Провадження № 22-ц/803/831/24 Справа № 204/8754/23 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
16 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, -
У червні 2023 року року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-16), в обґрунтування якого посилався на те, що він з 15 березня 1995 року по 12 квітня 2018 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 12 квітня 2018 року його звільнено з підприємства відповідача.
У зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці позивачем отримано хронічні професійні захворювання.
Так, відповідно до п. 7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 20 травня 2022 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, у нього встановлено наявність професійних захворювань, а саме: хронічна радикулопатія L5,S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико - динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг. Пневмоконіоз (q/r, 2/3), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., в фазі затухаючого загострення, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.). При цьому, вказано, що раніше у позивача хронічних захворювань виявлено не було. Натомість, причинами виникнення професійного захворювання стала тривала робота у шкідливих підземних умовах під впливом виробничих факторів, а саме: пил переважно фіброгенної дії - фактична величина 15,8 - 223,7 мг/м3, при нормативному значенні 2-10 мг/м3; тривалість дії упродовж зміни 80,5-91,4%; важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 59,7 - 162,9 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 43,3 - 124 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 15 - 35 кг при нормативному значенні 30 кг; виробничий шум - фактична величина 80-85 дБА, при нормативному значенні 80 дБА; робоча поза в нахиленому положенні більше 300 45% зміни при нормативному значенні до 300 25% зміни; нахили корпусу - фактичне значення 90-200 разів, при нормативному значенні 50-100 разів. При цьому зазначає, що згідно довідки МСЕК від 07 червня 2022 року серії 12 ААВ № 547265 йому встановлено 60% втрати працездатності за професійним захворюванням та первинно встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням безстроково й протипоказано важку фізичну працю. Вказує, що у зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематично необхідністю отримання медичної допомоги. Зазначає, що він постійно відчуває психічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному стану. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20 травня 2022 року, затвердженого 20 травня 2022 року начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Королем В. (а. с. 09-10 та на звороті), позивачу було встановлено професійне захворювання: «хронічна радикулопатія L5,S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико - динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг. Пневмоконіоз (q/r, 2/3), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., в фазі затухаючого загострення, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.)». При цьому, причиною виникнення хронічного професійного захворювання вказано - пил фіброгенної дії - фактична величина 15,8-223,7 мг/м?, при нормативному 2-10 мг/м?, тривалість дії упродовж зміни 80,5-91,4 % часу зміни; важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба: фактична величина - 59,7-162,9 Вт, при нормативному 90 Вт, фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу фактична величина - 43,3-124 Вт, при нормативному значені 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується фактична величина 15-35 кг при нормативному значенні до 30 кг; робоча поза в нахиленому положенні більше 300 45% зміни при нормативному значенні - до 300-25%; нахили корпусу 90-200 разів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну.
З Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 106691 від 07 червня 2022 року, яка видана Міжрайонною травматологічною МСЕК м. Покровська (а. с. 11 на звороті), вбачається, що позивачу було встановлено третю групу інвалідності, а також встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: первинно за сукупністю 60%, з 07 червня 2022 року безстроково, з них: 60 % - за сукупністю професійних захворювань. Потреба у медикаментозному лікуванні, санаторно-курортному лікуванні по профрадикулогії, підстава Акт огляду МСЕК № 348.
З Довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісі серії 12 ААВ № 547265 від 07 червня 2022 року, яка видана Міжрайонною травматологічною МСЕК м. Покровська (а. с. 11), вбачається, що позивачу було встановлено третю групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності - професійне захворювання. Протипоказана важка фізична праця, підземні та шкідливі умови виробництва, робота у вимушеному положенні тіла, м/п ел. слюсарем на поверхні, черговим.
За таких обставин зі сторони відповідача, має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана позивачу ушкодженням здоров'я внаслідок неналежного виконання вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічних професійних захворювань.
Враховуючи глибину, характер та тривалість вимушених негативних змін в життя позивача, істотність недоотриманих позивачем благ, внаслідок втрати працездатності та ушкодження здоров'я, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, розмір справедливого, домірного відшкодування моральної шкоди завданої позивачу повинен складати 245 000,00 гривень, що на думку відповідає завданій позивачу шкоді і є достатньою для її відшкодування.
У зв'язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 245 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська 12 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання - задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат .(а.с. 82-86).
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000,00 грн та зменшивши пропорційно суму судового збору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди.
ОСОБА_1 скористався своїм правом та подав відзив, в якому прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 15.03.1995 року по 20.02.2015 року, з 23.02.2015 по 12.04.2018 працював на різних посадах у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».
12.04.2018 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.
З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (не майнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів.
Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції, щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки така відповідає принципом розумності та справедливості.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданим йому правом, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, якими у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»- залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.Ю. Лопатіна