Справа № 212/10411/23
2-о/212/38/24
про залишення заяви без розгляду
15 лютого 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Дехта Р.В., за участі секретаря судового засідання Зюркевич В.В., представника заявника - адвоката Гливук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг, цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка, -
14 грудня 2023 року адвокат Гливук Марина Іванівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п.3 зазначеної Постанови у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 ЦПК України залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Процесуальний закон передбачає умови, за яких в окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають установленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК).
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, поняття "спір про право" пов'язане виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.
Відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Як убачається із матеріалів справи, заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка, в порядку окремого провадження.
Судом встановлено, що в судовому засіданні представник заявника - адвокат Гливук Марина Іванівна зазначила, що встановлення факту заявнику потрібно для оформлення пенсійних прав заявника, а саме оформлення пенсії по втраті годувальника.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений із ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
В свою чергу, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Звертаючись у суд із заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт її на утриманні чоловіка ОСОБА_2 по день смерті останнього. У заяві заявниця зазначила, що встановлення цього факту їй потрібно для призначення пенсії, у зв'язку з втратою годувальника, тобто між заявницею і заінтересованою особою виникли правовідносини з приводу призначення заявнику пенсії по втраті годувальника.
Такий вид пенсії передбачений статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 7 цього закону передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Порядок призначення та перерахунку пенсії визначено також Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.
У своїй заяві, заявник ОСОБА_1 зазначала про те, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовив їй у переході з пенсії по віку на пенсію по втраті годувальника 50% пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 , причиною відмови є відсутність факту проживання разом з годувальником за однією адресою.
При цьому, відмова відповідного органу в призначенні пенсії може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому КАС України, оскільки Пенсійний фонд України (його територіальні органи) є суб'єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.
Тому обставини, викладені ОСОБА_1 у поданій суду загальної юрисдикції заяві, в порядку окремого провадження, свідчать про наявність спору про право на отримання пенсії та пільг, і такий спір має вирішуватися в порядку позовного провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, Верховний Суд зазначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_1 в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка, оскільки існує спір про право, а саме про право на пенсійне забезпечення та перехід на інший вид пенсії за заявою заявника, а тому даний спір повинен розглядатися у позовному провадженні.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.294, 353 ЦПК України, суд, -
По цивільній справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка, заяву залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що вона має право подати позов на загальних підставах про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка в порядку позовного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Р. В. Дехта