11 грудня 2023 рокуСправа №160/12733/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.06.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати постанову військово-лікарської комісії від 15.04.2022 року про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 м. Дніпро здійснити повторний медичний огляд ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Амур-Нижньодніпровський РТЦК та СП м. Дніпро про призов ОСОБА_1 на військову службу за загальною мобілізацією та про взяття ОСОБА_1 на військовий облік.
В обгрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України за мобілізацією 19.04.2022 року відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №65 «Про загальну мобілізацію». Строкову військову службу та службу за контрактом в лавах ЗСУ не проходив. Військову-лікарську комісію не проходив, але згідно запису у військовому квитку постановою медичної комісії при Амур-Нижньодніпровському РТКЦ та СП 15.04.2022 року визнаний придатним до військової служби. Постанову ВЛК позивач не отримував взагалі. Стан здоров'я позивача військово-лікарською комісією проігнорувано та фактично його огляд не проведено. Ніяких членів комісії не було як і не було оглянуто позивача у повному обсязі як того вимагає «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України». З протоколом ВЛК від 15.04.2022 року позивача не ознайомлювали, копію висновку ВЛК йому не надали. Відповідач у відповіді на адвокатський запит відмовився надати інформацію щодо проходження позивачем ВЛК та надати постанову, мотивуючи тим, що це є персональні відомості, не зважаючи на те, що запит робився в інтересах позивача та згідно заключеного договору.
Ухвалою від 13.06.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 28.08.2023 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/12733/23 за ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 06.11.2023 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/12733/23 за ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Повторно витребувано у Амур-Нижньодніпровського РТЦК та СП м. Дніпро належним чином завірені копії постанови військово-лікарської комісії від 15.04.2022 року про придатність ОСОБА_1 до військової служби, а також всіх наказів, на підставі яких ОСОБА_1 був призваний та проходить військову службу, у тому числі наказ про прийняття ОСОБА_1 присяги; документ з посиланням на нормативний акт, який дозволяє Амур-Нижньодніпровському РТЦК та СП м. Дніпро здійснювати призив до військової служби та установчі документи, які визначають правовий статус Амур-Нижньодніпровського РТЦК та СП м. Дніпро.
Зобов'язано Амур-Нижньодніпровський РТЦК та СП м. Дніпро надати суду завірені належним чином документи у 10-денний строк з дня отримання ухвали суду.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався. Витребувані судом документи відповідач не надав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
15.05.2023 року представник позивача, ОСОБА_2 , звернулась до відповідача з запитом щодо надання такої інформації та документів: підтверджуючі документи, на підставі яких ОСОБА_1 був призваний на військову службу; чи проходив ОСОБА_1 військову службу до мобілізації; чи мав відповідну спеціальність та навички на час його мобілізації; до якої категорії запасу відносився ОСОБА_1 на час його мобілізації (першої чи другої); чи була відстрочка від проходження військової служби, якщо так, то у зв'язку з чим; копії наказів про проходження військової служби ОСОБА_1 повідомити про порядок проходження бойової підготовки, її результатів та звітів про проходження та відповідності нормативам. Надати копію наказу про прийняття присяги ОСОБА_1 . Чи надавався ОСОБА_1 висновок медичної комісії при АНД ТЦК та СП, скільки лікарів та якої спеціалізації були у складі комісії. Надати Висновок та постанову ВЛК.
Відповідач листом №2540 від 18.05.2023 року повідомив про відсутність можливості надати запитувану представником позивача інформацію, зважаючи на положень ч. 1 та 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних», а саме: поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Такої згоди від ОСОБА_1 не отримано, а тому надати запитувану інформацію неможливо.
Також повідомлено представника, що запитувана інформація може бути надана особисто ОСОБА_1 за його письмової згодою або за рішення суду.
Вважаючи протиправними дії щодо мобілізації, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Відповідно до частини 10 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; визначення ступеня придатності до військової служби.
Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Так, п. 3.1 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 визначено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
Згідно з п.3.2 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 військовозобов'язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення.
Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.
Відповідно до п. 3.3 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 військовозобов'язані, визнані непридатними до військової служби, повторно оглядаються ВЛК військових комісаріатів за місцем проживання після обов'язкового обстеження у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою ІІ Розкладу хвороб, а тих, які мають офіцерське звання, - за графою ІІІ цього Розкладу хвороб.
Пунктом п. 3.8 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 встановлено, що за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов'язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов: "Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; "Обмежено придатний до військової служби"; "Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю (вказати спеціальність)"; "Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю (вказати спеціальність)"; "Придатний до військової служби".
Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
У матеріалах справи оскаржувана довідка ВЛК відсутня.
Так, суд ухвалою від 13.06.2023 року витребував з Амур-Нижньодніпровського РТЦК та СП м. Дніпро зокрема належним чином завірену копію постанови військово-лікарської комісії від 15.04.2022 року про придатність ОСОБА_1 до військової служби. У зв'язку з ненаданням такого документи та інших доказів, вказаних в ухвалі про відкриття провадження, судом, з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин справи, ухвалою від 06.11.2023 року повторно витребував від відповідача необхідні докази для розгляду справи. Однак, 20.11.2023 року на адресу суду повернулось поштове повідомлення за трекінговим номером 0600232642103, відповідно до якого відповідач 17.11.2023 року отримав копію ухвали від 06.11.2023 року. Станом на дату прийняття рішення по справі, витребувані судом документи, зазначені в ухвалах від 13.06.02023 ркоу та 06.11.2023 року відповідач не надав, як і не надав клопотання, яким повідомив би про неможливість надання таких доказів. Також, як зазначено вище, відповідач не скористався правом на подання відзиву, в якому виклав би свою позицію щодо позовних вимог у межах даної адміністративної справи.
Як слідує з тексту позовної заяви, предметом оскарження позивача є саме постанова військово-лікарської комісії від 15.04.2022 року про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби.
У той же час, позивач, обґрунтовуючи протиправність висновку ВЛК, вказує, що він взагалі не проходив ВЛК, а оскаржуване рішення йому теж не надавалось.
При цьому, судом досліджено лист відповідача №2540 від 18.05.2023 року, яким повідомлено представника позивача про відсутність можливості надати запитувану ним інформацію, зважаючи на відсутність згоди від ОСОБА_1 на поширення такої інформації.
Пунктами 1, 2 п.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 2 Закону №5076-VI закріплено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Приписами ст. 20 Закону №5076-VI визначені професійні права адвоката, згідно з якими під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Частино 2 ст. 24 Закону №5076-VI передбачено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Частиною 3 ст.24 Закону №5076-VI встановлено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Судом встановлено, що адвокатського запиту представником позивача додано копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та копію договору про надання правової допомоги. Протилежного не доведено іншими матеріалами справи.
За результатами розгляду адвокатського запиту відповідач листом №2540 від 18.05.2023 року повідомив представника позивача про відсутність можливості надати запитувану ним інформацію, зважаючи на відсутність згоди від ОСОБА_1 на поширення його персональних даних.
Слід зазначити, що адвокатський запит - це гарантований Законом України спосіб отримання адвокатом інформації/документів від органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань, з метою надання правової допомоги клієнту.
При цьому, право адвоката на отримання будь-якої інформації щодо його клієнта в межах надання правової (правничої) допомоги, у тому числі конфіденційної інформації щодо клієнта, обумовлено характером взаємовідносин щодо надання правової (правничої) допомоги, яка має на меті захист прав особи.
Так, за змістом ст. 11 Закону №2657-ХІІ інформація про фізичну особу (персональні дані) відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Відповідно до ст. 20 Закону №2657-ХІІ за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону №2657-ХІІ інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон №2939-VI.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Приписами ч.1 ст. 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, за загальним правилом інформація є відкритою. Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (ч. 1 ст. 6 Закону №2939-VI).
Суд звертає увагу відповідача, що перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.
Приписами ст. 2 Закону №2297-VI визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №2297-VI володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.
За приписами ч. 2 ст. 14 Закону №2297-VI поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.
Відповідно до статті 5 Закону №2297-VI об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону №2939-VI).
Згідно з пунктом 6 статті 14 Закону №2939-VI розпорядник інформації зобов'язаний, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також, у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
З системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що право особи на інформацію є одним з її основних конституційних прав та передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, при цьому, вказану інформацію має право отримати адвокат цієї особи шляхом направлення адвокатського запиту до відповідних органів державної влади.
З огляду на зазначене, суд зазначає, що право особи (зокрема, якій надається правова допомога адвокатом) на отримання інформації є складовою її конституційного права та не може бути обмежене.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 21.06.2017 року у справі №К/800/21455/15, та позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.04.2020 року у справі №826/7244/18.
Слід зазначити, що обсяг прав адвоката при надання правової (правничої) допомоги може бути обмежений клієнтом, що узгоджується сторонами в договорі про надання правової допомоги.
Необхідно зауважити, що за приписами ч.1 ст.26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною другою наведеної статті визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року №41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (далі - Положення) та типова форма ордеру.
Так, п.2 Положення передбачено, що ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Відповідно до п.9, 11 Положення, ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Підпунктом 12.8. п.12 Положення визначено, що ордер містить наступні реквізити, зокрема обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
Також, відповідно до п.12.14. п.12 Положення реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.
Аналізуючи вищевикладене, суд доходить до переконання про те, що подання адвокатом адвокатського запиту, у зв'язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги, є професійним правом адвоката, достатніми документами для підтвердження повноважень адвоката у разі направлення адвокатського запиту, зокрема, до суб'єкта владних повноважень, про надання інформації та документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту, є копія ордера та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, у випадку наявності обмежень повноважень адвоката вказана інформація зазначається в ордері на надання правової допомоги.
З матеріалів справи судом встановлено, що ордер, який надавався представником позивача до Амур-Нижньодніпровського РТЦК та СП разом із адвокатським запитом, містив інформацію про те, що повноваження адвоката не обмежуються, а тому підстави для відмови в наданні інформації щодо ОСОБА_1 були відсутні.
Зважаючи на вищевикладене, та встановлені судом обставини з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку про необхідність застосування положення ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, позивачем оскаржується постанова ВЛК від 15.04.2022 року про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби та рішення Амур-Нижньодніпровського РТЦК та СП м. Дніпро про призов ОСОБА_1 на військову службу за загальною мобілізацією та про взяття ОСОБА_1 на військовий облік.
Оскаржувані позивачем документи, які зазначені вище, не були надані позивачем при поданні позовної заяви, проте подано клопотання про їх витребування, що було задоволено судом.
Так, як вказувалось судом вище, відповідачем не надані витребувані судом докази та не надано, наприклад, клопотання або про продовження строку для їх надання та / або про неможливість їх надання.
Окрім того, витребувані судом документи були предметом адвокатського запиту №72 від 05.05.2023 року, який зареєстрований відповідачем 15.05.2023 року, яким у подальшому відмовлено у наданні документів та інформації, що вказані у запиті.
Суд наголошує, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що рішення як і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, наявних у матеріалах справи доказів, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, а саме:
- визнати протиправними дії Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро щодо відмови у наданні представнику ОСОБА_1 копій запитуваних документів та інформації у запиті №72 від 15.05.2023 року;
- зобов'язати Амур-Нижньодніпровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро надати представнику ОСОБА_1 копії запитуваних документів та інформації у запиті №72 від 15.05.2023 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро (49026, м. Дніпро, вул. Юлії Залюбовської, 20, код ЄДРПОУ 09930189) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро щодо відмови у наданні представнику ОСОБА_1 копій запитуваних документів та інформації у запиті №72 від 15.05.2023 року.
Зобов'язати Амур-Нижньодніпровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро надати представнику ОСОБА_1 копії запитуваних документів та інформації у запиті №72 від 15.05.2023 року
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Амур-Нижньодніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 715,73 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко