15 лютого 2024 року
м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - Яковлевої В.М.,
за участю секретарів судового засідання: Гасана М.С., Поддубкіної А.В., Кріцак А.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Роман Миколайович, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Роман Миколайович, ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним,
07 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Роман Миколайович, ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 11.11.2019 за заявою ОСОБА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 була відкрита спадкова справа № 741/2019, на нерухоме майно, а саме на частку житлових будинків з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані: АДРЕСА_1 , однак державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на вказану спадщину, про що державним нотаріусом Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Лучкіною І.М. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21 лютого 2022 року за № 621/02-31.
22.12.2014 був задоволений позов ОСОБА_4 до Харківської міської ради, 3-я особа: ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 . 07.04.2021 ОСОБА_4 подарувала своєму онукові ОСОБА_2 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку. Проте, постановою Харківського апеляційного суду від 18 січня 2022 року заочне рішення Дзержинського районного суд м. Харкова від 22.12.2014 було скасовано і ухвалено нове: «У задоволенні позову ОСОБА_4 до Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити». Однак, ОСОБА_4 07 квітня 2021 року уклала договір дарування, 1/2 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , з ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, позивачка просить суд визнати зазначений договір дарування недійсним, оскільки у ОСОБА_2 відсутні правові підстави для набуття права власності, зважаючи на те, що постановою Харківського апеляційного суду від 18 січня 2022 року заочне рішення Дзержинського районного суд м. Харкова від 22 грудня 2014 року було скасовано, ОСОБА_4 не має права на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 .
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Р.М., ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 травня 2023 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Р.М., ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Р.М., ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним в частині позовних вимог до ОСОБА_4 закрито.
Відповідачем та третіми особами в установлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмою статті 178 ЦПК України.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з наведних у позові підстав.
15 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву, в якій просила подальший розгляд справи провести за її відсутності та без фіксації судового засідання технічними засобами, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
15 лютого 2024 року відповідач ОСОБА_2 подав через канцелярію суду заяву, в якій просив провести судове засідання за його відсутності та без фіксації судового засідання технічними засобами.
У судове засідання треті особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Р.М. та ОСОБА_3 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку.
Суд, з'ясувавши обставини справи, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
На підставі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій . Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовіносини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданим міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 4 від 26.12.2006.
ІНФОРМАЦІЯ_3 сестра померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ) подарувала належну їй свою 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , що підтверджується копією Інформаційної довідки № 300291305 від 18.02.2022, а саме відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Позивачка посилається на те, що після закінчення будівництва нового будинку літ. А-1, замість старого будинку, прибудов до будинку та літньої кухні літ. «Б», право власності за ОСОБА_6 не було належним чином оформлено, тому позивач не має можливості отримати свідоцтво про право власності на 1/2 частину даного домоволодіння після померлого чоловіка.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що власниками домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 жовтня 1960 року, виданого Першою Харківською державною нотаріальною конторою, у рівних частках є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Після їх смерті спадщину прийняли їх діти ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , що підтверджується копією дубліката свідоцтва про право на спадщину по закону видано державним нотаріусом Харківського обласного державного нотаріального архіву від 03.10.2004, зареєстровано в реєстрі № 1-444.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, який було зареєстровано 14 грудня 1958 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського районного управління юстиції, актовий запис № 1578. Шлюб розірвано 10.12.1986 року Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану м.Харкова.
Від шлюбу подружжя мало двох дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_12 .
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 виданим повторно Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 28.09.2018.
Станом на час смерті ОСОБА_6 домоволодіння по АДРЕСА_1 на праві власності належало:
- ОСОБА_3 - частина, згідно договору дарування, посвідченого приватним Харківського міського нотаріального округу 07.06.2004 р № 1013;
- ОСОБА_6 - частина, згідно дублікату свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Харківською державною нотаріальною конторою 03.10.1960, р № 7-3067.
Водночас, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на час його смерті позивачка у шлюбі з спадкодавцем не перебувала.
Відповідно до вимог п.п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правовідносини з приводу спадкування спірного житлового будинку регулюються ЦК України в редакції закону 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно зі ст. 529 ЦК України, в редакції 1963 року, спадкоємцями першої черги спадкування є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Суд із копії спадкової справи убачає, що спадщину після смерті батька ОСОБА_6 прийняв його син ОСОБА_5 , який на час смерті спадкодавця був зареєстрований і проживав разом із ним.
Після вчинення дій по прийняттю спадщини після смерті батька ОСОБА_6 спадкоємець ОСОБА_5 .
27.11.2019 ОСОБА_5 , син померлого ОСОБА_5 , звернувся до державного нотаріуса Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про відмову у прийнятті спадщини на користь дружини спадкодавця - ОСОБА_1 .
11.11.2020 ОСОБА_1 , дружина померлого чоловіка ОСОБА_5 , звернулася до державного нотаріуса Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Як вбачається з відповіді Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори від 22.12.2022 №1584/02/14 на заяву зареєстровану в Журналі реєстрації вхідних документів 22.12.2022 за вх. № 596/02-14 за матеріалами спадкової справи № 741/2019 заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до складу спадкоємців входить дружина спадкодавця, ОСОБА_1 .
У своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії державний нотаріус Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Лучкіна І.М. повідомила, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 18 лютого 2022 року за № 300291305, наявні дані про те, що власником 1/2 (однієї другої) частки житлових будинків з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані: АДРЕСА_1 с інша особа. Таким чином, право власності спадкодавця на вищезазначене нерухоме майно не підтверджене, тому неможливо з безспірністю стверджувати, що 1/2 (одна друга) частка житлових будинків з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані: АДРЕСА_1 , належала саме померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Заочним рішенням Дзержинський районний суд м. Харкова від 22 грудня 2014 року було визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на 1\2 частину житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ «А1-1» та житловий будинок літ. «Л-1» з тамбуром літ. «Л»; сараї літ. «М» та літ. « Н», вбиральню літ. «Г», душову літ. «П», льох літ. «В», 1-4, 6, 7 огорожа, І, ІІ замощення який розташований по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом із тим, судом встановлено, що 07 квітня 2021 року між ОСОБА_4 (далі - дарувальник) та ОСОБА_2 (далі-обдарований) укладено договір дарування на частки у праві спільної часткової власності на будинок, що належав дарувальнику на підставі вищезазначеного рішення, що підтверджується копією договору дарування посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховим Р.М., зареєстровано в реєстрі № 203.
Відповідно до п. 1 вказаного договору Дарувальник передає безоплатно своєму онуку, а Обдаровуваний приймає від своєї бабусі, як дарунок у власність 1/2 (одну другу) частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , надалі Будинок.
На земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ "А-1", загальною площею 120,1 кв.м., житловою площею 70,1 кв.м., з прибудовою літ "A1-1", житловий будинок літ. "Л-1", сараї літ. «М» та літ. «Н», вбиральню літ. «Г», душову літ. «П», льох літ. «В», 1-4, 6, 7 огорожа; І, ІІ замощення.
Пунктом 2 вказаного договору також визначено, що відчужувана 1/2 (одна друга) частка у праві спільної часткової власності на будинок, що належав дарувальнику на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова № 638/3517/14-ц від 22 грудня 2014 року.
Суд встановив, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 300291305 від 18.02.2022 1/2 (одна друга) частка житлових будинків з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані: АДРЕСА_1 належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування виданим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківськової області Вільховий Р.М., зареєстровано в реєстрі № 203.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 січня 2022 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2014 року скасувано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Харківської міської ради Харківської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено.
Водночас, згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Такі обставини є преюдиціальними фактами, їх преюдиціальність заснована на юридичному механізмі набрання судовим рішення законної сили, відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у цьому рішенні факти.
Отже, не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Крім того, преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Враховуючи вищевикдалене, суд констатує, що ОСОБА_4 не є спадкоємицею після ОСОБА_6 , оскільки не перебувала з ним в шлюбі на час його смерті, не має права на спадкову масу після смерті останнього як спадкоємець першої черги по закону, тому не набула правомочностей володіти, користуватися та розпоряджатися майном спадкодавця, що належало йому за життя, та, у свою чергу, не є власником домоволодіння частки житлових будинків з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані в АДРЕСА_1 .
Згідно приписів ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Згідно положень ст. 321 ЦК України право власностіє непорушним. Ніхто неможе бутипротиправно позбавленийцього правачи обмеженийу йогоздійсненні.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1,2 ст.1 5 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд приймає до уваги доводи позивачки щодо відсутності правових підстав для дійсності договору дарування, оскільки постановою Харківського апеляційного суду від 18 січня 2022 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2014 року скасовано і ухвалено нове.
Враховуючи приписи ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом оспорюваного договору дарування 1\2 частини житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ «А1-1» та житловий будинок літ «Л-1» з тамбуром літ. «Л», сараї літ «М» та літ « Н», вбиральню літ. «Г»;, душову літ. «П»; льох літ. «В»; 1-4, 6, 7 огорожа; І, ІІ замощення, які розташовані по АДРЕСА_1 , від 07.04.2021, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 203, належала дарувальнику на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова №638/3517/14-ц від 22 грудня 2014 року.
Оскільки ОСОБА_4 не мала права на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 як така, що не набула права власності на 1\2 частину житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ «А1-1» та житловий будинок літ «Л-1» з тамбуром літ. «Л», сараї літ «М» та літ « Н», вбиральню літ. «Г»; душову літ. «П»; льох літ. «В»; 1-4, 6, 7 огорожа; І, ІІ замощення, які розташовані по АДРЕСА_1 , зважаючи на те, що постановою Харківського апеляційного суду справа № 638/3517/14-2 від 18 січня 2022 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова справа № 638/3517/14-ц від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове, що позбавило її можливості володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеним майном на власний розсуд, визначати його юридичну долю, в тому числі вчиняти правочин щодо майна, яке не перебуває у її власності.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_4 не мала законних підстав для укладення договору дарування частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не мала необхідного обсягу правомочностей власника майна на його відчуження, що корелюється з положеннями ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
Згідно положень статей 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Виходячи з положень цивільного законодавства, враховуючи постанову Харківського апеляційного суду № 638/3517/14-ц від 18 січня 2022 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 , уклавши договір дарування на частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 не набув статусу власника квартири, а відтак обдарованого, оскільки дарувальник ОСОБА_4 не мала права дарувати зазначене майно за договором дарування ОСОБА_2 , зважаючи на те, що подарувати майно за договором дарування є виключним правом власника, що відповідає змісту договору дарування, тому договір дарування укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним.
На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивачка, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог, оцінивши належність доказів, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що позовні вимоги є законними та обгрунтованими, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 07 квітня 2021 року на частки у праві спільної часткової власності на будинок, що належав дарувальнику на підставі заочного рішення Дзержинського районний суд м. Харкова від 22 грудня 2014 року, що підтверджується копією договору дарування посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховим Р.М., зареєстровано в реєстрі № 203 від 07 квітня 2021 року, недійсним підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено квитанцією про сплату судового збору від 06 грудня 2022 року в розмірі 1000,00 грн (а. с. 1).
На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 216, 316, 317, 319, 321 ЦК України; ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Роман Миколайович, ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Визнати договір дарування частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховим Р.М., зареєстрований в реєстрі № 203, недійсним.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному вебпорталі судової влади України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вільховий Роман Миколайович, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3.
Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 15 лютого 2024 року.
Суддя В. М. Яковлева