14 лютого 2024 року ЛуцькСправа № 140/32986/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, пенсійний орган, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган, відповідач-2) про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування періоду роботи з 15.03.1994 року по 01.11.1998 року у ПП ОСОБА_2 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998 у ПП ОСОБА_2 до страхового стажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 27 січня 2023 року звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 032950007813 від 02 лютого 2023 року у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказує, що у рішенні про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Харківській області безпідставно не зараховано період її роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998 у ПП ОСОБА_2
ОСОБА_1 , уважаючи дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.03.1994 року по 01.11.1998 протиправними, за захистом порушених соціальних прав звернулася до суду з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву № 2000-0904-8/167912 від 21 листопада 2023 року представник ГУ ПФУ в Харківській області позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, що позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 07.07.1983 серії НОМЕР_1 з 15.03.1994 року по 01.11.1998, оскільки відсутній номер наказу про прийняття на роботу. Тому за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 02 лютого 2023 року прийнято рішення № 032950007813 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Звертає увагу суду, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають залишенню без розгляду, оскільки заявлені поза межами шестимісячного строку, а підстави для поновлення строку звернення до суду позивачем не наведені (арк. спр. 24-27).
Представник ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву №0300-0902-7/73099 від 14 грудня 2023 року позовних вимог не визнала та повідомила, що згідно трудової книжки позивача, НОМЕР_2 , дата заповнення 07.07.1983, до трудового стажу не зараховано період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998 (записи №№ 4-5), оскільки відсутній номер наказу про прийняття на роботу.
Вказує, що зарахування періодів трудової діяльності згідно трудової книжки до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” можливе за умови підтвердження факту роботи позивача іншими документами, виданих за місцем роботи, а також архівними установами (довідки, виписки з наказів, особові рахунки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи).
Звертає увагу суду, що записи трудової книжки позивача не підтверджені первинними документами.
Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області правомірно та обґрунтовано 02.02.2023 прийнято рішення № 032950007813 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 цього Закону, у зв'язку з чим просила у задоволенні позову відмовити повністю (арк. спр. 37-38).
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 21).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 27.01.2023 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 032950007813 від 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, так як до страхового стажу не зараховано період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.07.1983, оскільки відсутній номер наказу про прийняття на роботу (арк. спр. 18).
Позивач, не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 032950007813 від 02 лютого 2023 року та просить суд зарахувати до страхового стажу період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998 у ПП ОСОБА_2 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон №1058-IV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України (стаття 81 Закону №1788-ХІІ).
Відповідно до частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Як установлено судом, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення № 032950007813 від 02 лютого 2023 року про відмову у призначенні пенсії. Так, до страхового стажу не зараховано період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998, згідно трудової книжки від 07 липня 1983 року, оскільки відсутній номер наказу про прийняття на роботу (арк. спр. 18).
Суд зазначає, що згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до вимог пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із пунктом 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункт 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як установлено судом, згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 від 07 липня 1983 року, позивач з 15.03.1994 по 01.11.1998 працювала у приватного підприємця ОСОБА_2 (арк. спр. 13).
Суд звертає увагу на те, що записи в трудовій книжці відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять дату прийому та звільнення з роботи, відбиток печатки приватного підприємця при прийнятті та звільненні з роботи, при цьому посилання відповідача на відсутній номер наказу про прийняття на роботу не береться до уваги судом, оскільки в трудовій книжці зазначено номер трудового договору, на підставі якого позивача прийнято на роботу. Це означає, що договір є угода між найманим працівником (фізична особа) та роботодавцем (компанія, ФОП, юридична або фізична особа). За трудовим договором, працівник повинен виконувати роботу, зазначену в договорі, а роботодавець - виплачувати за це заробітну плату й забезпечувати гідні та безпечні умови праці.
Пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 “Про трудові книжки працівників” передбачає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
За змістом абзацу першого частини другої статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
На думку суду, посилання пенсійного органу у рішенні, яке позивач оскаржує в судовому порядку, на відсутній у трудовій книжці номер наказу про прийняття на роботу, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи із страхового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації. Недоліки, які виникли з вини роботодавця при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо пенсійного забезпечення.
Вказані висновки суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17.
Суд акцентує увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, від 17 липня 2018 року у справі №220/989/17.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року справі №127/9055/17.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тому, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 КАС України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Рішення № 032950007813 від 02 лютого 2023 року про відмову у призначенні пенсії, стосується прав конкретної особи та є індивідуальним актом, а тому підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що виплачує пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо нього позовних вимог.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачу пенсії за віком та вчиняті дії щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача у приватного підприємця, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується - у справі “Гурепка проти України” (Gurepka v. Ukraine); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце ( рішення від 26.10.2000 р. у справі “Кудла проти Польщі” (Kudla v. Poland), ) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі “Гарнага проти України” (Garnaga v. Ukraine).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Щодо вимоги представника ГУ ПФУ в Харківській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду суд зазначає наступне.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі Конституції України.
Так, в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон Держави також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.
Так, зокрема пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та, відповідно відрахувань до спеціального фонду.
Тобто, пенсія за віком - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом.
Суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов'язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Отже, право позивача на отримання пенсії є безперечним і особа не може бути позбавлена права на ефективний захист її права на соціальний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що вимога представника ГУ ПФУ в Харківській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, ГУ ПФУ України в Харківській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998 у ПП ОСОБА_2 ..
З урахуванням того, що зазначений період роботи не було зараховано до страхового стажу позивача згідно із рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 032950007813 від 02 лютого 2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , відтак, з метою ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що правильним способом захисту порушеного права буде визнання протиправним та скасування вказаного рішення, а не дій щодо не зарахування періодів роботи до її страхового стажу.
Отже, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 032950007813 від 02 лютого 2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; та зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.03.1994 по 01.11.1998 у ПП ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, враховуючи, що позов підлягає до задоволення частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області (яким винесено рішення про відмову у призначенні пенсії) необхідно стягнути судовий збір в сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок), який сплачений відповідно до квитанції від 26 жовтня 2023 року №1229777987 (арк. спр. 5).
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення”, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська область, місто Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02 лютого 2023 року № 032950007813 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15 березня 1994 року по 01 листопада 1998 року у приватного підприємця ОСОБА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст рішення складено та підписано 14 лютого 2024 року.