вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"13" лютого 2024 р. м. Рівне Справа № 918/1253/23
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТМА" (вул. Джона Маккейна, 39, Київ 42, 01042, код ЄДРПОУ 44521594) до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (вул. Шкільна, буд. 50, с. Ярославичі, Рівненська обл., Дубенський р-н, 35112, код ЄДРПОУ 30132761) про стягнення 1 181 504 грн 19 коп.
у судове засідання з'явилися:
- від позивача: Ворошик Сергій Олексійович (в режимі ВКЗ);
- від відповідача: не з'явився
Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою наявних технічних засобів відео- та звукозапису з використанням підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи (підсистема відеоконференцзв'язку).
11 грудня 2023 року на поштову адресу Господарський суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТМА" (далі - ТОВ "Компанія "ТМА", позивач) до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - ПП "Агро-Експрес-Сервіс", відповідач) про стягнення 1 181 504 грн 19 коп. (з яких - 682 026 грн 20 коп. - основний борг, 408 976 грн 69 коп. - пеня, 26 088 грн 93 коп. - 3 % річних, 64 412 грн 37 коп. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем договору поставки № 50 від 04.04.2022 в частині зобов'язань по оплаті поставленого товару.
Ухвалою від 15.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1253/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.01.2024. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.
09 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання/заява про долучення до матеріалів справи доказів витрат, понесених ТОВ "ТМА" на професійну (правничу) допомогу у справі та про стягнення означених витрат у сумі 28 000 грн 00 коп. із сторони відповідача.
Ухвалою від 11.01.2024 відкладено підготовче засідання на 18.01.2024.
Ухвалою від 18.01.2024 закрито підготовче провадження у справі № 918/1253/23. Призначено справу №918/1253/23 до судового розгляду по суті на 01.02.2024.
Ухвалою від 01.02.2024 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи № 918/1253/23 по суті на 13.02.2024.
13 лютого 2024 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки до 10% від заявленого та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
13 лютого 2024 року відповідач не забезпечив явку свого уповноваженого представника у судове засідання, хоча про час, дату та місце проведення даного судового засідання повідомлений належним чином шляхом доставлення 01.02.2024 о 18:50 год. ухвали від 01.02.2024 до електронного кабінету юридичної особи ПП «Агро-Експрес-Сервіс» через підсистему "Електронний суд". Причин неявки представника відповідача суду не повідомлено. Докази укладення між сторонами мирової угоди в матеріалах справи не міститься.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника відповідача.
У судовому засідання присутній в режимі ВКЗ представник позивача заявив усне клопотання про залишення без розгляду клопотань відповідача про зменшення розміру неустойки та про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, адже дані клопотання подані поза межами процесуального строку, встановленого для заяв по суті спору.
Господарський суд, розглянувши усне клопотання представника позивача, протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні. При цьому суд керувався тим, що ГПК України не передбачено процесуальних строків, які обмежують сторону відповідача на подання клопотання про зменшення розміру неустойки та про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Так, дійсно в ухвалі від 15.12.2023 суд попереджав сторін, що відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Водночас в ухвалі про відкриття провадження у справі судом не визначався строк на подання саме таких клопотань, що надійшли від відповідача. ГПК України теж не містить такого строку, який є присічним для подання означених клопотань.
Відтак суд прийняв клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву у справі. Процесуальний строк на подання відповідачем відзиву сплинув 02.01.2024, адже як вбачається, ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача через підсистему "Електронний суд" 15.12.2023.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, 04.04.2022 між ТОВ "Компанія "ТМА" (далі - постачальник) та ПП «Агро-Експрес-Сервіс» (далі - покупець) укладено Договір поставки № 50 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю обладнання та/або частини для обладнання цукрової промисловості (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар, (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, асортимент, кількість, ціна та вартість товару, а також порядок і строки оплати товару, умови, порядок і строки поставки товару визначаються сторонами на підставі додатків до цього Договору - Специфікацій, які з дати їх письмового оформлення та підписання сторонами є невід'ємними частинами цього Договору.
Відповідно до п. 12.4 Договору поставки, Додатки і додаткові угоди до цього Договору, оформлені письмово, підписані Сторонами, є його невід'ємною частиною. Товари постачаються на умовах XW вул. Київська, 1, м. Яготин, Київська обл. (згідно із правилами Інкотермс в редакції 2010), при подальшому транспортуванні їх автомобільним транспортом, наданим покупцем, якщо інше не зазначене у Додатку на відповідну партію Товару (п. 4.5. Договору поставки).
У відповідності до пунктів 2.13.1., 4.1. Договору, ціна товару, порядок оплати та строки поставки погоджується сторонами та вказуються у Специфікаціях. Згідно приписів пунктів 4.7., 4.8. Договору, передача та приймання товару покупцю проводиться повноваженими представниками сторін у місці поставки з оформленням видаткової накладної. Датою поставки товару та переходу права власності до покупця є дата підписання покупцем видаткової накладної.
Як вбачається, на виконання умов Договору, сторонами укладено та підписано наступні додатки (Специфікації): № 5 від 10.05.2022, № 7 від 31.05.2022, № 8 від 31.05.2022, № 10 від 26.10.2022, № 14 від 01.08.2023.
Згідно з Специфікацією № 5 від 10.05.2022 відповідачу поставлено товар на загальну суму 2 158 155,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною №65 від 11.08.2022, відвантажувальною відомістю №44-22 від 11.08.2022, відвантажувальною відомістю №45-22 від 11.08.2022, довіреністю № 146 від 10.08.2022, товарно-транспортною накладною №72 від 11.08.2022.
Відповідно до умов Специфікації №5 від 10.05.2022, розрахунок за отриманий товар здійснюється наступним чином:
- перший аванс у сумі 1 000 000,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 13.05.2022;
- другий аванс у сумі 726 524,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 20.05.2022;
- остаточний розрахунок у сумі 431 631,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати повідомлення від постачальника про готовність Обладнання до відвантаження (тобто як вбачається - не пізніше 16.08.2022 - 5 к.д. від дати повідомлення про готовність).
Судом встановлено, що за отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 1 726 524,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2022 р. - листопад 2023 р., а також карткою рахунку 361 за січень 2022 р. - листопад 2023р.
Відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за Специфікацією № 5 від 10.05.2022 складає 431 631.00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з Специфікацією №7 від 31.05.2022 відповідачу поставлено товар на загальну суму 372 000,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною №66 від 11.08.2022, відвантажувальною відомістю №46-22 від 11.08.2022, довіреністю №146 від 10.08.2022, товарно-транспортною накладною №72 від 11.08.2022.
Відповідно до умов Специфікації №7 від 31.05.2022, розрахунок за отриманий товар здійснюється наступним чином:
- перший аванс у розмірі 50 % від загальної вартості Товару за цією специфікацією, що становить 186 000,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати підписання цієї Специфікації (тобто не пізніше 05.06.2022 - 5 к.д. від дати підписання специфікації);
- другий аванс у розмірі 20 % від загальної вартості Товару за цією специфікацією, що становить 74 400,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 30 календарних днів від дати підписання цієї Специфікації (тобто не пізніше 30.06.2022 - 30 к.д. після підписання специфікації);
- третій аванс у розмірі 20 % від загальної вартості Товару за цією специфікацією, що становить 74 400,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 3 банківських днів від дати повідомлення постачальника про готовність товару за цією Специфікацією до відвантаження (тобто не пізніше 14.08.2022 - 3 б.д. від дати повідомлення про готовність);
- остаточний розрахунок у розмірі 10 % від загальної вартості товару за цією специфікацією, що становить 37 200,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати поставки товару за цією Специфікацією (тобто не пізніше 16.08.2022 - 5 к.д. від дати поставки).
Як вбачається, за отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 186 000,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2022 р. - листопад 2023р, а також карткою рахунку 361 за січень 2022р. - листопад 2023р.
Відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за Специфікацією № 7 від 31.05.2022 складає 186 000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з специфікацією №8 від 31.05.2022 відповідачу поставлено товар на загальну суму 75 000,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною №64 від 11.08.2022, довіреністю №146 від 10.08.2022, товарно- транспортною накладною №72 від 11.08.2022.
Відповідно до умов Специфікації №8 від 31.05.2022, розрахунок за отриманий товар здійснюється наступним чином:
- аванс у розмірі 70 % від загальної вартості Товару за цією специфікацією, що становить 52 500,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати підписання цієї Специфікації (тобто не пізніше 05.06.2022 - 5 к.д. з дати підписання специфікації);
- остаточний розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості Товару за цією специфікацією, що становить 22 500,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 3 банківських днів від дати повідомлення постачальника про готовність товару за цією Специфікацією до відвантаження (тобто не пізніше 14.08.2022 - 3 б.д. від дати повідомлення про готовність).
Судом встановлено, що за отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 52 500,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2022р. - листопад 2023р., а також карткою рахунку 361 за січень 2022р. - листопад 2023р.
Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за Специфікацією №8 від 31.05.2022 складає 22 500, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з специфікацією №10 від 26.10.2022 відповідачу поставлено товар на загальну суму 120 900,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною №109 від 04.11.2022, довіреністю №146 від 10.08.2022.
Відповідно до умов Специфікації №10 від 26.10.2022, розрахунок за отриманий товар здійснюється наступним чином:
- аванс у розмірі 80 % від загальної вартості товару за цією специфікацією, що становить 96 720,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати підписання цієї Специфікації (тобто не пізніше 31.10.2022 - 5 к.д. від дати підписання специфікації);
- остаточний розрахунок у розмірі 20 % від загальної вартості Товару за цією специфікацією, що становить 24 180,00 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 2-х банківських днів від дати повідомлення Постачальника про готовність товару за цією Специфікацією до відвантаження (тобто не пізніше 06.11.2022 - 2 б.д. від дати повідомлення про готовність).
За отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 100 000,00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2022р. - листопад 2023р., а також карткою рахунку 361 за січень 2022р. - листопад 2023р.
Відтак заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за Специфікацією №10 від 26.10.2022 складає 20 900,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з Специфікацією №14 від 01.08.2023 відповідачу поставлено товар на загальну суму 69 984,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною №178 від 21.09.2023.
Відповідно до умов Специфікації №14 від 01.08.2023, розрахунок за отриманий товар здійснюється наступним чином:
- аванс у розмірі 70 % від загальної вартості Товару за цією Специфікацією, що становить 48 988,80 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати підписання цієї Специфікації (тобто не пізніше 06.08.2023 - 5 к.д. з дати підписання специфікації);
- остаточний розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості Товару за цією Специфікацією, що становить 20 995,20 грн. з ПДВ (20 %), в строк не пізніше 5 календарних днів від дати повідомлення постачальника про готовність товару за цією Специфікацією до відвантаження (тобто не пізніше 26.09.2023 - 5 к.д. від дати повідомлення про готовність).
За отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 48 988 грн 80 коп, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за січень 2022 р. - листопад 2023р., а також карткою рахунку 361 за січень 2022р - листопад 2023 р.
Заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за Специфікацією №14 від 01.08.2023 складає 20 995,20 грн.
10 листопада 2023 року позивачем на адресу відповідача направлено письмову вимогу вих. №543 від 08.11.2023 про сплату заборгованості, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною № 0200500377452 від 10.11.2023, фіскальним чеком №3000878527 від 10.11.2023.
Вказану вимогу отримано відповідачем 15.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, вимогу залишено відповідачем без задоволення, кошти за отриманий товар позивачу не сплачено.
Зазначене змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договорам поставки.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар за Договором становить 682 026 грн 20 коп. (431 631 грн 00 коп. + 186 000 грн 00 коп. + 22 500 грн 00 коп. + 20 900 грн 00 коп. + 20 995 грн 20 коп).
Враховуючи, що відповідач в порушення вимог ЦК України та ГК України взяті на себе зобов'язання не виконав в обумовлені строки, за поставлений товар розрахувався не повністю - відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 682 026 грн 20 коп. основного боргу.
Щодо позовних вимог про стягнення 408 976 грн 69 коп. - пені, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як вбачається із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ). Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 зазначає, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у п. 8.3 Договору, що за порушення строків розрахунків, зазначених в п. 3.1 цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки платежів.
Відповідно до п. 11.1. Договору, цей Договір вступає в силу з дати його підписання Сторонами та закінчує свою дію 31.12.2022, а в частині виконання Сторонами своїх зобов'язань - до повного їх виконання. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії Договору
Оскільки сторони, укладаючи Договір, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару у вигляді пені, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 8.4. Договору сторони, відповідно до умов ч. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором здійснюється протягом 3 (трьох) років.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, ТОВ "Компанія "ТМА", просить суд стягнути з ПП "Агро-Експрес-Сервіс" 408 976 грн 69 коп. - пені, яка нарахована окремо по кожній із Специфікацій:
- № 5 від 10.05.2022 - за період з 17.08.2022 до 04.12.2023;
- № 7 від 31.05.2022 - за період з 01.07.2022 до 04.12.2023, за період з 15.08.2022 до 04.12.2023, за період з 17.08.2022 до 04.12.2023;
- № 8 від 31.05.2022 - за період з 15.08.2022 до 04.12.2023;
- № 10 від 26.10.2022 - за період з 07.11.2022 до 04.12.2023;
- № 14 від 01.08.2023) - за період з 27.09.2023 до 04.12.2023.
При перевірці вказаного розрахунку господарський суд встановив, що позивач при нарахуванні пені правомірно здійснив її нарахування із перевищенням строку 6 місяців, оскільки така можливість узгоджена між сторонами у Договорі.
Судом перевірено розрахунки пені долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні є арифметично вірними, а обґрунтований розмір стягнення з відповідача пені становить 408 976 грн 69 коп. (264 356 грн 72 коп. + 118 912 грн 05 коп. + 13 842 грн 01 коп. + 10 452 грн 51 коп. + 1 413 грн 40 коп).
Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором пені у розмірі 408 976 грн 69 коп.
Водночас, розглянувши клопотання представника відповідача про зменшення розміру неустойки до 10 % від заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про його часткове задоволення з огляду на наступне.
В обґрунтування свого клопотання представник відповідача вказує, що позивач не звертався за захистом своїх інтересів з 17.08.2022, тим самим підтверджуючи, що жодних збитків ним не було понесено. ТОВ «Компанія «ТМА» звернулося до суду, після майже півтора року після того, коли зобов'язання ПП «Агро-Експрес-Сервіс» не було виконано. Жодних вимог чи претензій, до листопада 2023 року не надходило. ПП «Агро-Експрес-Сервіс» не заперечує проти компенсації ТОВ «Компанія «ТМА» процентів річних та інфляційних втрат, які були ними понесені в загальній сумі 90 501,30 грн. Однак, вважає бездіяльність позивача щодо порядку поводження з простроченою заборгованістю, нічим іншим як штучним створенням джерела отримання невиправданих додаткових прибутків. Сума нарахованої позивачем пені становить близько 60% від загальної суми заборгованості відповідача, а враховуючи проценти річних, інфляційні втрати та суму, яку відповідач просить стягнути як компенсацію понесених витрат на отримання правової допомоги, сума до стягнення з ПП «Агро-Експрес-Сервіс», крім суми основного боргу, становить 77% суми основного боргу. Для недопущення порушення основного призначення штрафних санкцій, недопущення протиправного збагачення позивача, за рахунок надмірних штрафних санкцій, ПП «Агро-Експрес-Сервіс» вважає що такі мають бути зменшені до 10 %, до суми 40 897,67 грн. При компенсації ТОВ «Компанія «ТМА» зі сторони ПП «Агро-Експрес-Сервіс» процентів річних, інфляційних втрат та 10% нарахованих штрафних санкцій, загальна сума компенсації позивачу за порушене відповідачем зобов'язання становитиме майже 20 % від суми основного боргу, що представник відповідача вважає розумним і належним.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.233 ГК, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК та ст.233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК та ст.233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).
Застосоване у ст.551 ЦК та ст.233 ГК словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).
Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування ст.551 ЦК та ст.233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які встановлюються судом у кожній конкретній справі.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки (пені) суд виходить з такого:
- нарахування пені здійснювалося понад 6 місяців, адже відповідно до умов ч. 6 ст. 232 ГК України сторони Договору домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором здійснюється протягом 3 (трьох) років, про що зафіксували у п. 8.4. Договору;
- основним видом діяльності ПП "Агро-Експрес-Сервіс" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур;
- за період дії Договору відповідач отримав товар на суму 2 796 039 грн 00 коп, з яких оплачено 2 114 012 грн 80 коп., що становить 76 % від усієї суми поставленого товару;
- розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій (408 796 грн 36 коп) становить майже 1/7 ціни Договору (2 796 039 грн 00 коп) або 14 % ціни Договору; становить 60 % від суми невиконаного зобов'язання з оплати основного боргу.
Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем (розмір пені становить більшу половину грошового зобов'язання), а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, та приймаючи до уваги ті обставини, що основна заборгованість відповідача складає 24 % від суми договору, а розмір пені у свою чергу - 60 % від суми невиконаного зобов'язання, враховуючи що обсяг відповідальності у вигляді пені яка нараховується за кожен день протягом 3-х років, що в певний момент стає непропорційним наслідкам правопорушення - суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій до 20 % від простроченого грошового зобов'язання, а саме, із обґрунтованого розміру 408 796 грн 36 коп до 81 795 грн 34 коп.
На переконання суду стягнення всієї заявленої суми штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача, який під час воєнного стану підтримує економіку держави здійснюючи ведення господарської діяльності у секторі сільськогосподарського виробництва.
Суд зазначає, що таке зменшення розміру неустойки на 80% від заявленого розміру жодним чином не нівелює значення пені, як відповідальності за порушення зобов'язання, адже одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань. Так, Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 вказав, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Правова позиція щодо наведеного викладена в постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №911/682/21.
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Такі висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №917/5/22, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Таким чином, виходячи зі встановлених обставини справи та наведених висновків Верховного Суду, суд зазначає, що з огляду на функцію, що виконує неустойка, яка водночас не є каральною санкцією, та необхідність у дотриманні розумного балансу інтересів сторін спору під час вирішення питання щодо застосування до боржника цивільної відповідальності у вигляді стягнення неустойки (ризик припинення боржника як суб'єкта господарювання внаслідок застосування відповідальності у заявленому обсязі), суд дійшов висновку про зменшення пені до 20 % від заявленого розміру.
Щодо позовних вимог про стягнення 26 088 грн 93 коп. - 3 % річних та 64 412 грн 37 коп. - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних долучений позивачем до справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу окремо по кожній із Специфікацій:
- № 5 від 10.05.2022 - за період з 17.08.2022 до 04.12.2023;
- № 7 від 31.05.2022 - за період з 01.07.2022 до 04.12.2023, за період з 15.08.2022 до 04.12.2023, за період з 17.08.2022 до 04.12.2023;
- № 8 від 31.05.2022 - за період з 15.08.2022 до 04.12.2023;
- № 10 від 26.10.2022 - за період з 07.11.2022 до 04.12.2023;
- № 14 від 01.08.2023 - за період з 27.09.2023 до 04.12.2023 та встановлено, що останній є арифметично вірним, а обґрунтований розрахунок 3 % річних за вказаний період складає 26 088 грн 93 коп. (16 851 грн 35 коп. + 3 192 грн 07 коп. + 2 916 грн 89 коп. + 1 452 грн 33 коп + 882 грн 12 коп. + 675 грн 10 коп + 119 грн 07 коп.).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат долучений позивачем до справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу окремо по кожній із Специфікацій:
- № 5 від 10.05.2022 - за період з 01.09.2023 до 31.10.2023;
- № 7 від 31.05.2022 - за період з 01.07.2022 до 31.10.2023, за період з 01.09.2022 до 31.10.2023, за період 01.09.2022 до 31.10.2023;
- № 8 від 31.05.2022 - за період з 01.09.2022 до 31.10.2023;
- № 10 від 26.10.2022 - за період з 01.12.2022 до 31.10.2023;
- № 14 від 01.08.2023 - за період з 01.10.2023 до 31.10.2023 та встановлено, що останній є арифметично вірним, а обґрунтований розрахунок інфляційних втрат за вказаний період складає 64 412 грн 37 коп. (41 436 грн 61 коп. + 19 864 грн 80 коп. + 2 002 грн 50 коп. + 940 грн 50 коп. + 167 грн 96 коп.).
Враховуючи, що відповідач в порушення вимог ЦК України та ГК України взяті на себе зобов'язання не виконав в обумовлені строки, за поставлений товар розрахувався з простроченням, а за певний товар не розрахувався - відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає як 3 % річних так і інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 28.10.2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008 в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі “Де Куббер проти Бельгії” (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 682 026 грн 20 коп. - основного боргу, 81 795 грн 34 коп. - пені, 26 088 грн 93 коп. - 3 % річних, 64 412 грн 37 коп. - інфляційні втрати.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у даній справі при поданні позову є стягнення 1 181 504 грн 19 коп.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 2 684 грн. 00 коп.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 1 181 504 грн 19 коп., відповідно останній зобов'язаний був сплатити, при поданні позову до суду, судовий збір у розмірі 17 722.56 грн.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у необхідному розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією № 1899 від 01.12.2023, що підтверджує оплату судового збору на суму 17 722,56 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги є обґрунтованими в повному обсязі, при цьому суд дійшов висновку про зменшення пені на 80 %, що не впливає на розміру судових витрат - то судовий збір у розмірі 17 722.56 грн0 повністю покладається на відповідача.
Господарський суд, розглянувши клопотання/заяву представника позивача адвоката Ворошика Сергія Олександровича про стягнення витрат понесених позивачем по оплаті професійної правничої допомоги у справі №918/1253/23, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання/ заява, - дійшов висновку про її задоволення з огляду на наступне.
Як вбачається із клопотання/заяви адвокат позивача просить суд стягнути на користь позивача із відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені при розгляді справи, у загальному розмірі 28 000 грн 00 коп.
У позовній заяві позивачем було зазначено орієнтовний розрахунок витрат на правову (правничу) допомогу), що складає 28 000 грн 00 коп.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.11.2023 між ТОВ «Компанія «ТМА» (далі - клієнт) та адвокатом Ворошиком С.О. (далі - адвокат) укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 02/11 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Адвокат зобов'язується за завданням Клієнта надавати Клієнту професійну правничу допомогу у господарських справах про стягнення в користь Клієнта заборгованості з ПП "Агро-експрес-сервіс" (код ЄДРПОУ 30132761) за договорами підряду, поставки, виконання робіт, надання послуг (далі - послуги), а Клієнт зобов'язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання цього Договору.
У пункті 3.1. Договору сторони визначили, що форма оплати гонорару за цим Договором - фіксована, а розмір гонорару, порядок його обчислення та оплати, опис наданих послуг визначається Сторонами у Додатках до цього Договору, в залежності від конкретних обставин справи.
10 листопада 2023 року між ТОВ «КОМПАНІЯ «ТМА» та адвокатом Ворошиком С.О. укладено додаток 3 (протокол узгодження договірної ціни (розміру гонорару)) до Договору. У вказаному додатку 3 сторони погодили, що фіксований розмір гонорару та обсяг наданих Адвокатом послуг за цим Додатком 3 до Договору становить 28 000,00 грн. (пункт 2).
Згідно п. 1 Додатку 3 за дорученням Клієнта Адвокат надає Клієнтові професійну правничу допомогу у господарській справі про стягнення в користь Клієнта заборгованості з ПП "Агро-експрес-сервіс" за договором поставки №50 від 04.04.2022.
У пункті 2 додатку 3 наведено детальний опис наданих адвокатом послуг, а саме:
- вивчення та попередній аналіз наданих Клієнтом копій документів на предмет їх відповідності до вимог чинного законодавства (наявність необхідних реквізитів, підписів та ін.);
- складання договору про надання правничої допомоги; збір та опрацювання додаткових наявних у Клієнта документів, які стосуються та можуть бути використані в якості доказів при підготовці позовної заяви до суду; моніторинг діючого законодавства України; пошук та вивчення судової практики для формування правової позиції у даній справі; складання тексту позовної заяви, здійснення розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат; визначення та опрацювання додатків до позовної заяви, їх посвідчення; підготовка екземплярів позовної заяви з додатками для учасників справи; надання Клієнту реквізитів для сплати судового збору шляхом надіслання їх на електронну пошту з попереднім заповненням з використанням даних, розміщених на офіційному сайті Господарського суду Рівненської області;
- представництво Клієнта у Господарському суді Рівненської області: участь у судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференцій; ознайомлення з матеріалами справи, наданих відповідачем, підготовка заяв, скарг, клопотань, письмових пояснень, відповіді на відзив на позовну заяву, інших документів, пов'язаних розглядом справи в суді; підготовка та подання всіх необхідних документів за допомогою ЄСІТС;
- підготовка, надання Клієнту правової інформації та усних консультацій з питань стягнення заборгованості за договором поставки;
- складання Адвокатом Протоколу узгодження договірної ціни (детального опису робіт, виконаних Адвокатом, Акту приймання-передачі наданих послуг).
Відповідно до п. 3 Додатку 3 Сторони погодили, що розмір гонорару за цим Додатком 3 в розмірі 28 000,00 грн. 00 коп. без ПДВ сплачується Клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами цього Додатку 3 на розрахунковий рахунок Адвоката, вказаний у цьому Додатку 3.
Відтак сторони визначили фіксований розмір адвокатського гонорару, тобто без прив'язки до обсягу витраченого адвокатом часу на надання послуг з правничої допомоги. Жодних змін в частині погодженого Договором розміру фіксованої вартості правничої допомоги сторонами внесено не було.
Як вбачається, ТОВ «Компанія «ТМА» виконало свої зобов'язання перед Адвокатом та сплатило визначений умовами Договору про надання професійної правничої допомоги гонорар. Вказана обставина підтверджується платіжною інструкцією №1889 від 29.11.2023 на суму 14 000,00 грн. та платіжною інструкцією №1918 від 11.12.2023 на суму 14 000,00 грн.
На підтвердження наданих адвокатом послуг підписано Акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 22.12.2023.
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
У ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В матеріалах справи наявні заперечення відповідача проти стягнення з нього заявленої суми витрат на оплату послуг адвокатського об'єднання позивача в розмірі 28 000 грн 00 коп. У даних запереченнях представник відповідача вказує, що гонорар адвоката Ворошика Сергія Олексійовича є невиправданим, а витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн. є необґрунтованими і надмірними. Жодних доказів своїх аргументів представником позивача до заяви не було додано. З процесуальних заяв по суті справи ним підготовлено лише позовну заяву, розрахунки штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат які не займали багато часу, через вже створені спеціальні калькулятори, для спрощення процесу обрахунків штрафних санкцій чи процентів річних/інфляційних втрат. Відповідач вважає, що реальні адвокатські витрати, які були необхідні та відповідають критерію розумності мають становити - 5 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа “Гімайдуліна і інші проти України” від 10.12.2009, справа “Баришевський проти України” від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: “East/West Alliance Limited” проти України” від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; “Ла-вентс проти Латвії” від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того чи була їх сума обґрунтованою.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано сукупність доказів: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Частинами 1-3 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина 3 ст.126 ГПК визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 918/1253/23 від позивача надійшли наступні докази:
- Договір № 02/11 про надання професійної правничої допомоги від 02.11.2023;
- протокол узгодження договірної ціни (розміру гонорару) від 10.11.2023;
- платіжна інструкція № 1889 від 29.11.2023 про оплату на 14 000 грн 00 коп;
- платіжна інструкція № 1918 від 11.12.2023 про оплату на 14 000 грн 00 коп;
- Акт № 2 приймання-передачі наданих послуг від 22.12.2023.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Із викладеного вбачається, що позивачем надано усю сукупність документів, якими стверджується, що адвокатом Ворошиком Сергієм Олексійовичем для ТОВ «Компанія «ТМА» була надана правова правнича допомога у справі № 918/1253/23.
Судом встановлено, що на час розгляду справи, доказів недійсності Договору № 02/11 про надання професійної правничої допомоги від 02.11.2023 суду не надано. Відповідно до п. 3 Додатку 3 до Договору Сторони погодили, що розмір гонорару за цим Додатком 3 становить 28 000,00 грн. 00 коп. без ПДВ. Клієнтом оплачено послуги на загальну суму 28 000 грн 00 коп.
В матеріалах справи міститься ордер серії АС № 1079492 від 10.11.2023 на надання правничої (правової) допомоги для ТОВ "Компанія ТМА" адвокатом Ворошиком Сергієм Олексійовичем.
Окрім того, вбачається, що адвокат Ворошик Сергій Олексійович був присутній у 3-х судових засіданнях у справі № 918/1253/23 в режимі відеоконференції 11.01.2024, 01.02.2024 та 13.02.2024.
Як встановлено судом, Адвокат та клієнт (замовник, позивач), керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, погодили між собою відповідно розмір та вартість такої допомоги у сумі 28 000 грн 00 коп.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Суд зауважує, що при погодженому між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованому розмірі гонорару останній обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги, що виключає необхідність відображення інформації про понесені адвокатом витрати часу по кожному з видів робіт (наданих послуг) в детальному описі робіт (наданих послуг) чи іншому документі, що містить такий детальний опис. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.
Відтак оскільки як вбачається із Договору між позивачем та його адвокатом узгоджено фіксований розмір гонорару, що становить 28 000 грн 00 коп., - суд не надає оцінку правової допомоги, яка визначена у Акті № 2 приймання-передачі наданих послуг від 22.12.2023 щодо часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку про те, чи потрібно надавати суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, у разі, якщо сторони погодили оплату у фіксованій сумі.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові зазначила таке:
"140. подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
141. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
143 ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис".
Суд зазначає, що в Акті № 2 приймання-передачі наданих послуг від 22.12.2023 відображено детальний опис послуг, які надані адвокатом для позивача.
Водночас із підстав, викладених вище (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21) - суд не надає оцінку видам правової допомоги, які зазначені у Акті № 2 приймання-передачі наданих послуг від 22.12.2023, та діям вчиненим адвокатом для надання професійної правничої допомоги.
Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 у справі №923/726/18).
Надавши оцінку наданим позивачем документам на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що оскільки сторони дійшли згоди про фіксований розмір правової правничої допомоги у розмірі 28 000 грн 00 коп за ведення справи № 918/1253/23, - фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зробила висновок, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат, у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.146).
Суд зауважує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Господарський суд вважає включення до витрат на професійну правничу допомогу написання клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - таким, що не відповідає критерію "розумності витрат на професійну правничу допомогу".
Суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені позивачем у справі відповідають критерію "розумності їх розміру".
Розглянувши заперечення відповідача, які вказують на неспівмірність витрат із складністю проведеної роботи, - суд констатує, що відповідач не надав суду доказів та/або обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого позивачем розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.
Доводи відповідача в цій частині є значною мірою декларативними, без надання відповідних доказів на підтвердження неспівмірності витрат із складністю справи.
Спір у даній справі є майновим, що виник у зв'язку із неналежним виконанням договору поставки. Справа розглядалася у загальному позовному провадженні, під час розгляду справи проводилися розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат за 5-ма різними специфікаціями.
Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що розрахунки штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат здійснені адвокатом позивача через спеціальні калькулятори, що спрощують процес обрахунків. При цьому суд зауважує, що проведення розрахунків не означає собою технічне підставлення цифр у відповідні графи калькулятора, а являє собою аналітичний процес, що включає як визначення періодів прострочення зобов'язання, сум прострочення, так і проведення самих розрахунків із урахуванням сум здійснених часткових оплат. Даний процес являє собою аналіз первинних документів та створення узагальнених розрахунків, це робота інтелекту.
Суд вважає заявлений до відшкодування розмір судових витрат 28 000 грн 00 коп. не є надмірним та завищеним, а навпаки є розумним та обґрунтованим. Витрати є реальними та необхідними.
Суд враховує, що позивач прийняв без заперечень надану йому правову допомогу без зауважень та погодив її розмір - 28 000 грн 00 коп.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач не збільшив суму витрат, яку вказував у позові як орієнтовну та заявив до стягнення з відповідача судові витрати на професійну (правничу) допомогу адвоката у розмірі 28 000 грн 00 коп.
Вказана сума понесених витрат позивача на професійну (правничу) допомогу адвоката підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Надавши оцінку усім доданим до клопотання/заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, зокрема, критеріям розумності, враховуючи декларативні заперечення відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000 грн 00 коп.
При цьому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При цьому згідно з ст. ст. 126, 129 ГПК України - стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони витрати на професійну правничу допомогу.
Таким чином, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, критеріїв реальності адвокатських витрат, співмірності та розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги складність справи, обставини справи та характер спірних правовідносин, з урахуванням вчинених процесуальних дій адвоката у даній справі, суд дійшов висновку про задоволення клопотання/заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача 28 000 грн 00 коп. коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 233, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТМА" до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про стягнення 1 181 504 грн 19 коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (вул. Шкільна, буд. 50, с. Ярославичі, Рівненська обл., Дубенський р-н, 35112, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТМА" (вул. Джона Маккейна, 39, Київ 42, 01042, код ЄДРПОУ 44521594) 682 026 (шістсот вісімдесят дві тисячі двадцять шість) грн 20 коп. - основний борг, 81 795 (вісімдесят одна тисяча сімсот дев'яносто п'ять) грн 34 коп. - пеня, 26 088 (двадцять шість тисяч вісімдесят вісім) грн 93 коп. - 3 % річних, 64 412 (шістдесят чотири тисячі чотириста дванадцять) грн 37 коп. - інфляційні втрати, 17 722 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн 56 коп. судового збору, 28 000 (двадцять вісім тисяч) витрат на оплату професійної правничої допомоги.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 327 181,35 грн пені - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано "15" лютого 2024 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О. Пашкевич