Справа № 367/5001/16-ц
Провадження №2/367/205/2023
Іменем України
27 листопада 2023 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Яцуна А.О.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу, -
Позивач звернулася до суду з позовом про розподіл майна, набутого подружжя під час шлюбу, вказуючи, що 04 березня 1995 року Центральним міжрайонним управлінням реєстрації шлюбів в м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про що 04 березня 1995 року складено відповідний актовий запис № 401. Від шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем у них не склалося, шлюбні відносини між ними було припинено, подальше спільне життя і збереження сім?ї неможливе.
Крім того зазначає, що з лютого 2014 року не проживають однією сім?єю та не ведуть спільного господарства.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року у справі № 761/7342/15-ц шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
Позивач зазначає, що після того як чоловік її покинув, вона разом з дітьми проживала в будинку придбаному з відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, після розлучення відповідач примусово виселив їх з будинку.
Зазначає, що за час шлюбу спільно з відповідачем було набуте (придбане) майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: 59/200 (п?ятдесят дев?ять двохсотих) частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобілі, куплені відповідачем за спільні кошти.
Позивач зазначає, що вищезгадане нерухоме майно зареєстровано на ім?я відповідача згідно договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 3941 від 19 вересня 2007 року. Добровільно поділити набуте за час спільного сумісного проживання майно відповідач не бажає.
У зв'язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з позовом, в якому просить: визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, набуте під час шлюбу, а саме: 59/200 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право приватної власності на частину майна, набутого під час шлюбу, а саме: 59/200 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
10 листопада 2016 року до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, набуте під час шлюбу, а саме: 59/200 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2007 року серії ВКА № 164826 та визнати за нею право приватної власності на частину майна, набутого під час шлюбу, а саме: 59/200 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2007 року серії ВКА № 164826.
05 червня 2018 року до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що за час шлюбу спільно з відповідачем було набуто (придбано) майно, що належить на праві спільної сумісної власності, а саме:
- 59/200 (п?ятдесят дев?ять двохсотих) частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно зареєстроване на ім'я відповідача згідно договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 3941 від 19 вересня 2007 року;
- автомобіль Volkswagen Transporter, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що даний автомобіль згідно відповіді Територіального сервісного центу № 3246 Регіонального сервісного центру МВС в Київській області було зареєстровано 20.04.2010 року за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач звертає увагу суду, що 07.11.2014 року вказаний автомобіль був знятий з обліку для реалізації та відповідач ОСОБА_4 продав його без її згоди та грошей після реалізації даного автомобіля вона не отримувала.
Позивач зазначає, що ринкова вартість даного автомобіля складає 6 300 доларів США, що на момент подачі змін до позовної заяви згідно курсу НБУ складає 164 556 (сто шістдесят чотири) гривні 00 копійок.
Крім того, зазначає, що даний автомобіль було придбано під час шлюбу і він належить їй на праві спільної сумісної власності.
Враховуючи вищевикладене, позивач остаточно просила: визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, набуте під час шлюбу, а саме: 59/200 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2007 року серії ВКА № 164826 та визнати за нею право приватної власності на з 59/200 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2007 року серії ВКА № 164826; стягнути з ОСОБА_4 половину вартості автомобіля Volkswagen Transporter, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 82 278 (вісімдесят дві тисячі двісті сімдесят вісім) гривень 00 копійок, який був зареєстрований 20.04.2010 року за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно даних Регіонального сервісного центру МВС у Київській області.
23 травня 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій відповідач зазначає, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що 19 вересня 2007 року у шлюбі разом з позивачем за первісним позовом була придбана 59/200 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач за первісним позовом стверджує, що 20 січня 2008 року в інтересах сім'ї ним було взято позику у розмірі 10 00 ( десять тисяч) доларів США для поліпшення житлових умов шляхом розбудови зазначеного нерухомого майна у ОСОБА_7 , про, що свідчить розписка, та про що було повідомлено позивачу за первісним позовом.
Крім того зазначає, що 26 грудня 2013 року в інтересах сім'ї був оформлений споживчий кредит у ПАТ КБ «Приватбанк» та за зазначеним споживчим кредитом утворилась заборгованість у розмірі 627 251 (шістсот двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят одна) гривня 21 копійка та за угодою № SAMNDN86000742058321 від 11.06.2014 року 5 399 (п'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) гривень 42 копійки.
Відповідач звертає увагу суду, що протягом шлюбного життя разом з позивачем за первісним позовом бралися споживчі кредити в інтересах сім'ї, які витрачалися на будівництво, ремонт та оздоблення приміщень зазначеного нерухомого майна, придбання меблів, побутової техніки у зв'язку з чим вважає, що зобов'язань за зазначеними борговими зобов'язаннями покладається на позивача за первісним позовом.
Відповідач за первісним позовом просить визнати борг 10 000 (десять тисяч) доларів США та борг за споживчим кредитом № SAMNDN51000130701667 від 26.12.2013 року у розмірі 627 251 (шістсот двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят одна) гривня 21 копійка, Угодою № SAMNDN86000742058321 від 11.06.2014 року у розмірі 5 399 (п'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) гривень 42 копійки сумісно набутими за час шлюбу борговими зобов'язаннями. Стягнути з ОСОБА_3 від суми сумісно набутого за час шлюбу боргового зобов'язання в розмірі 446 732 (чотириста сорок шість гривень сімсот тридцять дві) гривні 98 копійок.
09 серпня 2018 року до суду надійшло заперечення на зустрічний позов, в якому позивач ОСОБА_3 вважає позовні вимоги зустрічного позову незаконними, безпідставними та необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що згідно договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 3941 від 19 вересня 2007 року в період шлюбу було придбано 59/200 (п?ятдесят дев?ять двохсотих) частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач за первісним позовом стверджує, що даний будинок було придбано за кошти, які її мама, ОСОБА_8 зняла з депозитного рахунку № НОМЕР_3 відкритого в ВАТ «Фінексбанк» 06.02.2007 р. Сума на депозитному рахунку складала 305 000 (триста п'ять) тисяч гривень 00 копійок та саме з них за 55 900 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот) гривень було придбано 59/200 (п?ятдесят дев?ять двохсотих) частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач за первісним позовом зазначає, що в додатках до зустрічного позову відповідач за первісним позовом долучає розписку від 20 січня 2008 року, в якій вказано, що він бере 10 000 (десять тисяч) доларів США у ОСОБА_7 позику ніби то на сімейні потреби та зобов?язувався повернути позику - 01.01.2010 року. Проте, виникають сумніви у справжності і достовірності даного документу. Крім того зазначає, що розписка не є офіційним документом, нотаріально не завірена, договір позики не складений належним чином. Позивач за первісним позовом зазначає, що зі сторони ОСОБА_7 не виникало питання щодо повернення коштів. Позивач за первісним позовом стверджує, що розписка, не є офіційним документом (договором позики). Крім того, по ній сплив строк позовної давності у зв'язку з чим не може бути використана, як документ для пред'явлення боргового зобов'язання.
Також зазначає, що відповідачем за первісним позовом надана довідка ПАТ КБ «Приватбанк» від 23.05.2018 р. за № 0000001105491302, в якій заборгованість ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , за угодою № SAMDN51000130701667 від 26.12.2013 року становить 627 251 (шістсот двадцять сім тисяч двісті п?ятдесят одна) гривня 21 копійка і за угодою № SADN86000742058321 від 11.06.2014 року 5 399 (пять тисяч триста дев'яносто дев'ять) гривень 42 копійки.
Позивач за первісним позовом зазначає, що кредитне зобов?язання ОСОБА_4 укладав з ПАТ КБ «Приватбанк» 26.12.2013 року, кредитний ліміт без згоди ОСОБА_3 становив в розмірі 15 000 (п?ятнадцять тисяч) гривень.
Позивач за первісним позовом стверджує, що з лютого 2014 року відповідач за первісним позовом пішов з сімї, створивши нову сім'ї.
Крім того зазначає, що про кредитне зобов'язання перед банком відповідача за первісним позовом не знала і документів про взяття даного кредиту не бачила, не була поручителем, договір про укладання даного кредиту не підписувала.
Таким чином, вважає, що кошти, які були взяті в кредит відповідачем за первісним позовом пішли на особисті потреби, а не на потреби сім'ї, у зв'язку з чим вони не можуть бути спільною сумісною власністю подружжя.
Також зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року у справі № 761/7342/15-ц шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
Таким чином, вважає, що заборгованість, яка виникла з 2015 року по 2018 рік по кредитному договору її не стосується.
Крім того, стверджує, що відповідач за первісним позовом має борг по зобов'язанню зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 згідно виконавчого провадження № 48638408. Станом на 22.06.2018 року заборгованість по сплаті аліментів становить 61 100 (шістдесят одна тисяча сто) гривень 00 копійок.
09 жовтня 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якому ОСОБА_4 вказує, що наведені обставини не відповідають дійсності та надані докази не мають жодного відношення до справи. Відповідач за первісним позовом зазначає, що твердження ОСОБА_3 про те, що частина будинку була придбана її матір'ю, ОСОБА_9 , що підтверджується копією Договору банківського вкладу від 06.02.2007 року та копією довідки з ВАТ «ФІНЕКСБАНК» від 21.07.2015 року, не відповідає дійсності, оскільки надані документи жодним чином не являються належними, допустимими, достовірними. Крім того стверджує, що у вищезгаданій довідці міститься інформація, про те що договір був укладений 06.02.2007 року та закінчив свою дію 06.02.2009 року, а частина будинку була придбана 19.09.2007 року.
Також відповідач за первісним позовом зазначає, що позивач за первісним позовом вводить суд в оману щодо розписки від 20 січня 2008 року, відповідно до якої було взято позику в інтересах сім'ї у ОСОБА_7 , оскільки вона була присутня при отриманні позики та ОСОБА_7 не звертався до суду про стягнення заборгованості, оскільки знаходиться в дружніх стосунках з ними. Крім того, зазначає, що позивач за первісним позовом не надавала згоду на укладення Кредитного договору від 26.12.2013 року, проте їй було відомо про цей факт. Також зазначає, що борг по сплаті аліментів не має відношення до даного спору.
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2018 року відкрито провадження у даній цивільній справі.
Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2021 року суддею Кравчук Ю.В. прийнято дану цивільну справу до свого провадження після повторного автоматичного розподілу у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_10 .
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу просила задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечила.
Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав вимоги первісного позову в частині визнання спільною сумісною власністю та поділу 59/200 частини житлового будинку, щодо стягнення з відповідача половини вартості автомобіля заперечував, просив задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданого Центральним міжрайонним управлінням реєстрації шлюбів в м. Києві, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 04 березня 1995 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 401, після укладення шлюбу ОСОБА_11 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » (т.1, а.с. 81).
У шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.223, 225).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року по справі № 761/7342/15-ц шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
Відповідно до Договору купівлі-продажу 59/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель від 19 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Запісочним О.В. 19 вересня 2007 року за реєстровим № 3941, ОСОБА_4 купив у ОСОБА_13 59/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із п.19 Договору купівлі-продажу від 19 вересня 2007 року, згода дружини ОСОБА_3 на купівлю чоловіком ОСОБА_4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель у спільну сумісну власність, викладена в заяві серії ВКА № 164825, справжність підпису якої посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочним О.В. за реєстровим № 3040 (т.1, а.с. 63, 76).
Відповідно до копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16695292 ОСОБА_4 належить 59/200 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної спільної часткової власності (т.1, а.с.8).
Судом досліджено, лист Територіального сервісного центру 3246 Регіонального сервісного центру МВС в Київській області від 17.01.2017 року № 35, відповідно до якого з 20.04.2010 року за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано автомобіль Volkswagen transporter, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 та 07.11.2014 року вказаний автомобіль знятий з обліку для реалізації (т.1, а.с. 145).
Відповідно до долученого доказу вартості автомобіля - інформації із сайту продажу автомобілів (т.1, а.с. 144), автомобіль Volkswagen transporter, 1998 року випуску, має ринкову вартість станом на момент подання заяви про збільшення позовних вимог 6 300 доларів США, що складало станом на момент подання заяви про збільшення позовних вимог 164 556 (сто шістдесят чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 00 копійок.
З копії обстеження житлово - побутових умов дитини від 03 квітня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їхні діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 проживали за адресою: АДРЕСА_1 , однак протягом останнього року ОСОБА_4 з родиною не проживає (т.1, а.с.106). Вказана обставина підтверджується також листом Ірпінського навчально-виховного комплексу «Школа І-ІІ ступенів - Коцюбинського гуманітарного ліцею» від 24.03.2015 року № 62, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_14 пішов із сім'ї у лютому 2014 року (т.1, а.с. 105).
Згідно акту перевірки житлових умов від 21 лютого 2015 року, складеного депутатом селищної ради та членами комісії, станом на 21 лютого 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , проживали: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , зі слів сусідів, батько ОСОБА_4 не проживає разом з родиною з лютого 2014 року (т.1, а.с.107).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 надала показання про те, що проживала із позивачем та відповідачем на сусідніх вулицях, із подружжям ОСОБА_11 познайомилася у 2012 році, їх діти навчалися в одному класі, свідок та позивач були разом в батьківському комітеті, спілкувалися, бували один в одного вдома. Свідок зазначила, що подружжя ОСОБА_11 та двоє їх дітей проживало по АДРЕСА_1 , поступово відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зіпсувалися, стало відомо, що в ОСОБА_4 є інша сім'я, та у 2014 році він остаточно покинув ОСОБА_3 з дітьми, та пішов до іншої сім'ї, при цьому морально тиснув на ОСОБА_3 з метою, щоб вона переїхала з дітьми з будинку, відключав електрику, створював неможливі для проживання умови. Після офіційного розлучення відповідач вивіз речі ОСОБА_3 та змінив замки у будинку. Про борги подружжя під час шлюбу свідку нічого не відомо.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Судом встановлено і сторонами не заперечувалася та обставина, що 59/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем ОСОБА_4 були придбані під час шлюбу та за спільні кошти подружжя, відповідач визнав вимогу позивача про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, набутого під час шлюбу, а саме 59/200 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2007 року серії ВКА № 164826, та про визнання за позивачем ОСОБА_3 права приватної власності на з 59/200 частини житлового будинку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню з підстави доведення позивачем, що дане майно було набуте під час шлюбу та належить їй на праві спільної сумісної власності.
Також, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 під час шлюбу з позивачем ОСОБА_3 , 20.04.2010 року набув у власність автомобіль Volkswagen transporter, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 та 07.11.2014 року вказаний автомобіль знятий з обліку для реалізації.
Як видно із обставин, вказаних у позовній заяві, показань свідка ОСОБА_15 , а також зазначених вище письмових доказів, відповідач ОСОБА_4 із лютого 2014 року не проживав із позивачем ОСОБА_3 , після чого 07 листопада 2014 року, зняв автомобіль з обліку для реалізації. Позивач ОСОБА_3 стверджує, що відповідач відчужив автомобіль, який є спільним сумісним майном подружжя, без її згоди, та половину коштів від реалізації автомобіля їй не віддав. Відповідачем ОСОБА_4 вказані твердження позивача не спростовані.
Оскільки автомобіль Volkswagen transporter, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , на момент його відчуження відповідачем перебував у спільній сумісній власності подружжя без виділення часток, тому дохід який відповідач отримав від продажу автомобіля, відповідно до ст. 67 СК України, належить кожному із подружжя в рівних частках.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що: «у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно».
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Враховуючи викладене, задоволенню підлягає також вимога позивача ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 половини вартості автомобіля Volkswagen Transporter, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 82 278 (вісімдесят дві тисячі двісті сімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Щодо вимог за зустрічним позовом про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу.
Відповідно до розписки від 20 січня 2008 року ОСОБА_4 було взято позику на сімейні потреби у громадянина ОСОБА_7 в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, позику зобов'язувався повернути 1 січня 2010 року.
Згідно із довідкою, виданою Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» № 0000001105491302 від 23.05.2018 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на 23.05.2018 має заборгованість за рахунком № НОМЕР_5 , угода № SAMDN86000742058321 від 11.06.2014 року, в розмірі 5 399 (п'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) гривень 42 копійки та за рахунком № НОМЕР_6 , угода № SAMDN51000130701667 від 26.12.2013 року в розмірі 627 251 (шістсот двадцять сім тисяч двісті п'ятдесят одна) гривня 21 копійка.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надав показання про те, що із ОСОБА_4 перебувають у дружніх відносинах, знає його з 2004 року, 20 січня 2008 року свідок позичив ОСОБА_4 10 тисяч доларів США на добудову будинку, оскільки ОСОБА_4 із сім'єю планував переїжджати в будинок, але будинок був не готовий. Свідок зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 поїхав в смт. Коцюбинське за місцем проживання подружжя ОСОБА_11 , на той момент вони ще проживали в гаражі. Свідок передавав ОСОБА_4 грошові кошти вдень на вулиці перед будинком, в доларах США, ОСОБА_3 стояла на відстані десяти метрів від них, а тому момент передачі коштів бачила. Розписку ОСОБА_4 писав за столом, який стояв перед входом в будинок на вулиці в той же день. Крім того, ОСОБА_4 на той момент не працював, і ОСОБА_3 мала задатися питанням про те, звідки у нього кошти. Особисто з ОСОБА_3 свідок не обговорював питання передачі коштів у борг. Свідку не відомо, чи знала ОСОБА_3 суму коштів, яку він передав ОСОБА_4 . ОСОБА_4 не звітував свідку про те, на що саме він витратив позичені кошти, але коли свідок пізніше, після передачі коштів, приїжджав до подружжя ОСОБА_11 у гості, то бачив, що будинок будувався. Нотаріально не оформили договір позики тому, що свідок довіряв відповідачу. Свідок не звертався до суду із позовом про стягнення коштів із ОСОБА_4 , оскільки спілкується із ОСОБА_4 та бачить, що в нього немає коштів, свідок сподівається, що поступово кошти відповідач йому віддасть. Оригінал розписки свідок передав ОСОБА_4 для пред'явлення суду в якості доказу після того, як ОСОБА_3 звернулася до суду про поділ майна. Згідно розписки ОСОБА_4 повинен був повернути кошти свідку у 2010 році, однак у нього грошей не було. У 2021 році ОСОБА_4 повернув свідку 500 доларів США, у 2022 році ОСОБА_4 повернув свідку 500 доларів США, у 2023 році, на момент допиту, ОСОБА_4 повернув свідку 250 доларів США.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Факт укладання правочину, з якого виникає боргове зобов'язання, в інтересах сім'ї та використання одержаного за таким правочином в інтересах сім'ї є предметом доказування по справі (стаття 77 ЦПК України).
Обов'язок доказування та подання доказів за змістом статей 12, 81 ЦПК України покладається на сторону, яка посилається на такі обставини, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із наданої відповідачем довідки, виданої Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» № 0000001105491302 від 23.05.2018 року про заборгованість ОСОБА_4 перед вказаною банківською установою, не вбачається, за який саме період утворилася заборгованість, оскільки довідка видана із інформацією станом на 23.05.2018, а шлюб між сторонами розірваний згідно із рішенням суду від 25.06.2015. Дана довідка не містить інформації про те, чи були отримані у кредит відповідачем ОСОБА_4 кошти спрямовані в інтересах сім'ї, доказів про надання дружиною згоди на отримання у кредит грошових коштів, як і доказів про те, що вона знала про існування цих кредитних угод, не надано.
Як вбачається з наданої відповідачем ОСОБА_4 розписки, він отримав у позику від ОСОБА_7 10 000 доларів США. При цьому у розписці не зазначено, що ОСОБА_3 , як дружина, надавала свою згоду на отримання цієї позики, і таких обставин по справі не доведено. Таким чином, оскільки доказів про надання дружиною згоди на отримання у позику грошових коштів, як і доказів про те, що вона знала про існування цієї розписки, не надано, наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що грошові кошти в сумі 10 000 доларів США отримані відповідачем та спрямовані в інтересах сім'ї.
Суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_7 , оскільки вказаний свідок перебувають з відповідачем у дружніх відносинах, свідок висловив припущення про те, що ОСОБА_3 мала знати як про факт передачі ним коштів відповідачу, так і про їх призначення на потреби сім'ї, проте достовірно вказані обставини свідку невідомі, бо безпосередньо із ОСОБА_3 він не обговорював питання передачі коштів у позику. Також, оригінал розписки від 20.01.2008 знаходиться у відповідача, а не свідка, відповідачем не представлено розписок свідка щодо часткового повернення боргу, свідок не звертався до суду з приводу стягнення боргу ні до ОСОБА_4 , ні до ОСОБА_3 , строк позовної давності за вказаним зобов'язанням сплив, у зв'язку із чим не доведеним є і сам факт передачі коштів 20.01.2008 свідком відповідачу.
Тому доводи зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 про те, що внаслідок отримання ним у позику грошових коштів виникли зобов'язання в інтересах сім'ї, що має враховуватися при поділі спільного майна подружжя, є безпідставними.
Враховуючи, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про укладення ОСОБА_4 договорів позики в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цими договорами для задоволення потреб сім'ї, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем за первісним позовом доведено, що майно, а саме 59/200 (п'ятдесят дев'ять двохсотих) частин житлового будинку та автомобіль, було набуте за час спільного подружнього життя та належить їй на праві спільної сумісної власності, а тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог за первісним позовом. При цьому, оскільки відповідачем ОСОБА_4 не доведено укладення договорів позики в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цими договорами для задоволення потреб сім'ї, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог
Керуючись ст. ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу - задовольнити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна, набутого подружжям під час шлюбу - залишити без задоволення.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майно, набуте під час шлюбу, а саме 59/200 (п'ятдесят дев'ять двохсотих) частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину з 59/200 (п'ятдесяти дев'яти двохсотих) частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя - автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частини вартості автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 82 278 (вісімдесят дві тисячі двісті сімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні 45 копійок.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Кравчук