ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
про передачу справи за підсудністю
"15" лютого 2024 р. м. Ужгород Справа №907/142/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.
розглянувши матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову у справі №907/142/24
За позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ в особі філії “Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” АТ “Укрзалізниця”, м. Київ
до відповідача 1 Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до відповідача 2 Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород Закарпатської області
про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №14 від 07.03.2022 про вилучення нерухомого майна в Акціонерного товариства “Українська залізниця”; визнання незаконним та скасування рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації №11 від 10.03.2022 “Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави”, яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації №12-РК від 10.03.2022 “Про введення в дію рішення ради оборони області”; витребування з чужого незаконного володіння Військової частини НОМЕР_1 нерухомого майна,
Акціонерне товариство “Українська залізниця”, м. Київ в особі філії “Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” АТ “Укрзалізниця”, м. Київ звернулось до суду з позовом до відповідача 1 Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 та до відповідача 2 Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №14 від 07.03.2022 про вилучення нерухомого майна в Акціонерного товариства “Українська залізниця”; визнання незаконним та скасування рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації №11 від 10.03.2022 “Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави”, яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації №12-РК від 10.03.2022 “Про введення в дію рішення ради оборони області”; витребування з чужого незаконного володіння Військової частини НОМЕР_1 нерухомого майна.
При цьому, в обґрунтування підсудності вказаного позову Господарському суду Закарпатської області позивач покликається на те, що спір між сторонами виник із приводу вилучення нерухомого майна, а відтак, у силу приписів ч. 3 ст. 30 ГПК України, такий підлягає розгляду за місцезнаходженням останнього, тобто Господарським судом Закарпатської області.
Одночасно з позовною заявою позивачем на адресу суду надіслано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна (Закарпатської України), 2Б, а саме, на комплекс будівель Лінійного відділу міліції на ст. Ужгород.
Вирішуючи питання про прийняття зазначеної позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній справі, суд звертає увагу на наступні обставини.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
У параграфі 3 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності), встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
На підставі ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Частинами 1, 2 ст. 29 ГПК України визначено, що позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів. Право вибору між господарськими судами, яким відповідно цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність, за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України, визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №905/1566/17 та в постанові від 21.04.2022 у справі №917/1212/21.
Відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Водночас частиною 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно він наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.
Тобто, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині 5 статті 30 ГПК України, то розгляд такої справи у будь-якому разі відноситься до компетенції виключно Господарського суду міста Києва та будь-який інший суд неуповноважений здійснювати розгляд відповідної справи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №914/240/18, від 12.01.2021 у справі №918/572/19, від 20.10.2021 у справі №921/730/19, від 27.07.2022 у справі №910/1718/21.
При цьому, суд зауважує, що у випадку виникнення конкуренції норм ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України та ч. 5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України під час визначення підсудності спору із приводу нерухомого майна, відповідачем у якому є орган, зазначений у ч. 5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, судам слід керуватись ч. 5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі №914/240/18, від 27.07.2022 у справі №910/1718/21.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій.
На підставі Указу Президента України №68/2022 від 24.02.2022 “Про утворення військових адміністрацій”, прийнятого на виконання Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити 25 обласних військових адміністрацій, в тому числі і Закарпатську обласну військову адміністрацію. Тобто, фактично обласні та Київська міська державні адміністрації набули статусу відповідних військових адміністрацій, а голови цих державних адміністрацій - посади начальників військових адміністрацій.
Зазначене рішення Президента тимчасове і діятиме до скасування режиму воєнного стану, по закінченню якого ОВА повернуться до звичного режиму роботи в форматі ОДА.
Судом встановлено, що позов про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №14 від 07.03.2022 про вилучення нерухомого майна в Акціонерного товариства “Українська залізниця”; визнання незаконним та скасування рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації №11 від 10.03.2022 “Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави”, яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації №12-РК від 10.03.2022 “Про введення в дію рішення ради оборони області”; витребування з чужого незаконного володіння Військової частини НОМЕР_1 нерухомого майна подано, зокрема, до Закарпатської обласної військової адміністрації, тобто одним із відповідачів у спірних правовідносинах є орган, зазначений у частині 5 статті 30 ГПК України.
Відтак, беручи до уваги вищенаведені законодавчі положення та провівши аналіз суб'єктного складу учасників даного спору, суд дійшов висновку про те, що даний спір, у силу приписів ч. 5 ст. 30 ГПК України, підсудний Господарському суду міста Києва.
Що ж стосується поданої Акціонерним товариством “Українська залізниця”, м. Київ в особі філії “Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” АТ “Укрзалізниця”, м. Київ заяви про забезпечення позову в даній справі, суд зазначає таке.
За приписами статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість подання заяви про забезпечення позову одночасно із пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Системний аналіз означених норм дає підстави для висновку про те, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Отже розгляд заяви про забезпечення позову, що подається одночасно із позовною заявою, здійснюється виключно судом, компетентним розглядати спір по суті.
Водночас першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті. Тобто у будь-якому випадку першочерговою є оцінка дотримання процесуального порядку звернення із заявою про забезпечення позову до суду.
Згідно із ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить про те, що суд обов'язково повинен бути встановлений законом, тобто, кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом, при цьому, обов'язковим є дотримання правил юрисдикції (підсудності), визначених у параграфі 3 глави 2 ГПК України.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви №29458/04, №29465/04) зазначив, що фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі “Zand v. Austria”, висловлено думку, що термін “судом, встановленим законом” у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]”.
За таких обставин, розгляд господарським судом заяви про забезпечення позову з порушенням правил виключної підсудності було б таким, що в цілому нівелює інститут виключної підсудності та ставить під сумнів саму сутність судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19, в постанові від 21.04.2022 у справі №917/1212/21.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).
При постановленні даної ухвали судом також враховано, що положеннями ст. 279 Господарського процесуального кодексу України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи, у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Поряд із цим, передання справи разом із заявою про забезпечення позову, що подана одночасно із позовною заявою за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом та не підлягатиме скасуванню судом вищої інстанції лише з підстави недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна заява (матеріали справи №907/142/24) Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ в особі філії “Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” АТ “Укрзалізниця”, м. Київ до відповідача 1 Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 та до відповідача 2 Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №14 від 07.03.2022 про вилучення нерухомого майна в Акціонерного товариства “Українська залізниця”; визнання незаконним та скасування рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації №11 від 10.03.2022 “Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави”, яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації №12-РК від 10.03.2022 “Про введення в дію рішення ради оборони області”; витребування з чужого незаконного володіння Військової частини НОМЕР_1 нерухомого майна та заява про забезпечення позову у справі №907/142/24 підлягають передачі на розгляд Господарському суду міста Києва за підсудністю.
Керуючись ст. 30, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України
1. Матеріали позовної заяви №21-ю від 05.02.2024 (вх. №02.3.1-05/147/24 від 13.02.2024) (справи №907/142/24) Акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ в особі філії “Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” АТ “Укрзалізниця”, м. Київ до відповідача 1 Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 та до відповідача 2 Закарпатської обласної військової адміністрації, м. Ужгород Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №14 від 07.03.2022 про вилучення нерухомого майна в Акціонерного товариства “Українська залізниця”; визнання незаконним та скасування рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації №11 від 10.03.2022 “Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави”, яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації №12-РК від 10.03.2022 “Про введення в дію рішення ради оборони області”; витребування з чужого незаконного володіння Військової частини НОМЕР_1 нерухомого майна та заяви про забезпечення позову у справі №907/142/24 із доданими до них документами надіслати Господарському суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 44-В) за підсудністю.
2. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.
3. Ухвалу надіслати сторонам у справі.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Ухвалу складено та підписано 15.02.2024.
Суддя Пригара Л.І.