Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 лютого 2024 року Справа№200/7361/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
29 листопада 2023 року засобами поштового зв'язку адвокатка Сидун О.С., представниця позивача Четиркіна В.Д., подала до суду адміністративний позов до відповідача, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача,
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі №200/5084/22, яке набрало законної сили 17 серпня 2023 року, відповідачем 29 жовтня 2023 року сплачено на його користь грошові кошти в сумі 14251,52 гривень, але середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не виплачений. Позивач вважає, що на підставі статей 116, 117 КЗпП України відповідач має сплатити на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у даній справі.
Головне управління Національної поліції в Донецькій області подало відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнало, просило відмовити в їх задоволенні з таких підстав. Право на компенсацію виплат за рішенням суду позивач набув з моменту набрання рішенням законної сили, натомість позивач просить стягнути середній заробіток з моменту звільнення до винесення рішення судом, що на думку відповідача, виходить за межі принципу розумності та справедливості. Відповідач вважає, що позивач навмисно починає рахувати строк затримки розрахунку з моменту звільнення, тим самим штучно збільшуючи строк затримки, що призведе до незаконного збагачення останнього за рахунок бюджетних коштів. Адміністративний позов не містить правових підстав для його задоволення. Стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Така позиція відповідача узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За таких обставин, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №804/1782/16, від 27 червня 2018 року у справі №810/1543/17, яка, в силу положень частини 5 статті 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18 здійснив правовий висновок про те, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Тобто, у зв'язку із невчасним розрахунком при звільненні, працівник зазнає втрат, які призводять до фінансових труднощів. У зв'язку з чим, відповідач вважає за необхідне вказати на те, що позивачем не надано до суду жодного доказу, який підтверджував факт понесення ним фінансових труднощів. До того ж, поняття «заробітної плати» не є тотожним з «компенсацією за відпустки, індексації та інших додаткових виплат». У свою чергу, на момент звільнення позивачу у повному обсязі виплачено належну йому заробітну плату (грошове забезпечення), що останнім не оскаржується. Зазначене свідчить про відсутність у позивача фінансових труднощів з вини відповідача.
25 грудня 2023 року позовна заява була залишена без руху.
15 січня 2024 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15 січня 2024 року у відповідача витребувані докази.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , виданим 23.09.2019 у формі ID-картки.
17 червня 2022 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №268 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 17 червня 2022 року.
02 серпня 2022 року Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області листом №219/26/02-2022 надало відповідь на адвокатський запит, в якій зазначило, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація у зв'язку з чим, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки за минулі роки не передбачено умовами спеціального законодавства. Наказом ГУНП в Донецькій області від 13.04.2022 №175 о/с ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з 01.04.2022. Наказом ГУНП в Донецькій області від 17.06.2022 №268 о/с поновлено виплату грошового забезпечення з 17.06.2022. У червні 2022 року ОСОБА_1 було нараховане та виплачено грошове забезпечення в сумі 6243,13 грн. Заборгованість по виплаті належних коштів відсутня.
11 серпня 2022 року позивач направив відповідачу заяву, в якій просив визнати поважними причини відсутності на службі за період з 01.04.2022 по 17.06.2022; нарахувати та виплатити за вказаний період грошове забезпечення; видати позивачу, як людині, яка потрапила у полон усі винагороди, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168; виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов'язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, за період проходження служби.
01 грудня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвокатки Сидун-Августин О.С., яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка виразилась у невиплаті усіх необхідних платежів не проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити грошове забезпечення з обов'язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 01 квітня по 17 червня 2022 року; компенсацію за невикористану відпустку за 2021 рік; доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов'язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375, за період проходження служби; середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у справі.
27 березня 2023 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/5084/22, яке набрало законної сили 17 серпня 2023 року, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з обов'язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 01 квітня 2022 по 16 червня 2022 року (включно), здійснити нарахування та виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов'язків при безпосередньому контакті з населенням, в період дії карантину за період з 18.02.2021 по 17.06.2022, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік. В решті позовних вимог відмовлено. Відмова в задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у справі, обґрунтована її передчасною і тим, що остання фактично спрямована на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірної суми грошової компенсації.
29 жовтня 2023 року на поточний рахунок позивача на виконання рішення суду у справі №200/5084/22 Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області, сплачені грошові кошти в загальній сумі 14251,52 гривень, що підтверджено довідкою АТ комерційний банк «Приватбанк» від 08 січня 2024 року.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави поліцейським.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988) та Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» від 06.04.2016 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260).
Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку компенсації за невикористану відпустку, відшкодування витрат на винайм житла, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), та беручи до уваги положення частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.
Абзацом 1 частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статті 116, 117 КЗпП України спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За усталеною судовою практикою стягнення, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою розцінюється як спеціальний вид відповідальності роботодавця, яке нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116).
В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117).
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, вказані статті викладені в такій редакції:
«Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком виплату середнього заробітку в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки. Після цієї дати в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності обмежений шестимісячним строком.
Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп та від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року по справі №200/5084/22, яке набрало законної сили 17 серпня 2023 року, встановлено, що спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, був переданий на вирішення суду 01 грудня 2022 року, тобто після 19 липня 2022 року.
Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати статті 116, 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто закон під час дії якого виник спір (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до пункту 23 Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260), днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 17 червня 2022 року (вказано у наказі). Доказів відсутності позивача на роботі в день його звільнення відповідачем не надано.
Таким чином, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 17 червня 2022 року.
Грошове забезпечення належне позивачу до виплати у зв'язку із звільненням зі служби в поліції було виплачено останньому тільки 29 жовтня 2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року по справі №200/5084/22 було, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у зв'язку із несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення у розмірі, встановленому законодавством.
Середній заробіток за весь час затримки розрахунку слід обчислювати згідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом «л» пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Згідно з підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Пункт 9 розділу І Порядку №260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Згідно з пунктом 11 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Разом із тим, Порядок №260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським.
У свою чергу, пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньо заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, правильним є обчислення не у робочих, а у календарних днях для обрахунку грошового забезпечення.
Вказаний висновок судом постановлено за результатами аналізу постанов Верховного Суду щодо подібних за змістом правовідносин: від 21.11.2018 справа №808/928/16, від 17.01.2019 справа №805/2706/17-а, від 18.04.2019 справа №806/889/17, від 24.07.2019 справа №805/3167/18-а.
Відповідно до довідки №28 від 19 січня 2024 року про середній розмір грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 , середньоденний розмір грошового забезпечення становить - 483,71 грн.
Як вже зазначалося раніше, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а тому з відповідача може бути стягнуто середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців.
Таким чином, на теперішній час максимальний розмір середнього заробітку (грошового забезпечення), який може бути стягнутий з відповідача на користь позивача слід обчислювати наступним чином:
483,71 * 184 = 89002,64 гривень, де
середньоденна заробітна плата - 483,71 гривень,
час затримки шість місяців: з 18 червня по 18 грудня 2022 року включно, що складає 184 календарних дня.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За встановлених у цій справі обставин, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України
Суд враховує обставини, за яких була встановлена наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 14251,52 грн./ 89002,64 грн. (сума виплачена на виконання рішення суду у справі №200/5084/22 /середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,16.
Із цього слідує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу справедливості та співмірності, істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача, становить 14240,42 грн. (89002,64 *0,16).
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
З урахуванням вимог частини 2 статті 9 КАС України позовні вимоги слід задовольнити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в сумі 14240,42 гривень, в задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.
Щодо строку звернення до адміністративного суду із даним позовом.
У Рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини пов'язані зі звільненням позивача з публічної служби, отже до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення частини 5 статті 122 КАС України.
Враховуючи, що остаточний розрахунку з позивачем був здійснений 29 жовтня 2023 року, а до суду останній звернувся 29 листопада 2023 року, суд доходить висновку, що позивач не пропустив строк для звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Позивач сплатив судовий збір в сумі 1073,60 гривень.
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позов задоволено частково в сумі 14240,42 гривень, що становить 16,00% задоволених позовних вимог (14240,42/89002,64) *100%).
Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 171,78 гривень (1073,60*16,00%).
Доказів понесення інших судових витрат суду не надано.
Керуючись статтями 2, 3-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 260, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місце знаходження: Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058, ел. пошта: gupolice@dn.police.gov.ua) задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) гривень 42 копійки.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 171 (сто сімдесят одна) гривня 78 копійок.
Повний текст рішення складений 15 лютого 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко