Дата документу 07.02.2024 Справа № 333/1912/23
Єдиний унікальний № 333/1912/23 Головуючий у 1-й інстанції: Наумова І.Й.
Провадження № 22-ц/807/506/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
07 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Фельського Сергія Леонідовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Позивач є рідним сином ОСОБА_2 . Після укладення шлюбу з ОСОБА_3 , його мати змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Його мати була власником трьохкімнатній квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,94 кв.м. Заповіту вона не залишила, отже, позивач має право отримати спадщину за законом.
Нотаріус за місцем відкриття спадщини зобов'язаний повідомити спадкоємців про відкриття спадщини та надати можливість написати заяву про прийняття спадщини чи відмову від неї. Нотаріус належним чином не повідомив позивача про відкриття спадщини, через що він не встиг написати заяву про прийняття спадщини у зазначений строк, щоб вступити в спадщину за законом.
З 29 червня 2022 року діють нові зміни щодо строків оформлення спадщини під час воєнного стану. Згідно Постанови №719 від 24 червня 2022 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану», та Роз'яснення Міністерства юстиції України від 11 липня 2022 року, до загальних 6 місяців на прийняття спадщини додається ще 4 місяці, загалом 10 місяців, але у разі припинення або скасування воєнного стану строк для прийняття або відмови від спадщини може бути менше ніж 10 місяців.
Введення в країні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об'єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.
Відповідно через ситуацію в країні та в місті позивач пропустив визначений законом 6-місячний та додатковий 4-місячний строк для вступу у спадщину з поважних причин, а саме, з 2022 року у м. Запоріжжя велись бойові дії, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації. Звичайно, ці події вплинули на нього, оскільки він хвилювався за своє життя. Ситуація в регіоні залишається нестабільною і на сьогоднішній день. У зв'язку з вищезазначеним, перебування у місті погрожувало життю позивача, що унеможливило своєчасне звернення до нотаріальної контори.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 терміном в два місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Фельський С.Л. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов, судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після смерті його матері відкрилася спадщина, до якої увійшла трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено Свідоцтвом про право власності від 20.02.2004 року. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем.
Зазначає, що у зв'язку з воєнним станом та загрозою бойових дій позивач виїхав за межі міста. До виїзду позивач прийняти спадщину не встиг, та у телефонному режимі звернувся до нотаріуса з питанням щодо її прийняття. Нотаріус повідомила, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022р. № 164 на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється. У травні 2023 року, розуміючи, що бойові дії не завертяться найближчим часом, позивач вирішив прийняти спадщину та звернувся до нотаріуса з цього питання. Але нотаріус повідомила, що законодавство змінилось, та відповідно до Постанови від 24 червня 2022 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану» перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. У зв'язку з чим позивачем пропущено строк на прийняття спадщини та рекомендовано звернутись до суду.
Також, представник ОСОБА_1 - адвокат Фельський С.Л. посилається на те, що враховуючи надзвичайні обставини в державі, законодавчі органі вчинили абсолютно логічні дії щодо продовження процесуальних строків для забезпечення прав громадян на захист їх порушених або невизнаних прав. Але в подальшому, положення щодо строків прийняття спадщини змінювалось двічі протягом невеликого часового проміжку, що на думку скаржника не відповідає принципу правової визначеності в державі. Вважає, що таку невизначеність, непередбачуваність змін до законодавства та нестабільність правових норм слід розуміти як відсутність правової визначеності, оскільки суспільні відносини не встигають адаптуватися до нових нормативних умов.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - адвоката Фельського С.Л., представника Запорізької міської ради - Доніної Н.О.перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач не довів, що встановлений законом строк на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини пропущений ним з поважних причин, які у розумінні статті 1272 ЦК України пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом шестимісячний строк звернутися до нотаріальної контори.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , відповідно до якого, вона внаслідок реєстрації шлюбу змінила прізвище ОСОБА_4 на ОСОБА_5 (а.с. 9, 12).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 8).
Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане Управлінням житлового господарювання Запорізької міської ради 22.03.2004 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 10, 11)
З витягів зі Спадкового реєстру вбачається, що ОСОБА_2 за життя заповіту не залишила, спадкова справа відносно неї не відкривалася (а.с. 34, 36, 37).
Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. у відповіді на звернення ОСОБА_1 було наголошено, що ним пропущений строк на прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 (а.с. 33).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі №522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виклав правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України (частина друга статті 4 ЦК України).
Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК України (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК України над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.
Відповідно до статті 64 Конституції України, статей 12-1 і 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 7 і 34 Закону України «Про нотаріат», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» 28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №164 «Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» та Наказом Міністерства юстиції України від 11.03.2022 року № 1118/5 затверджено зміни до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату, який набрав чинності 19.03.2022 року, також внесено зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5, відповідно до яких: в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини; в умовах воєнного або надзвичайного стану за відсутності доступу до Спадкового реєстру нотаріус заводить спадкову справу без використання цього реєстру та перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту протягом п'яти робочих днів з дня відновлення такого доступу; забороняється видача свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі, заведеній без використання Спадкового реєстру, до її реєстрації у Спадковому реєстрі.
Через прийняття змін та Наказу Міністерства юстиції України від 11.03.2022 року, постанови КМУ від 24.06.2022 року, 11.07.2022 року, МЮУ надало роз'яснення, що за загальним правилом, строк прийняття спадщини становить 6 місяців із дня її відкриття, проте з урахуванням вищезгаданих змін, перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці. Отже строк для подачі заяви про прийняття спадщини було визначено у 10 місяців.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:
- правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;
- строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України);
- законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;
- пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21, провадження № 61-8014св22.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Судом установлено, що у встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нотаріальної контори ніхто не звернувся, позивач не проживав зі спадкодавцем на момент смерті.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позивач у передбачений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк не подав заяву про прийняття спадщини, а його доводи щодо поновлення строку для подання заяви про прийняття спадщини не є такими, які б свідчили про об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подання у передбачений законом термін заяви про прийняття спадщини.
Надані позивачем докази не підтверджують поважних причин, які пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця, що унеможливили звернення до нотаріуса у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.
Апеляційний суд зауважує, що для подання заяви про прийняття спадщини не обов'язково їхати до нотаріальної контори, оскільки законодавство не позбавляє спадкоємця права направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв'язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування.
Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фельського Сергія Леонідовича залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 лютого 2024 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко