15 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 444/1885/21
Провадження № 51-800 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 серпня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року у кримінальному провадженні № 12020140240000536 від 02 вересня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 24 серпня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з часу його фактичного затримання. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 , рішення щодо якого у касаційному порядку в межах указаної вище касаційної скарги не оскаржується.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 01 вересня 2020 року, приблизно о 14:40 год., керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись ним по автодорозі «Тернопіль-Львів- Рава-Руська» у напрямку до м. Рава-Руська, в районі 159 км +700 м, поблизу повороту на територію шиномонтажу СТО «АВТО-ВОЛЯ», що поблизу с. Воля Висоцька Львівського району Львівської області, грубо порушив вимоги Р.1 п. п. 1.5, 1.10 (в частині визначення термінів «небезпека для руху», «прилегла територія»); Р.2 п. п. 2.1 г), 2.3 б), д); Р.9 п.п. 9.2 б); 9.4; Р.10 п. п. 10.1; 10.4 ч.1; Р.4 п.14.3 та вимоги дорожньої розмітки 1.1 дод. 2 Р.34 «Правил дорожнього руху», які виразилися в тому, що він, керуючи автомобілем без полісу (сертифікату) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, створив загрозу безпеці дорожнього руху, розпочавши виконання маневру повороту ліворуч для заїзду на прилеглу територію, завчасно не увімкнув покажчик лівого повороту та не зайняв крайнє ліве положення на проїзній частині, не переконався, що це буде безпечно і не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не маючи завад технічного характеру, які б могли обмежити йому видимість попутного автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який в цей час виконував маневр обгону та рухався постійно і прямолінійно по смузі зустрічного руху позаду нього, в подальшому перетнув осьову суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, що призвело до зіткнення між вказаними транспортними засобами.
Після зіткнення автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 здійснив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_7 . Внаслідок порушення водієм ОСОБА_5 «Правил дорожнього руху» пасажир автомобіля «ВАЗ 2121» ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинув.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року апеляційні скарги захисників обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_10 і ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання й призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки й на підставі положень ст. ст. 75, 76 КК України просить звільнити йоговід відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суди, призначаючи ОСОБА_5 покарання, не в повній мірі врахували ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, а також те, що він вину визнав, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочину, раніше не судимий.
Також судами не враховано, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи характеризується позитивно, має міцні соціальні зв'язки, має активну громадську позицію; є незамінним помічником для своєї сім'ї, оскільки його мати є інвалідом 2 групи, а батько внаслідок хронічної хвороби має порушення функції правої руки; здійснює догляд за ОСОБА_12 , якій ОСОБА_5 є правнуком, та подав документи для встановлення опікунства над нею; організовує волонтерські фінансові збори, закупляє необхідні речі та провіант і передає гуманітарну допомогу у відповідні військові підрозділи, за що отримав грамоти та подяки від бойових підрозділів ЗСУ.
Зазначає, що ОСОБА_5 вчиняв активні дії щодо примирення із потерпілими, адже ОСОБА_9 і ОСОБА_8 були його близькими друзями. Смерть ОСОБА_9 стала для нього великою втратою та глибоким емоційним потрясінням.
Після події ОСОБА_5 і його матір допомагали потерпілим у придбанні ліків та надавали фінансову допомогу в силу своїх можливостей. Потерпіла ОСОБА_13 та батько померлого ОСОБА_9 жодних претензій до ОСОБА_5 не мають, і потерпілі не наполягали на призначенні ОСОБА_5 покарання саме у вигляді позбавлення волі.
Незважаючи на наявність бажання у ОСОБА_5 допомогти фінансово, родичі ОСОБА_9 ігнорували усі його спроби в ході судового розгляду. У разі пред'явлення до ОСОБА_5 цивільного позову, він готовий відшкодувати завдану шкоду. Вказує, що потерпілий ОСОБА_8 претензій до нього не має та просив суд застосувати до обвинувачених покарання, не пов'язане із позбавленням волі.
На думку захисника, вказані обставини є достатніми підставами для пом'якшення призначеного ОСОБА_5 покарання. Вважає, що апеляційний суд формально погодився з висновками суду першої інстанції щодо призначеного покарання і належним чином доводи апеляційної скарги захисника не проаналізував.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_14 , у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його діяння за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_15 покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких, є необережним; ступінь його суспільної небезпеки; дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, не одружений, не інвалід, вину визнав, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Також судом було враховано позицію потерпілого ОСОБА_8 , який просив призначити ОСОБА_5 покарання, не пов'язане із позбавленням волі, зазначивши, що немає до обвинуваченого претензій, та позицію потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , які при призначені покарання в місцевому суді поклалися на думку суду.
Також судом враховано обставину, яка пом'якшує покарання, а саме щире каяття обвинуваченого. Обставин, які обтяжують покарання, судом не було встановлено.
Суд першої інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив висновок про неможливість виправлення ОСОБА_5 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції за ч. 2 ст.286 КК України, й таке своє рішення належним чином мотивував.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника в інтересах ОСОБА_5 , яка за змістом і доводами здебільшого є аналогічною доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 , обґрунтовано спростував доводи апеляційної скарги.
Зокрема, апеляційним судом взято до уваги наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, та враховано позицію потерпілих ОСОБА_13 і ОСОБА_17 , які в апеляційному суді категорично заперечували щодо звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, адже він, з їх слів, не висловив жалю, не попросив пробачення за вчинене, не пропонував відшкодувати завдану шкоду.
Колегія суддів убачає, що покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.
Посилання захисника на те, що при призначенні покарання суд не врахував позицію потерпілого ОСОБА_8 , який жодних претензій матеріального чи морального характеру до нього не має та просив призначити покарання, не пов'язане із позбавленням волі, є безпідставними, оскільки думка потерпілого щодо визначення винному виду і розміру покарання, була врахована судом згідно з його заявою в сукупності з іншими обставинами, однак сама по собі думка потерпілого щодо цього питання не може бути вирішальною для суду.
Стосовно доводів захисника про неналежне урахування судом даних про особу винного, зокрема те, що ОСОБА_5 є незамінним помічником для своєї сім'ї, вся важка фізична побутова робота у сім'ї виконується ОСОБА_5 , й без такої допомоги його батьки можуть залишитися у складному становищі, а також те, що ОСОБА_5 активно займається волонтерською діяльністю, підтримує бойові підрозділи ЗСУ, за що отримав грамоти та подяки, колегія суддів не вбачає такими, що ставлять під сумнів обґрунтованість оскаржуваних рішень в частині призначення його покарання.
Підстав для пом'якшення покарання, а також підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника в інтересах ОСОБА_5 , і з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без задоволення. Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових рішень з метою пом'якшення призначеного засудженому покарання через надмірну суворість, а також не вбачає підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання.
Стосовно клопотання захисника про зупинення виконання оскаржених судових рішень, колегія суддів вбачає необхідним вказати, що таке клопотання вирішується судом виключно після відкриття касаційного провадження, для чого наразі немає достатніх підстав.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 серпня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3