14 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/3015/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2023 року (головуючий - Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.) у справі
за позовом Міністерства оборони України
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
про стягнення грошових коштів.
(у судовому засіданні взяли участь представники: Позивача - Хатунцева І.В., Відповідача - Циба Р.А.)
1. Учасниками цього спору є Міністерство оборони України (далі - "Позивач", Міністерство) і Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (далі - "Відповідач", Підприємство).
2. Підприємство, як виконавець, не виконало взяті на себе за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення зобов'язання, а саме не поставило Міністерству обумовлені контрактом товари.
3. У зв'язку з цим Міністерство звернулося до суду із позовом у цій справі, в якому просило стягнути з Товариства, перераховану останньому суму попередньої оплати за товар, а також нараховані на підставі відповідних умов контракту суми пені та штрафу.
4. Під час розгляду справи Товариство добровільно повернуло Міністерству усю суму попередньої оплати, а тому провадження щодо цих вимог місцевим судом було закрито. В частині ж нарахованих штрафних санкцій спір між сторонами продовжив існувати і був розглянутий судами по суті.
5. Місцевий суд в цілому дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, за винятком періоду нарахування пені, який слідував після вимоги Міністерства про повернення суми попередньої оплати. Водночас суд дійшов також висновку про наявність у даному випадку підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50 %.
6. Апеляційний суд підтримав висновки місцевого суду по суті позовних вимог, однак вирішив, що у спірних правовідносинах наявними є підстави для зменшення штрафних санкцій на 99%.
7. Міністерство із здійсненим апеляційним судом зменшенням штрафних санкцій не погодилося і звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
8. За викладеного, у даному касаційному провадженні перед Верховним Судом постало питання правильності застосування судом попередньої інстанції приписів частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто норм матеріального права, якими передбачено право суду зменшувати належні до стягнення штрафні санкції.
9. Спрощено це питання можна сформулювати таким чином:
"Чи правомірно апеляційний суд зменшив нараховані Підприємству пеню та штраф на 99%"
10. Здійснивши касаційний перегляд судового рішення, Верховний Суд констатував правомірність здійснених апеляційним судом дій, а тому касаційну скаргу Міністерства відхилив, оскаржувану постанову залишив без змін.
Фактичні обставини спору
11. 14.07.2022 Міністерство (як замовник) і Підприємство (як виконавець) уклали Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/251 (далі - Контракт), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені у специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом, що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такі товари.
11.1. Відповідно до пункту 2.1 Контракту (в редакції Додаткової угоди № 2 від 26.08.2022) орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту становить 1 917 089 000,00 грн.
11.2. Згідно з пунктом 2.8 Контракту за рішенням замовника розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі 97% від вартості товарів за контрактом на строк не більше як на 6 місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначених у специфікації.
11.3. У специфікації до Контракту сторони визначили товар, який поставляється відповідно до умов Контракту, погодили кількість товару, його ціну, загальну вартість - 1 917 089 000, 00 грн, а також встановили строк поставки товару (01.11.2022, 01.12.2022 та 15.12.2022) (в редакції Додаткової угоди № 2 від 26.08.2022).
11.4. У пункті 7.2 Контракту домовились, що за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
12. Міністерством на виконання умов Контракту було перераховано Підприємству попередню оплату у розмірі 1 683 825 716, 00 грн.
13. Підприємство своїх зобов'язань з постачання товару не виконало взагалі.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
14. Посилаючись на вказані обставини Міністерство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства, в якому просило стягнути з останнього 1 991 989 064, 00 грн, з яких 1 683 825 716, 00 грн основного боргу (попередня оплата), 186 650 152, 00 грн пені та 121 513 196, 00 грн штрафу.
15. Підстави позову - обставини невиконання Підприємством своїх зобов'язань з постачання товару за Контрактом.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
16. Господарський суд міста Києва своїм рішенням від 10.05.2023 позов задовольнив частково. Стягнув з Підприємства на користь Міністерства 61 210 874, 20 грн пені і 60 756 598, 00 грн штрафу. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 1 683 825 716, 00 грн закрив.
16.1. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу (попередньої оплати), місцевий суд виходив з обставин добровільного повернення усієї суми такого боргу Відповідачем.
16.2. Часткове ж задоволення позовних вимог в частині стягнення заявлених штрафних санкцій суд мотивував тим, що Позивачем було неправильно визначено дату, по яку такі санкції нараховано (15.03.2023). Суд пояснив, що з матеріалів справи вбачається, що Позивач звертався Відповідача з листом вих. № 403/4/2/1693 від 06.02.2023, в якому пропонував повернути попередню оплату, а тому з цього моменту (06.02.2023) у Підприємства припинився обов'язок поставити Міністерству товар за Контрактом, однак виник обов'язок повернути грошові кошти. Звідси нарахування пені за невчасне постачання товару у спірних правовідносинах було можливим лише по 06.02.2023, а не по 15.03.2023 як безпідставно вважав Позивач.
16.3. Крім цього суд вказав, що в ході розгляду справи Підприємство просило відмовити у задоволення позовних вимог Міністерства з підстав наявності форс-мажорних обставин, які завадили йому належно виконати умови Контракту. У випадку ж незгоди суду з такою позицією Підприємства просило зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції.
16.4. Суд вирішив, що підстав для звільнення Відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань через дію форс-мажорних обставин у даному випадку немає. Водночас наявними визнав підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50 %.
16.5. В останньому питанні суд виходив із наведених Відповідачем обставин, зокрема, того, що:
- взаємовідносини між Позивачем і Відповідачем у цій справі є відносинами прямого управління (зі сторони Міністерства) і підпорядкування (зі сторони Підприємства), в яких Міністерство, як орган управління, повністю координує роботу Підприємства (призначає та звільняє керівника, визначає завдання та строки їх виконання тощо); в таких умовах господарська діяльність Відповідача при укладанні договорів з Позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів;
- Підприємство бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому силі, для Міністерства з метою забезпечення потреб військових формувань;
- затримка в поставці товару за Контрактом була зумовлена рядом вагомих обставин, на які Відповідач впливу не мав (пожежа в одному з виробничих цехів виробника, дефіцит пороху, зміна керівництва ВМЗ);
- Відповідач регулярно повідомляв Позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли в закупівлі товарів за Контрактом;
- відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік чистий прибуток Підприємства склав 12 331 000, 00 грн і при цьому 80% від цієї суми підлягають сплаті державі в якості дивідендів;
- стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти Підприємства та може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.
16.6. Зважаючи на надані Відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що сума основного боргу була сплачена Підприємством під час розгляду справи, а матеріали справи не містять доказів понесення Міністерством збитків, спричинених простроченням виконання Відповідачем зобов'язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з Відповідача на половину.
17. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 17.10.2023 рішення місцевого господарського суду змінив та виклав його резолютивну частину з урахуванням висновків про те, що у спірних правовідносинах наявними є підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99 %, а не на 50 %. Постановив стягнути з Відповідача на користь Позивача 1 224 217, 48 грн пені і 1 215 131, 96 грн штрафу. В іншій частині позову відмовив.
18. Надавши власну оцінку зібраним доказам та обставинам справи, апеляційний суд виснував, що оскільки:
- Відповідачем належно доведено наявність значного переліку причин і обставин, які зумовили порушення ним строку поставки товару за Контрактом;
- Підприємство повернуло всю суму попередньої оплати за непоставлений товар;
- заявлений Позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є занадто великим, в той час як доказів понесення ним збитків чи погіршення фінансового стану, зумовлених порушенням Відповідачем його господарських зобов'язань Міністерством не надано;
- вина Відповідача у порушенні зобов'язання була обумовлена невиконанням договірних зобов'язань контрагентами через обставини, які засвідчені сертифікатами Болгарської торгово-промислової палати та Господарської палати Чеської Республіки;
- Відповідач в умовах війни забезпечує Збройні Сили України засобами протидії агресії росії і покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій у визначеному судом першої інстанції розмірі фактично призведе до банкрутства Підприємства та подальших пов'язаних з цим негативних наслідків, що потягне й зрив майбутнього виконання державних контрактів, у тому числі з Міністерством;
- у своєму листі від 24.09.2023 Головне управління військової юстиції Міністерства зазначило, що претензійно-позовну роботу Міноборони стосовно Спецекспортерів не можна вважати оптимальним інструментом захисту інтересів Міністерства. Фактичне виконання рішень судів, якими задовольняються вимоги Міноборони про стягнення з Спецекспортерів основного боргу та штрафних санкцій, є малоперспективним, оскільки власні наявні фінансові активи таких боржників обмежені, а кошти, перераховані Міноборони таким Спецекспортерам у якості передоплати для виконання Державних контрактів, в більшості випадків, вже сплачені ними іноземним контрагентам. Тобто, за фактичного неповернення коштів сплачених іноземним контрагентам в якості передоплати, ресурсів для виконання таких судових рішень у Спецекспортерів фактично немає;
- у даному випадку судом може бути реалізовано своє право на зменшення розміру заявлених штрафних санкцій, що підлягають стягненню з Відповідача до 1 224 217, 48 грн пені та 1 215 131, 96 грн штрафу, тобто на 99%.
Касаційна скарга
19. Не погодившись із постановою апеляційного суду, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить в частині зменшення штрафних санкцій на 99 % її скасувати.
Узагальнені доводи касаційної скарги Позивача
20. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом попередньої інстанції було неправильно застосовано приписи частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), порушено положення статей 13, 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і таке застосування суперечить ряду висновків Верховного Суду щодо правильного застосування і дотримання вказаних норм у подібних правовідносинах, які було викладено, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19 та від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21.
21. Обґрунтовуючи своє твердження скаржник пояснює, що апеляційним господарським судом належні до стягнення з Відповідача штрафні санкції було зменшено без будь-яких вагомих обґрунтувань та відповідних доказів. При цьому судом не було взято до уваги специфіки спірних правовідносин (закупівля товарів військового призначення), інтересів Позивача та його статусу, відсутності у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, а також того, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки, як заходу цивільної відповідальності за порушення господарського зобов'язання та призводить до порушення балансу інтересів сторін.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
22. У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. Із постановою апеляційного господарського суду погоджується і просить залишити її без змін.
Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
23. Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Між тим частиною четвертої цієї статті ГПК України унормовано, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосовування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
25. Так, касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив ухвалою від 30.11.2023 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
26. Водночас під час підготовки даної справи до касаційного розгляду суд касаційної інстанції з'ясував, що у провадження об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа № 911/2269/22, у якій Верховний Суд вирішує питання правильності застосовування статей 551 ЦК України та 233 ГК України в контексті, зокрема, можливості господарського суду зменшувати належні до стягнення із боржників штрафні санкції на 99%.
27. У зв'язку із цим Верховний Суд ухвалою від 08.01.2024 касаційне провадження у цій справі зупинив до прийняття об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 911/2269/22.
28. 19.01.2024 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла постанову у справі № 911/2269/22, а тому ухвалою від 29.01.2024 суд касаційної інстанції касаційне провадження у даній справі поновив.
29. Враховуючи, що колегія суддів, яка у касаційному порядку переглядає постанову апеляційного господарського суду у справі № 910/3015/23 вважає необхідним врахувати правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статей 551 ЦК України та 233 ГК України, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, тобто після подання касаційної скарги Міністерством у цій справі, Верховний Суд під час здійснення касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача доводами та вимогами такої скарги в силу положень частини четвертої статті 300 ГПК України не обмежений.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
30. Здійснивши касаційне провадження у цій справі Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги Міністерства виходячи з таких міркувань.
31. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
32. За приписами статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
33. Аналогічні норми містить і стаття 526 ЦК України.
34. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
35. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
36. Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
38. Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
39. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
40. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
41. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
42. У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
43. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
44. Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
45. Верховний Суд відмічає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
46. Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
47. При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.
48. Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
49. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
50. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
51. З обставин цього спору вбачається, що така оцінка була проведена судом попередньої інстанції, а відповідна мотивація викладена в судовому рішенні (див. пункт 18 цієї Постанови). Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
52. Верховний Суд також констатує, що аргументи касаційної скарги в цілому не містять у собі питань права чи правозастосування, а є лише намаганнями Міністерства спонукати суд касаційної інстанції до здійснення нової оцінки установлених обставин справи і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, проте в силу вже згаданих вище приписів статті 300 ГПК України Верховний Суд таких повноважень немає.
53. У цій частині колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, де судом виснувано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
54. Щодо ж доводів скаржника про те, що зменшення судом апеляційної інстанції належних до стягнення із Підприємства штрафних санкцій на 99 % суперечить правовим висновкам Верховного Суду, то колегія суддів з ними не погоджується і звертаючись до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
55. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
56. Звідси ніякої неузгодженості у питаннях застосування вказаних приписів матеріального права між здійсненим апеляційним господарським судом правозастосуванням у цій справі та Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
57. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
58. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийнята у справі постанова апеляційного суду відповідає проаналізованим правовим нормам, а тому не може бути змінена чи скасована. Водночас подана Міністерством касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
59. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги несе скаржник.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 910/3015/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.