Справа № 602/345/23Головуючий у 1-й інстанції Холява Л.І.
Провадження № 22-ц/817/134/24 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
16 лютого 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірський Б.О.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
за участю секретаря - Сович Н.А.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №602/345/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” від імені якого діє Ніколаєнко Олена Миколаївна на заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2023 року (ухвалене суддею Холява Л.І.) в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі - АТ КБ “ПриватБанк”) звернулося до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 17 червня 2016 року між АТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідачці було видано карту для користування кредитними коштами та встановлено кредитний ліміт.
Власник карткового рахунку зобов'язувався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, однак ОСОБА_1 , користуючись кредитними коштами не здійснювала належним чином платежів в рахунок погашення отримуваних сум кредиту та відсотків за користування ними, чим порушила взяті на себе за договором зобов'язання.
У зв'язку з наявністю заборгованості у відповідачки перед банком, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 17 червня 2016 року, яка станом на 15.04.2023 року становить в загальному суму 61884,37 грн., що складається з: 48964,60 грн. - заборгованість за кредитом; 12919,77 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ КБ “ПриватБанк” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважають, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Посилаються на те, що згідно заяви від 17.06.2016 року відповідачка ознайомилась з Умовами та правилами, Тарифами банку та зобов'язувалась неухильно дотримуватись їх положень.
Вказують, що 15.07.2019 року, на карту відповідачки було встановлено кредитний ліміт в розмірі 50 000 грн., а до цього вона користувалась власними коштами.
Зазначають, що із розрахунку заборгованості та Виписки по картковому рахунку прослідковується, що відповідачка користувалась кредитними коштами, частково сплачувала борг, однак не в повному обсязі, що призвело до утворення простроченої заборгованості.
Вважають, що суд першої інстанції не дослідив належним чином розрахунок заборгованості у взаємозв'язку з Випискою з особового рахунку відповідача, не спростував усіх встановлених обставин щодо фактичного отримання та використання кредитних коштів.
Посилаються на правові висновки висловлені в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, відповідно до яких Виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту та повинна досліджуватися судом.
Вважають, що суд першої інстанції, в силу ст. 49 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” та ч.1 ст. 1048 ЦК України повинен був стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками, яка становить 12 919, 77 грн., оскільки відсутні підстави вважати укладений кредитний договір безпроцентним.
Вказують на те, що відповідачем не доведено факту належного виконання умов кредитного договору, сплати процентів та повернення в повному обсязі суми отриманих кредитних коштів, тому вважають, що суд першої інстанції передчасно, з одних лише формальних підстав відмовив у задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в їх межах, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 17 червня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 відбулося укладання кредитного договору, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Відповідно до вищевказаного кредитного договору для користування кредитними коштами відповідачці було видано карту “Універсальна”, яка протягом всього часу існування кредитних відносин між сторонами поновлювалася.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), 21.06.2016 року було встановлено кредитний ліміт : 0, 00 грн.; 15.07.2019 року кредитний ліміт було збільшено до 50 000 грн., 28.10.2022 року, 08.11.2022 року, 22.11.2022 року, 06.12.2022 року, 20.12.2022 року кредитний ліміт зменшувався до 50 000 грн., а 26.12.2022 року кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн.
Згідно вищезгаданого кредитного договору, ОСОБА_1 було видано кредитні картки: 24.04.2016 року, 22.10.2019 року, 24.01.2020 року, 16.09.2020 року (номер картки НОМЕР_1 ), що підтверджується відповідною довідкою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні кредитного договору відповідачку не було повідомлено про умови кредитування та між сторонами не було узгоджено саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Також суд першої інстанції вважав, що заборгованість відповідачки за поточним тілом кредиту відсутня, а тому не вбачав підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту (правову природу якого позивачем не обґрунтовано) та відсотків на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами.
Колегія суддів не може в повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору».
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона, а не суд, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ “ПриватБанк” з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим 17 червня 2016 року між сторонами відбулося укладання кредитного договору, згідно з умовами якого остання отримала кредитну картку, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
З долучених до позову розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку, що додані до позову, прослідковується, що відповідачка до січня 2020 року фактично користувалась власними коштами, проте згодом почала активно користуватися кредитними коштами за допомогою картки, отримувати кошти через банкомати, розраховуватись в торговельних мережах, тощо, частково сплачувати борг, що призвело до утворення простроченої заборгованості.
З банківського розрахунку заборгованості за договором №б/н від 17.06.2016 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 15.04.2023 року, заборгованість за тілом кредиту становить - 48 964, 60 грн., заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами становить - 12 919, 77 грн.
Разом з тим вбачається, що анкета-заява від 17 червня 2016 року не містить процентної ставки, натомість у ній зазначені лише анкетні дані відповідачки, її контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність, однак відсутні відомості про розмір процентів за користування кредитом та порядок сплати кредиту.
Банк, пред?являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом.
Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс:Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https:// privatbank.ua/terms/, витяг з яких наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов?язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов?язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування кредитної заборгованості, крім самого розрахунку за договором, посилався на Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, витяг з Умов та Правил надання послуг, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, а також паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачкою 16 вересня 2020 року.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг та витяг з Умов та Правил надання послуг не можуть бути належним доказом узгодження істотних умов кредитного договору, оскільки містять інформацію про усі наявні у АТ КБ «ПриватБанк» типи кредитних карток та умови їх використання. Поряд з цим відсутні відомості про узгодження з відповідачкою конкретного типу кредитної картки, яка була їй надана, а також процентів, які підлягають стягненню у випадку прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року в справі №156/268/21.
Також колегія суддів приходить до висновку про те, що паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою 16 вересня 2020 року, не є складовою частиною анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 17 червня 2016 року, оскільки такий документ підписано через 4 роки після укладення кредитного договору, а також підписання паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів, є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.
Як вбачається із виписки про рух коштів за договором №б/н за період 24.04.2016 року - 18.04.2023 року ОСОБА_1 нараховувались відсотки за використання кредитного ліміту.
Разом з тим, у витязі з Умов та Правил надання послуг, витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна”, в карті споживчого кредиту чи в анкеті заяві, не передбачено жодних відомостей щодо такого виду списання відсотків, як відсотки за користування кредитним лімітом та про розмір його процентної ставки.
Натомість розмір процентної ставки зазначений у Витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна”, на який позивач посилався як на невід'ємну частину спірного договору, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, стосується заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Водночас наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачкою не підписаний, а тому відсутні підстави вважати, що саме цей Витяг з Тарифів розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказаний документ на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, у тому числі, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
При цьому, сам по собі факт користування відповідачкою грошовими коштами також не підтверджує, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами був погоджений з нею в момент укладення договору б/н від 17 червня 2016 року.
Доводи позивача про те, що відповідачка, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду по всім істотним умовам договору, колегія суддів відхиляє, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Тарифів не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що 17 червня 2016 року сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
3 огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що анкета-заява не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, пені, комісії і штрафів за несвоєчасну сплату кредиту, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідачку обов?язку по сплаті заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, пені, комісії і штрафів.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача тіла кредиту, оскільки суд виходив виключно з аналізу наданого позивачем розрахунку заборгованості, не надавши при цьому жодної оцінки як доказу, наявній у матеріалах справи виписці з карткового рахунку.
Водночас апеляційний суд вважає, що посилання суду першої інстанції на необґрунтованість правової природи виникнення заборгованості “за простроченим тілом кредиту” містить ознаки надмірного формалізму та не може слугувати підставою для звільнення особи від обов'язку повернення заборгованості за кредитом (тілом кредиту).
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19) висловлено таку позицію: «Виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що з виписки за договором № б/н за період 24.04.2016 року - 18.04.2023 року, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей, вбачається що сума заборгованості за кредитом формувалась та збільшувалась за рахунок списання позивачем у безспірному порядку відсотків за користування кредитним лімітом, зокрема на суму: 33 757,20 грн., а саме: 1746,54 + 1577,52 + 1746,54 +1746,54 + 1690,20 + 1746,54 + 1700,49 + 1792, 11 + 1284,05 + 854,10 +864,28 + 830,56 + 1592,90 + 1784,39 + 1826,86 + 1690,13 + 1732,48 + 1740,87 + 1647,16 + 1378,74 + 1155,48 + 994,57 + 634,15.
На підставі наведеного, розмір неповернутого кредиту ОСОБА_1 (при зарахуванні вказаної вище суми до повернутого тіла кредиту) становить 15 207, 40 грн. (48 964, 60 грн. - 33 757, 20 грн.)
У зв'язку із вищезазначеним, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 17 червня 2016 року в сумі 15 207, 40 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту. У задоволенні решти позовних про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, слід відмовити за їх недоведеністю.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення, яким позов слід задовольнити частково.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ціна позову у даній справі становить 61 884,37 грн.
Позивачем сплачено судовий збір в суді першої інстанції - 2684 грн., в суді апеляційної інстанції - 4026 грн.
Позов задоволено на 24,57%. (15 207, 40 грн. х 100% / 61 884,37 грн.).
Таким чином, з відповідачки на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме - 659, 46 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 989, 19 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” - задовольнити частково.
Заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2023 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570) 15 207 грн. 40 коп. заборгованості за тілом кредиту.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” 659 грн. 46 коп. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 989 грн. 19 коп. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 лютого 2024 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Храпак Н.М.
Хома М.В.