Справа № 211/6860/21
Провадження № 2/211/15/24
іменем України
14 лютого 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Юзефовича І.О.,
при секретарі - Андрійченко А.Ю.,
розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за необлікований (донарахований) об'єм природного газу, -
встановив:
позивач Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . Домоволодіння відповідача за вказаною адресою устатковане газовою плитою та опалюваним приладом, у домоволодінні зареєстровано 1 особу. 09.07.2021 за адресою відповідача представниками АТ «Криворіжгаз» було складено акт про порушення №001872, відповідно до якого було встановлено порушення Кодексу ГРМ: несанкціоноване відновлення газопостачання споживачем, запірний пристрій на ввідному газопроводі (надземний) на момент перевірки перекритий, пломбувальний матеріал зруйнований, пломба відсутня. Сам кран захищений сталевим коробом, який встановив сам споживач. Лічильник відсутній. Відповідач підписав акт про порушення з зауваженнями. Відповідача було повідомлено щодо місцезнаходження комісії з розгляду актів про порушення, дату та орієнтований час засідання. На підставі вищевикладеного, за адресою по АДРЕСА_1 здійснено нарахування необлікованого об'єму та обсягу природного газу з урахуванням у газових приладів і пристроїв та кількості зареєстрованих осіб за період з 09.01.2021 (за шість місяців до виявлення порушення) по 09.07.2021 (день виявлення порушення) на суму 5 158,8 грн. Рахунок на оплату необлікованого (донарахованого) об'єму та обсягу природного газу і його вартості від 15.07.2021 було направлено відповідачу 06.08.2021, однак оплату не було здійснено. У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати.
30.07.2022 позивач уточнив свої вимоги, пред'явивши їх до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 18.04.2023 прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання сторони не з'явилися.
До суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України, не повідомив причини неявки, відзиву не подав.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Звертаючись до суду, позивач вказав, що відповідач порушення Кодексу ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого 09.07.2021 представниками АТ «Криворіжгаз» було складено акт про порушення №001872. Та у подальшому здійснено нарахування необлікованого об'єму та обсягу природного газу з урахуванням у газових приладів і пристроїв та кількості зареєстрованих осіб за період з 09.01.2021 (за шість місяців до виявлення порушення) по 09.07.2021 (день виявлення порушення) на суму 5 158,8 грн.
Спірні правовідносини регулюються ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Кодексом ГРМ (в редакції на час виникнення спірних правових відносин), тощо.
Згідно ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно із ст. ст. 322, 360 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Отже, враховуючи положення ст. ст. 317, 322, 360 ЦК України власник житла зобов'язаний нести витрати з його утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належному йому житлі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (Постанова КЦС ВС від 02.04.2020 року у справі № 757/29813/17-ц).
При зверненні до суду, позивачем пред'явлені ним вимоги мотивовані тим, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг.
На підтвердження своїх доводів позивач надав відповідні докази.
Однак, у ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрований, та взагалі інформація щодо його реєстрації місця проживання у реєстрі Криворізької міської територіальної громади відсутня (а.с. 69).
Також відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав, відсутня інформація, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить на праві особистої або спільної часткової приватної власності вказаний вище будинок (а.с. 51).
Тобто судом достовірно встановлено, що відповідач не є споживачем природного газу за вказаною вище адресою.
В ухвалі ВССУ від 20.11.2013 у справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.
Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за необлікований (донарахований) об'єм природного газу.
Судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 10, 12, 13, 141, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
ухвалив:
у задоволенні позову Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за необлікований (донарахований) об'єм природного газу - відмовити в повному обсязі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.О. Юзефович