15 лютого 2024 рокуСправа №160/30314/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2022 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2022 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн.;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2022 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 : суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 25 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, а саме, в сумі 2270 грн., надбавки за вислугу років - 20 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 25 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно та, з урахуванням вже виплачених сум; суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2022 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року, а саме в сумі 2481 грн., надбавки за вислугу років - 20 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2022 року включно та, з урахуванням вже виплачених сум.
Також позивач просить суд зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Крім того, позивач просить суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, однак, з 25.08.2021 року по 30.06.2022 року Територіальне управління ДСА України в Дніпропетровській області як розпорядник бюджетних коштів протиправно здійснювало нарахування і виплату належної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (2270,00 грн. - у 2021 році, 2481,00 грн. - у 2022 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2021-2022 роках у розмірі 2102,00 грн. На думку позивачки, такі дії мають своїм наслідком виплату їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з 25.08.2021 року по 30.06.2022 року у розмірі, меншому ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, а отже порушують її права. На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Також вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державну казначейську службу України.
23.11.2023 року на електронну адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог, виходячи із наступного. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX. Так, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 року № 1082-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року № 1928-ІХ (далі - Закон № 1928-ІХ). Також посилається на те, що Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань. На підставі викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
25.12.2023 року на електронну адресу суду від Державної судової адміністрації України надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно статті 149 цього Закону№ 1402-VІІІ суди фінансуються згідно з кошторисам і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового Окладу суд місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 року № 1082-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Так, Законом № 1402-VІІІ врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VІІІ. Отже, ДСА України та Територіальне управління у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли та діють в межах чинного законодавства, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від третьої особи письмові пояснення щодо позовних вимог на адресу суду не надходили.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України до участі у цій справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.12.2023 року о 09:45 год.
28.11.2023 року від позивачки на адресу суду надійшла заява, в якій вона підтримувала позовні вимоги та просила розглядати справу без її участі.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у своєму відзиві на позов також просив проводити розгляд справи без участі його представника.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням заяв позивача, належного повідомлення відповідачів та третьої особи, про дату, час і місце розгляду справи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 01 серпня 2016 року №321/2016 ОСОБА_2 було призначено на посаду судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п'ять років.
Наказом голови Саксаганського районного суду Дніпропетровської області №29-к від 2016 позивачку зараховано до штату районного суду Дніпропетровської області.
«Ступак» це попереднє прізвище позивачки, яке було змінено на прізвище « ОСОБА_3 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 11.06.2021 року серія НОМЕР_1 .
Наказом голови Саксаганського районного суду Дніпропетровської області №110-к від 25.08.2021 року позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу.
Наказом голови Саксаганського районного суду Дніпропетровської області №166-к від 22.12.2021 року позивачці призначено виплату допомоги на оздоровлення за 2021 рік в розмірі посадового окладу.
Наказом голови Саксаганського районного суду Дніпропетровської області №44-к від 12.03.2022 року позивачці призначено виплату допомоги на оздоровлення за 2022 рік в розмірі посадового окладу.
Відповідно до розрахункових листів про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди за серпень-грудень 2021 року, січень-червень 2022 року, виданих Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівська винагорода позивачці визначена із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (1 січня 2021 року - 2102 гривні).
Вважаючи, що для розрахунку розміру посадового окладу судді має враховуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, позивачка звернулася до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закон №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закон №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закон №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закон №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закон №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня -2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня -2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня -2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;
Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Ключовим питанням є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № З-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України №1402-VIII.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1402-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-ХІХ «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»).
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» разом із встановленням на 1 січня 2021, 2022 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн. та 2481,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (2021 та 2022 роки), а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(ІІ)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Ураховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року та на 1 січня 2022 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., на підставі Закону України «Про Державний бюджет України» було неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 04.09.2023 року у справі № 380/25627/21.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Статтею 149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно ч.1 ст.151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до п.2, 7 ч.1 ст.152 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України:
- забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;
- готує бюджетний запит.
Відповідно до абз.3 ч.3 ст.10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно до абз.8 п.1.2 глави І Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012 року, (далі по тексту - Порядок №1407) мережа розпорядника коштів державного бюджету (далі - мережа) - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (далі - головний розпорядник) (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня), що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
Відповідно до п.2.1 глави ІІ Порядку №1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів станом на 01.09.2023 року (https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search), який ведеться на виконання Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області є розпорядником бюджетних коштів (податковий номер у переліку - 8131).
Відтак, з огляду на характер спірних правовідносин та правовий статус Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів, а Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, належним відповідачем за позовною вимогою про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. та 2481,00 грн. та про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату належних позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн., є саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області, яке в межах своєї компетенції самостійно здійснювало нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у зазначений період та як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділений достатньою компетенцією для здійснення відповідного перерахунку та виплати.
Щодо вимог позивача до Державної судової адміністрації України, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а вказав: «Проте у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.».
Суд зазначає, що в даній справі Державна судова адміністрація України має статус відповідача й до неї позивачем пред'явлено відповідні вимоги, що вказані в описовій частині цього рішення.
Крім того, у відзиві на позовну заяву Державна судова адміністрація України підтвердила, що розпорядники бюджетних коштів при затвердженні бюджетного кошторису на виплату суддівської винагороди у 2021-2022 роках, застосовували розрахункову величину 2102,00 грн. та, відповідно, бюджетні асигнування, які проводились/проводяться на виплату суддівської винагороди здійснювались та здійснюються у відповідності до бюджетного законодавства України з розрахунку 2102,00 грн.
Відтак, є очевидним, що Державною судовою адміністрацією України не забезпечено Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу в розмірі, встановленому законодавством, а тому відповідні позовні вимоги до Державної судової адміністрації також підлягають задоволенню.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022 року, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, зокрема, змінено редакцію статті 233 КЗпП України, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Предметом спірних правовідносин у даній справі є нарахування та виплата позивачці основних та додаткових видів суддівської винагороди у період з 25.08.2021 року по 30.06.2022 року.
Таким чином, за період до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками
З огляду на вищевикладене, ця позовна заява подана до суду в межах строку звернення до суду.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення нею інших судових витрат відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Щодо клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 37 і КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення зокрема у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Тобто, відповідно до вказаних частин ст.371 КАС України передбачено перелік рішень, негайне виконання яких є обов'язковим в силу закону та рішення, які приймаються на розсуд суду шляхом зазначення про їх допуск у резолютивній частині рішення.
Таким чином, заява про допуск до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає, оскільки вимоги про стягнення суддівської винагороди не були предметом розгляду даної справи.
Щодо зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов'язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт.
При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконувати в рамках законодавства.
Враховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання (ч. 4 ст. 243 КАС України).
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2022 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр. Дмитра Яворницького, буд. 57, к. 301, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування та виплату судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ): суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 25 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, а саме в сумі 2270 грн., надбавки за вислугу років - 20 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 25 серпня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно та, з урахуванням вже виплачених сум; суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2022 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року, а саме в сумі 2481 грн., надбавки за вислугу років - 20 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 січня 2022 року по 30 червня 2022 року включно та, з урахуванням вже виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2022 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 37988155) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2022 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна