15 лютого 2024 року м.Суми
Справа №591/6980/23
Номер провадження 22-ц/816/215/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 жовтня 2023 року у складі судді Северинової А.С., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складено 16 жовтня 2023 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року у справі № 591/6947/22 частково задоволено її позовні вимоги до Головного управління Національної поліції в Сумській області, а саме: скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с про її звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлено її на посаді артиста оркестру Головного управління Національної поліції в Сумській області; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року в сумі 184 495 грн 90 коп.; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на її користь моральну шкоду в сумі 2000 грн. За апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області 04 липня 2023 року Сумським апеляційним судом переглянуто законність рішення, яке залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Оскільки в рішенні суду першої інстанції не було зазначено про негайне його виконання, то Головним управлінням Національної поліції в Сумській області рішення не виконувалося до набрання ним законної сили.
Враховуючи, що судове рішення про поновлення її на посаді артиста оркестру Головного управління Національної поліції в Сумській області, яке ухвалено 27 квітня 2023 року, набрало законної сили 04 липня 2023 року після перегляду справи апеляційною інстанцією, а згідно наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області № 275 о/с від 08 липня 2023 року вона поновлена на роботі з 08 липня 2023 року, тому час вимушеного прогулу рахується з 12 березня 2022 року по 07 липня 2023 року включно.
Зазначала, що через її необізнаність рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року в сумі 184 495 грн 90 коп, тобто по дату, яка була зазначена в позовній заяві на час звернення до суду. Проте фактично час вимушеного прогулу склав з 12 березня 2022 року по 07 липня 2023 року включно. При цьому, заробітна плата з 27 грудня 2022 року по 07 липня 2023 року їй не нараховувалась та не сплачувалась.
Вважала, щоз відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2022 року по 07 липня 2023 року включно в сумі 125 997 грн 20 коп.
Крім того,відповідач повинен сплатити за неї ЄСВ за період з 26 грудня 2022 року по 07 липня 2023 року включно згідно проведеного нею розрахунку.
Також вважала, що внаслідок порушення законних прав їй завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача. Так, незаконне звільнення призвело до порушення її конституційних прав на достатній життєвий рівень для себе, призвело до моральних страждань, перешкоджало її працевлаштуванню, оскільки справа розглядалася в суді. Крім того, її гнітила підстава самого звільнення. Тяжкість і істотність вимушених змін у її житті внаслідок порушення її трудових прав, а саме, відсутність коштів на проживання, оскільки вона не мала змоги працевлаштуватися, щоб отримувати дохід для забезпечення нормального життя та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, а також те, що їй приходилося жити на кошти отримані у борг у знайомих або перебувати на утриманні батьків-пенсіонерів при тому, що вона доросла людина і може сама себе забезпечувати, все це принижувало її гідність.
Посилаючись на вищевказані обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2022 року по 07 липня 2023 року включно в сумі 125997 грн 20 коп.; стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на її користь 16104 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Сумській області сплатити Єдиний соціальний внесок у розрізі щомісячно за: грудень 2022 року - 989 грн 97 коп., січень 2023 року - 4355 грн 90 коп., лютий 2023 року - 3959 грн 91 коп., березень 2023 року - 4553 грн 89 коп., квітень 2023 року - 3959 грн 91 коп., травень 2023 року - 4553 грн 89 коп., червень 2023 року - 4355 грн 90 коп., липень 2023 року - 989 грн 97 коп.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2022 року по 27 квітня 2023 року в сумі 79 198 грн 24 коп.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 28 квітня 2023 року по 07 липня 2023 року в сумі 45 898 грн 98 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.
Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь держави судовий збір у сумі 1065 грн 98 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Національної поліції в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу уже було предметом розгляду у справі № 591/6947/22 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, та який судовим рішення стягнуто за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року.
Наголошує на тому, що під час ухвалення судового рішення у справі № 591/6947/22 судом першої інстанції в резолютивній частині рішення не зазначено про допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 , а отже у відповідача відсутній був обов'язок, негайно, 27 квітня 2023 року поновити на роботі ОСОБА_1 .
Вказує, що предметом спору є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії (сплатити ЄСВ), проте вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду ОСОБА_3 заявлена не була.
Вважає, що суд першої інстанції, у порушення вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та стягнув середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, порушив принцип змагальності сторін, позбавив відповідача надати свої заперечення/аргументи з даного приводу.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Також просить стягнути на користь позивачки з відповідача витрати на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 1200 грн 00 коп.
Рішення суду в частині відмови у задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 11 березня 2022 року за № 92 о/с звільнено ОСОБА_1 з посади артиста оркестру з 11 березня 2022 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України на підставі акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року № 15/82/01-2022 (а.с. 22).
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці, скасування вказаного наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, визнання недійсним та скасування запису у трудовій книжці. Згідно заявлених позовних вимог позивачка просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року в сумі 184 495 грн 90 коп.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру Головного управління Національної поліції в Сумській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року в сумі 184 495 грн 90 коп. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000 грн. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 14-17).
Постановою Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року в оскаржуваній частині залишено без змін (а.с. 18-21).
08 липня 2023 року наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області № 275 о/с поновлено ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру Головного управління Національної поліції в Сумській області (а.с. 23).
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Сумській області від 02 серпня 2023 року № 29/614 заробітна плата ОСОБА_1 за період з 27 грудня 2022 року по 07 липня 2023 року не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 25).
Відповідно до довідки про доходи Головного управління Національної поліції в Сумській області від 02 серпня 2023 року № 29/613 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 899 грн 98 коп. (а.с. 29).
Встановлено, що ухвалюючи рішення суду від 27 квітня 2023 року у справі № 591/6947/22, судом першої інстанції питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто до дня ухвалення судового рішення, а саме: за період з 27 грудня 2022 року по 27 квітня 2023 року не було вирішено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду від 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року, проте судом не було вирішено питання щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто до дня ухвалення судового рішення, а саме: за період з 27 грудня 2022 року по 27 квітня 2023 року, а тому з відповідача на користь позивачки за вказаний період підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 79 198 грн 24 коп.
Суд також дійшов висновку, що рішення суду від 27 квітня 2023 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано відповідачем лише 08 липня 2023 року, тому на підставі статті 236 КЗпП України позивачці підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду за період з 28 квітня 2023 року по 07 липня 2023 року в сумі 45 898 грн 98 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Зокрема, згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
У справі яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись у грудні 2022 року до суду з позовом про поновлення на роботі, заявила позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 27 квітня 2023 року у справі № 591/6947/22, у в межах заявлених позовних вимог стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року до 26 грудня 2022 року.
При цьому, питання щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2022 року по 27 квітня 2023 року судом не було вирішено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2022 року по 27 квітня 2023 року в сумі 79 198 грн 24 коп.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було уже предметом розгляду у справі № 591/6947/22 про поновлення на роботі ОСОБА_1 , оскільки оскаржуваним судовим рішенням стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за інший період.
Стосовно незгоди відповідача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, слід зазначити наступне.
Так, статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була поновлена на роботі на підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року у справі № 591/6947/22, проте наказ про її поновлення на роботі виданий відповідачем лише 08 липня 2023 року.
Колегія суддів зауважує, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видача роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 28 квітня 2023 року по 07 липня 2023 року в сумі 45 898 грн 98 коп.
Необгрутованими є посилання в апеляційній скарзі про те, що у відповідача був відсутній обов'язок 27 квітня 2023 року поновити на роботі ОСОБА_1 , так як судовим рішенням у справі № 591/6947/22 не допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, оскільки у відповідності до положень ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що 08 грудня 2023 року між адвокатом Ворфоломеєвою Н.П. та Юрченком В.М., який є представником ОСОБА_1 і дії на підставі довіреності, укладено договір № 25 про надання правової допомоги.
За умовами договору адвокат зобов'язався представляти інтереси клієнта у цивільній справі № 591/6980/23 у в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції.
Відповідно до п. 5.1 п. 5 договору, вартість та розрахунок надання послуг адвокатом визначаються додатковою угодою до договору.
08 грудня 2023 року між адвокатом Ворфоломеєвою Н.П. та Юрченком В.М., який є представником ОСОБА_1 і дії на підставі довіреності, укладено додаткову угоду до вказаного договору, згідно якої сторони домовились про вартість послуг: вивчення матеріалів справи 1-50 стор складає 150 грн, 51-100 - 300 грн; адвокатський запит 400 грн; запит, заява клієнта - 150 грн; відзив на апеляційну скаргу 1стор. -100 грн.
З акту виконаних робіт за надану професійну правничу допомогу згідно договору № 25 від 08 грудня 2023 року про надання правничої допомоги від 11 грудня 2023 року вбачається, що у розрахунок за надану адвокатом професійну правничу допомогу включено наступне: пошук нормативної документації та судової практики з метою підготовки до складання відзиву складає 300 грн (1 год); складання відзиву на апеляційну скарну (1 сторінка - 100 грн, всього 6 сторінок) - 600 грн; участь у судовому засіданні - 300 грн (очікується 1 засідання).
Згідно з квитанцією від 11 грудня 2023 року, ОСОБА_1 сплачено на користь ОСОБА_4 за послуги адвоката 900 грн 00 коп.
Враховуючи обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом на складання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 900 грн 00 коп., понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 жовтня 2023 року оскаржуваній частині залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 900 гривень 00 копійок, понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
В. Ю. Рунов