Провадження № 22-ц/803/797/24 Справа № 203/3888/23 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
16 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лопатіної М.Ю., Петешенкової М.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2023 року, у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування, -
17 липня 2023 року ПрАТ “СК “Українська страхова група” звернулася до суду із цим позовом до ОСОБА_1 на предмет стягнення суми сплаченого страхового відшкодування, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 грудня 2019 року о 09:44 год. у м. Дніпро, пр. Пушкіна, 29, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Chevrolet Lacetti» з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобілем «DAF» з номерним знаком НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. На момент дорожньо-транспортної пригоди між позивачем та ТОВ «Вікторія-КП» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1601-18-00122 від 28 грудня 2018 року, згідно якого позивач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванню матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику автомобіля «DAF» з номерним знаком НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що 16 грудня 2019 року страхувальник звернувся до нього із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, яку розглянуто та пошкодження автомобіля «DAF» з номерним знаком НОМЕР_2 внаслідок ДТП, що мала місце 12 грудня 2019 року, визнано страховим випадком та ТОВ «Вікторія-КП» сплачено страхове відшкодування в розмірі 39 176,02 грн. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Chevrolet Lacetti» з номерним знаком НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», яка здійснила виплату позивачу в розмірі 12 470,12 грн (страхова виплата з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіль потерпілого), що не покриває суму виплати за договором добровільного страхування наземного транспорту. Отже, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 26 705,90 грн, та вважає, що зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь ПАТ «СК «Українська страхова група». Таким чином, позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 26 705,90 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 684 грн. (а.с.1-2).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2023 року у задоволенні позову ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування - відмовлено (а.с. 52-55).
В апеляційній скарзі ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилаючись на те, що судом не в повній мірі досліджено всі обставини у справі, які мають значення для справи, не надано їм належної правової оцінки, не вірно застосовано норми матеріального права (а.с.77-78).
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
В порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 грудня 2019 року о 09:44 год. у м. Дніпрі по проспекту Пушкіна, 29, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Chevrolet Lacetti» з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобілем «DAF» з номерним знаком НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Зазначені обставини встановлені та підтверджуються постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року по справі № 203/4632/19 (провадження № 3/204/205/2020), відповідно до якої відповідача ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Зазначена постанова набрала законної сили 28 січня 2020 року (а.с. 13).
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вказана постанова суду від 17 січня 2020 року має преюдиційне значення під час розгляду цієї справи.
Так, 28 грудня 2018 року між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Вікторія-КП» укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1601-18-00122, предметом якого є страхування транспортного засобу «DAF» з номерним знаком НОМЕР_2 (а.с. 4-5, 11, 12, 27-28).
16 грудня 2019 року страхувальник ТОВ «Вікторія-КП» звернулося до ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, до якої заявником додано письмові пояснення про обставини настання події, що мала місце 12 грудня 2019 року о 09:44 год. та схематичне зображення дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 14-15, 16).
За результатами розгляду заяви страхувальника пошкодження автомобіля «DAF» з номерним знаком НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 12 грудня 2019 року, в силу ст. 8 Закону України «Про страхування» визнано страховим випадком та 15 січня 2020 року ТОВ «Вікторія-КП» виплачено суму страхового відшкодування у загальному розмірі 39 176,02 грн. Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводилася на основі: акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 12 грудня 2019 року, ремонтної калькуляції № ПССКА-7220 від 19 грудня 2019 року, страхового акту № ПССКА-7220 від 15 січня 2020 року, розрахунку суми страхового відшкодування від 15 січня 2020 року (а.с. 18-19, 20-21, 22, 23, 24).
Так, на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Chevrolet Lacetti» з номерним знаком НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» за полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № 120928650.
20 січня 2020 року позивач ПАТ «СК «Українська страхова група» звернулося до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою № 11/19759 про виплату (страхового) відшкодування за полісом № 120928650, за яким ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату в розмірі 12 470,12 грн згідно платіжного доручення № 40824 від 25 лютого 2020 року з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля потерпілого (а.с. 17, 25).
Отже, як зазначає позивач, виплачена ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сума страхового відшкодування не покриває суму виплати за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу та різниця між сумою страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспорту та сумою страхового відшкодування за полісом № 120928650 становить 26 705,90 грн (39 176,02 грн - 12 470,12 грн = 26 705,90 грн).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що різниці між сумою страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспорту та сумою страхового відшкодування за полісом немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в даному випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника відповідача ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
За загальним правилом, згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961 IV).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків, що в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника відповідача ОСОБА_1 .
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду в від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Посилання в апеляційній скарзі на необхідність стягнення з відповідача різниці між сумою страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспорту та сумою страхового відшкодування виплаченого за полісом, а саме 26 705,90 грн не знайшли своє підтвердження при перегляді справи апеляційним судом.
Доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Лопатіна
М.Ю. Петешенкова