, та що свідчить про те, що обвинувачений є особою, схильною до вчинення кримінальних правопорушень, соціально неадаптований, не може знайти спосіб існувати в суспільстві не порушуючи закон.
На підставі викладеного суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК 4роки позбавлення волі (що є мінімальним розміром покарання за такий злочин), за ч. 2 ст. 185 КК - 1рік позбавлення волі, а з огляду на встановлені обставини, які характеризують особу і впливають на призначення покарання, - на підставі ст. 70 ККзастосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим і призначив остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.
З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Щодо доводів захисника про тримання ОСОБА_7 під вартою у період з 29 липня 2022 року по 12 серпня 2022 року без рішення суду колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Разом з тим, перевірка обґрунтованості доводів, на які вказує захисник, пов'язана зі збиранням доказів, їх оцінкою на предмет достовірності і встановлення на підставі цього фактів, що з огляду на положення ст. 433 КПК знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, у тому числі, незаконного тримання під вартою.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного тримання під вартою (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 11 Закону уразі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
На виконання зазначеного вище імперативу Верховний Суд роз'яснює засудженому ОСОБА_7 його право у разі встановлення факту незаконного тримання під вартою, вимагати у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» справедливої сатисфакції.
З огляду на те, що за вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 зараховано в порядку ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання час його тримання під вартою з 29 липня 2022 року по 12 серпня 2022 року, колегія суддів не встановила під час касаційної перевірки неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у цій частині.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2023 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 21 червня 2023 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3