Номер провадження: 22-ц/813/231/24
Справа № 521/19522/16-ц
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
30.01.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Никифорчука Тараса Валерійовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними,-
До Малиновського районнього суду м. Одеси звернулося ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому зазначало наступне.
11.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», а в подальшому АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11091862000.
Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 38325 доларів США, а та в свою чергу зобов'язувалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 11.12.2027 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 11,3 % річних.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за цим договором, між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 73589 від 11.12.2006 року.
Відповідно до умов договору поруки поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.
Також в якості забезпечення виконання умов кредитного договору №111091862000 та кредитного договору №11091877000, 11.12.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (нерухомого майна), предметом якого є двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Відповідачі свої зобов'язання не виконують, у зв'язку чим утворилася заборгованість, яка станом на 10.11.2016 року становить 5567,99 доларів США, та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 5 127,03 доларів США; заборгованості по процентам у розмірі 440,96 доларів США, у тому числі прострочена заборгованість з березня 2016 року - 391,07 доларів США; пені за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 10.11.2016 року - 927,64 грн.
Вищевказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідачів солідарно та у рівних частинах сплачений судовий збір.
Відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що звернувшись до відповідача для отримання кредиту, співробітники відповідача її запевнили в стабільності національної валюти та рекомендували отримати кредит у доларах США, оскільки відсоткова ставка при отриманні кредиту у доларах США значно менша (приблизно 6-8 відсотків). Не будучи фахівцем в галузі фінансів, вона погодилася, однак після значного підвищення курсу долара США по відношенню до національної валюти восени 2008 року, вона зрозуміла, що з боку відповідача був здійснений недобросовісний продаж своїх фінансових послуг. Відповідач не розтлумачив та не повідомив її про усі наявні ризики при користуванні послугою відповідача, а саме існування ризику збільшення курсу валюти, в якій вона мала отримати кредит по відношенню до національної валюти України, що суттєво збільшить витрати по обслуговуванню кредиту в разі отримання постійних прибутків в національній валюті України, не надав їй інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, тобто ввів її в оману, не надавши їй інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору. Крім того, зазначала, що умови кредитного договору від 11.12.2006 року №11091862000 містять суттєвий дисбаланс в правах та обов'язках сторін на користь відповідача. Положення вказаного кредитного договору є несправедливими по відношенню до неї, оскільки порушені принципи рівності сторін. Оскільки відповідач не надав їй дані про ризики отримання кредиту, позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач здійснив вплив на здійснення її свідомого вибору. Також зазначала, що процентна ставка за використання кредитних коштів становить 11,3% річних, однак з 04.07.2011 року фактично підвищена на 7% до базової 11,3%, що впливає на абсолютне подорожчання кредиту, про що її відповідач не повідомив належним чином. У кредитному договорі не зазначено детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, умовами кредитного договору не передбачено внесення зауважень. Щодо недійсності іпотечного договору ОСОБА_1 зазначала, що вона, при укладанні договору іпотеки, не усвідомлювала тих наслідків, які можуть настати укладанням цього договору, що не відповідало її внутрішній волі, а було зумовлено факторами зовнішнього впливу, які не були в повній мірі проаналізовані та оцінені. В договорі іпотеки зазначено, що предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2006 року, однак ОСОБА_1 предмет іпотеки 20.10.2006 року не купувала; в договорі іпотеки неправильно зазначено номер кредитного договору, який було закреслено ручкою; в договорі іпотеки не зазначено ширшого опису об'єкта іпотеки; не зазначено підстав та причин збільшення, не встановлено порядку встановлення такого збільшення, не зазначено, що для здійснення такого збільшення обов'язково потрібна письмова згода іпотекодавця; пункт договору іпотеки щодо надання безперешкодного проходу представником іпотекодержателя з метою здійснення контролю за станом та умовами користування предметом іпотеки порушує гарантовані конституцією права іпотекодавця, так як в даному випадку предметом іпотеки виступає житлова нерухомість, в якій іпотекодавець постійно мешкає та зареєстрована. Крім того, предметом договору іпотеки, є майно, право власності на яке не було зареєстроване в БТІ. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 стверджувала, що вона не могла передбачити ситуацію суттєвої зміни обставин, якими керувалася при укладенні договору іпотеки, а саме, погіршення свого фінансового стану через вплив світової кризи, а тому просила визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11091862000 від 11.12.2006 року, визнати недійсним договір іпотеки від 11.12.2006 року та визнати порушеними її права, як споживача, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року позов Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонернорго товариства «УкрСиббанк» заборгованість в розмірі 5567 доларів США 99 центів, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 13.03.2017 року становить 149277 грн. 81 коп., та пені в розмірі 927 грн. 64 коп.
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 2 148 грн. 85 коп.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Никифорчук Тарас Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду оскаржено відповідачем ОСОБА_1 , (позичальник та іпотекодавець) і переглядається в частині вирішення судовим рішенням її прав та обов'язків.
Відповідачем ОСОБА_2 (поручителем) рішення не оскаржено і тому в частині вирішених судом першої інстанції його прав та обов'язків, як поручителя, не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позов Акціонерного товариства «УкрСиббанк» та стягуючи солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонернорго товариства «УкрСиббанк» заборгованість в розмірі 5567 доларів США 99 центів, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 13.03.2017 року становить 149277 грн. 81 коп., та пені в розмірі 927 грн. 64 коп., суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними, суд виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не довела обставини, на які посилалась в обгрунтування заявлених вимог, а також з відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову, виходячи з частини наведених позивачем за зустрічним позовом обґрунтувань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається наступне.
11.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», в подальшому АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11091862000.
Відповідно до п.п.1.1.-1.2.2. розділу 1 кредитного договору, банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 38325 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 193541,25 грн. за курсом НБУ України на день укладення даного договору. Строк кредитування - 252 місяці. Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит в повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 11.12.2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п.2.3., 4.9., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 7.4., 9.2., 9.14. договору. Згідно п.п.1.3.1-1.3.3. договору за використання кредитних коштів протягом тридцяти календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 11,3% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.9.2. даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п.9.2. даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці; сторони домовилися, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 п.9.2. договору; нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України. Пунктами 1.4.-1.5. кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме - на купівлю квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням. Пунктом 9.2. розділу 9 договору передбачено випадки зміни банком розміру процентної ставки в сторону збільшення. Згідно з пунктом 7.1. розділу 7 кредитного договору, за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/ або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.
Відповідно до п.11.1. розділу 11 кредитного договору передбачено, що відповідно до ст.ст.525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у п.п.2.3., 4.9., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 7.4., 9.2., 9.14. цього договору та направлення банком на адресу повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31-го календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32-й календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 42 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41-й календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку (т.1 а.с.5-9).
Банк надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 38 325 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 0601834382/Прім1 від 12.12.2006 року (т.2 а.с.49).
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 73589 від 11.12.2006 року, відповідно до умов якого, поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною. Згідно до п.п.3.1-3.2 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Порука припиняється з припиненням всіх зобов'язань позичальника по вищевказаному кредитному договору (т.1 а.с.13).
В якості забезпечення виконання умов кредитного договору №111091862000 та кредитного договору №11091877000 від 11.12.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (нерухомого майна), предметом якого є передання в іпотеку двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2402 (т.2 а.с.26-27).
11.12.2006 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить копія договору купівлі-продажу від 11.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2401 (т.2 а.с.28).
19.09.2016 року позивач на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направив вимоги, в яких повідомляв, що станом на 16.09.2016 року заборгованість позичальника по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом становить 5469 доларів США 82 центи, з яких: 5127,03 доларів США - кредитна заборгованість; 342,79 доларів США - прострочена заборгованість по відсотках. Як зазначено у цих вимогах, позивач вимагав усунути порушення умов кредитного договору, а саме погашенням простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення у розмірі 342,79 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками. У випадку не усунення порушень на 32-й день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41-го календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (Вимоги) про дострокове повернення кредиту АТ «УкрСиббанк» вимагає виконання своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11091862000 від 11.12.2006 року, а саме сплатити ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплати нарахованих процентів, що разом становить 5469,82 доларів США (т.1 а.с.14-17).
Згідно з повідомленням про вручення вказаної вимоги, повідомлення вручено 24.09.2016 року на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.18).
Список згрупованих рекомендованих відправлень про направлення вказаних вимог обом відповідачам з відміткою відділення поштового зв'язку Укрпошта та квитанціях про сплату цих відправлень датований 21.09.2016 року (т.1 а.с.19-21).
Відповідачі свої зобов'язання не виконують, у зв'язку чим, станом на 10.11.2016 року заборгованість становить 5567,99 доларів США, яка складається з заборгованості: за кредитом - 5127,03 доларів США; 440,96 доларів США - заборгованості по процентам, у тому числі прострочена заборгованість з березня 2016 року 391,07 доларів США; пені за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 10.11.2016 року - 927,64 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості позивач нараховував відповідачам проценти за користування кредитними коштами виключно за процентною ставкою у розмірі 11,3% річних, без застосування підвищеної процентної ставки.
Останній платіж за наданим кредитом було зроблено 06.01.2015 року, по процентам - 10.02.2016 року.
Колегія суддів виходить з такого.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
У постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Як вбачається з преамбули Постанови № 168 від 10.05.2007 року вона прийнята з метою
захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту Правління Національного банку України.
В даній Постанові, яка набула чинності 05.06.2007 року, міститься вимога про зобов'язання перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Проте дана постанова набула чинності 05.06.2007 року, в той час, як кредитний договір №11091862000 укладений 11.12.2006 року.
На час укладення кредитного договору Закон «Про захист прав споживачів» у ч. 4 ст. 11 вимагав, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
При цьому Законом на відміну від Постанови № 168 від 10 травня 2007 року на кредитора не покладався обов'язок надання споживачеві в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.
До того ж пунктом 9.13. кредитного договору сторони погодили, що підписання даного договору позичальником свідчить, що всі умови даного Догвоору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими до нього, перед підписанням даного Договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України зокрема ч.2 ст. 11 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів».
Тому сама по собі відсутність у справі окремого у письмовому вигляді документу з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту за кредитним договором № 11091862000 від 11.12.2006 року, за наведених обставин, не є достатньою підставою для висновку, що Банком при видачі кредиту були порушені вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту кредитного договору вбачається, що кредитні кошти видані позичальнику ОСОБА_1 на придбання житла: квартири АДРЕСА_3 .
Відповідно до договору купвлі-продажу від 11.12.2006 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_3 за 193 541,25 грн., які продавець отримав до підписання цього договору. Квартира належить продавцю на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2006 року (справа № 2-7732/2006 ) (т.1 а. с. 95).
Відповідно до паспорту ОСОБА_1 , її зареєстрованим місцем проживання з 17.01.2007 року є квартира АДРЕСА_3 .
Колегія суддів звертає увагу, що дійсно договір іпотеки містить певні неточності щодо номеру кредитного договору, на забезпечення якого він укладений, а також щодо підстави права власності іпотекодавця - рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2006 року (справа № 2-7732/2006 ).
Нотаріусом у договорі іпотеки від 11.12.2006 року самостійно виправлено номер кредитного договору, на забезпечення якого він (договір іпотеки) укладений.
Що стосується зазначеної у договорі іпотеки підстави права власності іпотекодавця на предмет іпотеки - рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2006 року (справа № 2-7732/2006), то колегія суддів співвставивши дані відомості з іншими документами, які містяться у справі, вбачає, що така підстава виникнення права власності по квартирі АДРЕСА_3 є справедливою лише до колишнього власника цієї квартири - ОСОБА_3 , який на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2006 року відчужив квартиру за 193 541,25 грн. ОСОБА_1 .
Згідно з випискою за особовим рахунком № НОМЕР_1 на час видачі кредиту курс долара США до гривні дорівнював 5,05 грн. за 1 долар США, внаслідок чого кредит у розмірі 38 325 доларів США відповідав еквіваленту 193 541,25 грн., що ідентично вартості придбаної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу від 11.12.2006 року.
При таких обставинах само по собі невірне зазначення підстав права власності на квартиру за іпотекодавцем жодним чином не спростовує факт придбання нею даної квартири за кредитні кошти ПАТ «УкрСиббанк» і передачу іпотекодавцем цієї квартири погодженою вартістю 193 541,25 грн. в іпотеку Банку.
Оскільки, як вбачається, ОСОБА_1 набула право власності на предмет іпотеки за рахунок кредитних коштів, вбачається реальна заінтересованість саме у ОСОБА_1 в отриманні кредита в ПАТ «УкрСиббанк» для послідуючої купівлі квартири.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір містить чітку зазначену суму кредиту, мету надання кредиту; форми його забезпечення; розмір процентів за користування кредитом; суму кредиту та її складові, строк, на який надається кредит, детальний розпис та суму ануїтетних платежів за договором та строки їх здійснення згідно з графіком, а також розмір процентів, порядок їх сплати, розмір одноразової комісійної винагороди за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, можливість та наслідки дострокового повернення кредиту та його умови, а також умови відповідальності сторін.
З встановлених у справі обставин вбачається, що ОСОБА_1 на протязі тривалого періоду (більше 9 років) здійснювала регулярну оплату відсотків у доларах США за користування кредитними коштами, а також і повернення самого кредиту (навіть з випередженням графіку) у валюті кредиту (долари США), не маючи простроченої заборгованості за процентами до лютого 2016 року.
Отже станом на лютий 2016 року (період, коли позичальником та/або поручителем було припинено сплату відсотків), позичальник повернула переважну більшість тіла кредиту.
Дані обставини свідчать, що відповідач ОСОБА_1 свідомо отримувала кредит і не могла не розуміти наслідки отримання кредиту в іноземній валюті і можливі ризики отримання кредитних коштів зокрема у доларах США, а своєю подальшою поведінкою - своєчасною сплатою процентів в іноземній валюті на протязі кількох років (більше 9 років) та поверненням кредитних коштів за цей період з випередженням графіку в іноземній валюті засвідчила, що розуміла і погоджувалась на умови кредитного договору, не порушувала питання про його розірвання.
У матеріалах справи відсутні докази спростування презумпції правомірності правочину, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач не діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.
Жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало приховування реального розміру відсоткової ставки та/або сукупної вартості кредитного договору, і такими діями банку були порушені права позичальника ОСОБА_1 не надано.
Слід звернути увагу, що з зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 звернулась у лютому 2020 року, тобто більше ніж через 13 років після його укладення та після звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та перегляду районним судом ухваленого заочного рішення про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором.
При таких обставинах, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що позичальника укладенням кредитного договору Банком введено в оману, що банк здійснював нечесну підприємницьку практику та порушив права споживача через ненадання належної інформації про сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку, оскільки дані обставини не відповідають матеріалам справи і не узгоджуються з поведінкою самого позичальника, яка на протязі 9 років сумлінно виконувала з випередженням графіку умови кредитного договору щодо повернення кредиту та не мала прострочення зі сплати процентів на залишок неповернутого кредита.
Що стосується рішення суду в частині задоволення вимог банку про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором в розмірі 5 567 доларів США 99 центів, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 13.03.2017 року становить 149 277 грн. 81 коп., та пені в розмірі 927 грн. 64 коп, колегія суддів виходить з такого.
Як вбачається з розрахунку заборгованості доданого Банком, заборгованість складається з неповернутого кредиту у розмірі 5 127,03 доларів США; нарахованих, але не сплачених процентів 440 доларів 96 центів США та пені за прострочення сплати процентів за період з 11.04.2016 року до 10.11.2016 року у розмірі 927 грн. 64 коп.
Сутність доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зведена до того, що у Банку не було підстав для дострокового стягнення кредиту, оскільки кредит нею повертався з випередженням графіку.
Згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11091862000 від 11.12.2006 року, нараховування процентів за цим Договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця методом факт /360 відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно умов цього Договору починається з дня фактичного надання кредиту, якщо умовами п. п. 1.3.2., 9.2 Договору не передбачено іншу дату початку процентів, а в наступному - першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані Банком Позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов договору. Строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число кожного місяця (п. п. 1.3.3., 1.3.4 Договору).
Відповідно до п. 4.6. позичальник зобов'язується достроково повернути суму кредиту та сплитити проценти, комісії у випадках передбачених п. п. 2.3, 4.9., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10, 7.4., 9.2.,9.14 цього Договору та / або порушень істотних умов Договору та застосування Банком процедури щодо дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 11 цього Договору.
Відповідно до п. 5.5 Договору банк має право у випадку порушення Позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій, строком більше ніж на один (1) місяць, та/або Поручителем та/або Гарантом умов укладеного з Банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього Договору.
При таких умовах договору про надання споживчого кредиту № 11091862000 від 11.12.2006 року, погоджених сторонами і які виконувались позичальником на протязі 9 років, Банк у відповідності до п. 1.3.3 договору нараховує проценти на суму кредиту, що фактично надані Банком Позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку, тобто на суму залишку.
Умовами договору не передбачено перенесення термінів сплати процентів у разі повернення кредиту з випередженням графіку.
Тобто проценти нараховуються в будь-якому випадку на суму залишку неповернутого у власність Банку кредиту і чим менше залишок тим менше і проценти за користування кредитом.
Нарахування процентів за користування кредитом безумовно припиняється у випадку повного повернення позичальником кредиту.
В засіданні судової колегії позичальник пояснила, що припинила сплату процентів у лютому 2016 року після того, як порахувала, що фактично вона вже тоді виплатила розмір коштів, що перевищує взятий нею кредит.
Не сплата позичальником нарахованих Банком процентів за користування кредитом протягом більше одного (1) місяця, надає Банку відповідно до п. 5.5 Договору та ч.2 ст. 1050 ЦК України право вимагати від позичальника та поручителя повернути кредит достроково.
Як вбачається з наданого Банком розрахунку, позичальник припинила сплату процентів на залишок неповернутого кредиту починаючи з лютого 2016 року.
Досудову вимогу від 19.09.2016 року про дострокове повернення кредиту і сплату процентів на адресу позичальника та поручителя з встановленим строком повернення протягом 31 календарного дня з часу отримання, Банком спрямовано 21.09.2016 року, отримано позичальником 29.09.2016 року (т.1 а. с.14-21).
До суду з позовом Банк звернувся 21.11.2016 року, проценти за користування кредитом розраховані станом на 31.10.2016 року, а пеня - за період з 11.04.2016 року до 10.11.2016 року.
Враховуючи наведені обставини та виходячи з умов кредитного договору, а також приймаючи до уваги відсутність підстав для визнання його недійсним виходячи з наведених у зустрічному позові обґрунтувань, колегія суддів доходить висновку, що Банком не порушено прав ОСОБА_1 , як споживача кредитних послуг, за договором про надання споживчого кредиту № 11091862000 від 11.12.2006 року при реалізації права кредитора на дострокове повернення кредиту.
Будь-яких доказів, які б спростовували невірність чи необґрунтованість розрахунку заборгованості у вигляді неповернутого тіла кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом та пені за прострочення сплати процентів, апелянтом не надано.
Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Никифорчука Тараса Валерійовича - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 15.02.2024 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова