справа № 631/1681/23
провадження № 2/631/246/24
15 лютого 2024 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить розірвати шлюб, що був укладений 21 квітня 2017 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , й зареєстрований Виконавчим комітетом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району, актовий запис № 06.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 21 квітня 2017 року вона та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, що був зареєстрований Виконавчим комітетом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району, актовий запис № 06. Сторони від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є дитиною з інвалідністю від народження. Як вказала позивач, на протязі останніх двох років сімейне життя між подружжям поступово погіршувалось, що у кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Зі твердженням ОСОБА_1 , саме з ініціативи відповідача у них постійно виникали сварки, свідками яких нерідко були діти, що негативно впливає на їх психічний стан та кожного разу спричиняє усім їм душевні страждання. Позивач зазначила, що шлюб має суто формальний характер, оскільки особисті відносини між подружжям вже тривалий час мають негативний характер, будь-яке налагодження сімейних стосунків, на думку позивача, неможливе.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 січня 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 15 лютого 2024 року.
Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, судом не вживалось.
Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомила, проте звернулась на адресу суду з письмовою заяву, що була зареєстрована за вхідним № 1024/24-вх від 15 грудня 2024 року, відповідно до якої позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила розгляд справи провести за її відсутності.
Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання теж не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно та належним чином у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач звернувся на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 1025/24-вх. від 15 лютого 2024 року, відповідно до якої вказав, що не заперечує проти задоволення позовних вимог та просить строк на примирення не надавати, розгляд справи провести за його відсутності.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Положеннями частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Про наявність такого клопотання у позивача та відповідача свідчать відповідні заяви, що долучені до матеріалів справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов'язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши доводи, що наведені у позовній заяві, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документу визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Приписами частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 2 статті 77 та частина 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України).
Отже у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Як убачається із матеріалів справи, 21 квітня 2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що Виконавчим комітетом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району складено відповідний актовий запис № 06, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_2 », дружини - « ОСОБА_1 ».
Під час перебування у шлюбі у подружжя народились донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 18 жовтня 2017 року Виконавчим комітетом Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, а також син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 15 січня 2021 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
Батьками в зазначених свідоцтвах про народження дитини вказано громадян України: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Із наданих сторонами заяв та змісту позову, судом не встановлено наявності у подружжя на утриманні спільних дітей віком до одного року, а також те, що позивач вагітна.
Судом було встановлено, що подружжя сімейно - шлюбні відносини не підтримують, спільного господарства не ведуть, кожен живе самостійним життям. На поступки примирення сторони не згодні. Позивач звернулась на адресу суду з заявою, відповідно до якої наполягала на розірванні шлюбу. Відповідач по справі відповідно до поданої заяви не заперечував проти розірвання шлюбу з позивачем, строк на примирення просив не надавати.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде протирічити інтересам чоловіка та дружини.
Таким чином, можливість припинення браку на підставі волевиявлення кожного з подружжя являється проявом принципу свободи браку і рівності подружжя. Оскільки вступ до браку здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути змушений до збереження подружніх стосунків, якщо їх основи втрачені.
Прийшовши до такого висновку, суд також бере до уваги приписи статті 56 Сімейного кодексу України, які встановлюють, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 1 статті 104 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України (частина 3 статті 105 Сімейного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
При розгляді справи про розірвання шлюбу суд, відповідно до положень статті 112 Сімейного кодексу України, з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При цьому, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 Сімейного кодексу України).
За змістом указаної норми права заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України та небажання сторін відновити сімейні відносини, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити.
Згідно зі статтею 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
У позовній заяві позивач зазначила, що після розірвання шлюбу бажає залишити прізвище « ОСОБА_1 ».
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року «Про судовий збір», який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у грудні 2023 року.
Статтею 7 Закону України № 2710-ІХ від 03 листопада 2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2684 гривні 00 копійок, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
Проте, враховуючи положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини 3 статті 136 Цивільного процесуального кодексу України, позивача було звільнено від сплати судового збору, тому судові витрати зі сплату судового збору слід покласти на відповідача, стягнувши на користь держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
На підставі викладеного, керуючись статтями 26, 51 Конституції України, статтями 3, 15, 24, 56, частиною 1 статті 104, статтями 110 - 112, 115 Сімейного кодексу України, а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 76 - 81, частиною 6 статті 82, статтями 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, 496, 497 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21 квітня 2017 року Виконавчим комітетом Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 06 - розірвати.
Прізвище ОСОБА_1 після набрання рішення законної сили залишити без змін - « ОСОБА_1 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Роз'яснити сторонам, що рішення є документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу, і той вважається припиненим у день набрання ним законної сили.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, його копію надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т. М. Трояновська