Іменем України
26.01.2024 Справа №607/5646/23 Провадження №2/607/627/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:
головуючої судді Марциновської І.В.,
за участю: секретаря судового засідання Хавщ Я.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Семененка С.М.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Турчин-Кукаріної І.В.,
відповідача ОСОБА_3 ,
третьої особи ОСОБА_4 ,
представника відповідача ОСОБА_3
та третьої особи ОСОБА_4 адвоката Будза Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович, ОСОБА_4 про визнання договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та договору дарування земельної ділянки договорами купівлі-продажу, визнання права власності,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та договору дарування земельної ділянки договорами купівлі-продажу, визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 21.09.2008 до 26.08.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі. 22.08.2014 позивач та ОСОБА_2 за спільні сімейні кошти придбали незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 (готовність 41%) та земельну ділянку, площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість указаного нерухомого майна на час придбання становила 680000 грн.
Позивач зазначив, що під час оформлення у нотаріуса договорів купівлі-продажу зазначеного вище майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за домовленістю між собою, без відома та згоди позивача, уклали не договори купівлі-продажу, а договори дарування, де обдаровуваною зазначена ОСОБА_2 .
Про такі обставини позивачу стало відомо лише у лютому 2021 року, коли між позивачем та ОСОБА_2 були припинені фактичні шлюбні відносини та постало питання про поділ спільного майна подружжя. При цьому ОСОБА_2 зазначила, що дане майно належить лише їй особисто, оскільки набуте нею на підставі договорів дарування.
Позивач вважає, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори дарування від 22.08.2014 є удаваними правочинами, що приховують інші правочини, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 насправді вчинили, а саме договори купівлі-продажу. Такі обставини також підтверджуються розпискою, складеною відповідачем ОСОБА_3 , про отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 680000 грн, що еквівалентно 50000 доларів США.
Відтак, на думку позивача, незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 (готовність 41%) та земельна ділянка, площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та відповідно до ст. 69, 70 СК України таке майно має бути поділене між ними у рівних частках.
За таких підстав позивач просить: 1) визнати договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 (готовність 41%), укладений 22.08.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , договором купівлі-продажу; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 (готовність 41%); 3) визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22.08.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , договором купівлі-продажу; 4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
31.03.2023 позовна заява залишена без руху та позивачеві наданий строк для усунення недоліків позовної заяви. 04.04.2023 представник позивача усунув недоліки позовної заяви.
07.04.2023 відкрите провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 04.05.2023 та визначений сторонам строк для подання заяв по суті справи.
04.05.2023 підготовче засідання відкладене на 01.06.2023 у зв'язку з неявкою відповідача ОСОБА_3 .
05.05.2023 відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив (т. 1 а.с. 67-71), у якому позов не визнала та просила у позові відмовити повністю. Відзив обґрунтувала тим, що за період спільного проживання з позивачем у ОСОБА_2 мали місце три вагітності, з яких лише одна завершилась народженням дитини, а також були здійснені неодноразові хірургічні втручання та складні лікування з підстав наявності різних захворювань. Відтак у зв'язку з народженням у 2012 році дочки позивач пообіцяв ОСОБА_2 зробити дарунок у виді нерухомого майна. 22.08.2014 ОСОБА_1 привіз ОСОБА_2 до нотаріуса, де вказав, що дарує їй житловий будинок і земельну ділянку, та повідомив про необхідність підписання договорів дарування. Під час усієї процедури укладення цих договорів ОСОБА_1 був присутній у нотаріуса разом із відповідачами, а тому достеменно був обізнаний про укладення саме договорів дарування, а не договорів купівлі-продажу. При цьому сама ОСОБА_2 не була обізнана, що за таке майно позивач сплатив кошти, оскільки гроші у її присутності позивач ОСОБА_3 не передавав, а також жодна розписка не складалась. Відтак волевиявлення ОСОБА_2 було спрямоване саме на укладення договорів дарування. Так само зі змісту оскаржуваних правочинів вбачається, що таке ж волевиявлення мав і ОСОБА_3 та його дружина, яка надавала згоду саме на дарування нерухомого майна.
30.05.2023 відповідач ОСОБА_2 подала до суду письмові заперечення (т. 1 а.с. 136-141), заяву про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 142-143) та заперечення на відповідь на відзив (т. 1 а.с. 151-153). Додатково зазначила, що реєстрація спірного нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 22.08.2014, а тому саме з цієї дати слід обраховувати строк позовної давності, протягом якого позивач мав право на звернення до суду з цим позовом. Вважає, що позивач не довів, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин, а тому просить відмовити у позові з підстав пропуску такого строку.
01.06.2023 оголошена перерва у підготовчому засіданні до 28.06.2023 у зв'язку з витребуванням додаткових доказів.
28.06.2023 без виходу до нарадчої кімнати усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 28.08.2023 та на 29.08.2023, визначений порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів.
У судовому засіданні 28.08.2023 позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Семененко С.М. позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просили позов задовольнити повністю. Позивач додатково пояснив, що під час перебування із ОСОБА_2 у шлюбі вони вирішили придбати будинок, кошти на який частково мали надати батьки позивача. Після того, як будинок був вибраний, позивач сплатив агенції нерухомості, через яку діяв ОСОБА_3 , кошти у сумі 1000 доларів США, а також самому ОСОБА_3 сплатив кошти у сумі 357000 грн та 296000 грн. 22.08.2014 позивач із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із своєю дружиною та агент нерухомості приїхали до нотаріуса, де ще раз обговорили умови договорів купівлі-продажу. Оскільки сторони домовились вказати вартість майна 400000 грн, а не 680000 грн, ОСОБА_3 написав розписку про отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 680000 грн, що еквівалентно 50000 доларів США. Після цього позивач поїхав та власне на самому підписанні договорів присутній не був. Ввечері дружина повідомила йому, що все добре та договори укладені, а тому позивач не знайомився зі змістом цих договорів. У 2021 році, коли подружнє життя між ним та ОСОБА_2 погіршилось, він вирішив продати будинок та земельну ділянку, а кошти поділити пополам. Однак ОСОБА_2 повідомила, що таке майно є її особистою власністю, оскільки вона та ОСОБА_3 уклали договори дарування, щоб сплачувати менший податок.
У судовому засіданні 28.08.2023 відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Сень (Чайнюк) О.В. позов не визнали з підстав, викладених у відзиві та письмових запереченнях, і просили у позові відмовити повністю.
Відповідач показала, що у зв'язку з тим, що у позивача були проблеми зі сплати податків, сторони змушені були подарувати належну їм квартиру, що розташована на АДРЕСА_2 , батьку позивача. Через це, а також у зв'язку з народженням дочки позивач сказав, що хоче віддячити ОСОБА_2 та подарувати їй будинок. Позивач 22.08.2014 привіз її до нотаріуса, сказав підписати договори дарування та відвіз назад додому. ОСОБА_2 не сплачувала ОСОБА_3 кошти ні сама, ні не була свідком, щоб такі гроші платив позивач. Також вона не була обізнана про наявність боргової розписки. Усі документи на майно зберігалися у позивача. Зазначила, що не могла купити дане майно та відповідно укласти договори купівлі-продажу, оскільки не мала на це коштів.
У судове засідання третя особа приватний нотаріус Костецький Ю.Г., належним чином повідомлений про дату, час та місце цього засідання, не з'явився без повідомлення про причини неявки.
У судовому засіданні 28.08.2023 свідок ОСОБА_5 пояснила, що до 2019 року була дружиною рідного брата позивача. Свідок показала, що у родині всі були обізнані про те, що будинок та земельна ділянка подаровані ОСОБА_6 . Мати позивача навіть не хотіла там проживати, бо це будинок ОСОБА_6 . Зазначила, що у сім'ї позивача та ОСОБА_6 документами займався завжди позивач.
У судовому засіданні 29.08.2023 свідок ОСОБА_7 пояснила, що є матір'ю позивача. Свідок показала, що вона з чоловіком хотіла проживати ближче до дітей, а тому на її прохання позивач підшукав для них будинок у с. Підгородне, у якому мали проживати свідок з чоловіком та позивач зі своєю сім'єю. Свідок показала, що у травні-червні 2014 року знімала гроші та частинами передавала позивачу. Усього передала 30000 доларів США на придбання будинку. Зазначила, що не хотіла бути стороною у договорі купівлі-продажу будинку, оскільки боялась втратити субсидії. У 2021 році свідок дізналась, що будинок був подарований ОСОБА_6 .
У судовому засіданні 29.08.2023 свідок ОСОБА_8 пояснив, що є рідним братом позивача. Свідок показав, що на прохання їхньої матері позивач та свідок підшукали будинок у с. Підгородне, куди мали переїхати проживати їхні батьки. Мати казала свідку, що давала на купівлю будинку гроші. Власником будинку мала бути зазначена або їхня мати, або принаймні брат. Свідок не обізнаний, чому стороною правочину вказана ОСОБА_2 . Про те, що будинок подарований останній, свідок дізнався у 2021 році.
29.08.2023 визнано обов'язковою явку відповідача ОСОБА_3 у судове засідання. Оголошена перерва до 02.10.2023.
02.10.2023 судове засідання відкладене на 30.10.2023 у зв'язку з неявкою відповідача ОСОБА_3 , застосовані до відповідача ОСОБА_3 заходи процесуального примусу у виді штрафу.
30.10.2023 судове засідання відкладене на 28.11.2023 за клопотаннями представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Турчин-Кукаріної І.В. та представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Будза Т.В. Скасовані заходи процесуального примусу, застосовані до відповідача ОСОБА_3
28.11.2023 судове засідання відкладене на 05.01.2024 з підстав подання заяви про залучення третьої особи.
05.01.2024 без виходу до нарадчої кімнати усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 . Оголошена перерва до 26.01.2024.
У судовому засіданні 26.01.2024 відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності. Додатково пояснив, що мав намір з дружиною продати будинок та земельну ділянку, а тому звернулись в агенцію нерухомості і зробили оголошення про продаж. До нього звернувся позивач та вони домовились про купівлю-продаж, про що уклали попередній договір. У подальшому позивач сказав, що йому буде краще, якщо це будуть договори дарування і щоб вони були оформлені на його дружину, оскільки у нього є певні проблеми з податками. 22.08.2014 у нотаріуса були присутні позивач з дружиною, відповідач з дружиною та агент з нерухомості. Спочатку нотаріус склав договори і дав їм для ознайомлення. Потім вони вийшли в окрему кімнату, де позивач передав відповідачу гроші за майно, а відповідач склав про це розписку, вказавши однак, що гроші отримав від ОСОБА_2 , оскільки його про це попросив позивач. Після цього вони знову повернулися до нотаріуса, де останній оголосив їм зміст договорів та вони проставили свої підписи. Увесь цей час позивач був присутній разом з ними, лише відходив, щоб оплатити нотаріальні послуги. Зазначив, що розумів, усвідомлював і бажав укласти саме договори купівлі-продажу та саме з позивачем.
У судовому засіданні 26.01.2024 третя особа ОСОБА_4 висловила думку про необхідність відмови у позові з підстав, що вже були озвучені відповідачем ОСОБА_3 . Зазначила, що її волевиявлення на відчуження належного їм з чоловіком майна полягало саме на продаж цього майна позивачеві.
У судовому засіданні 26.01.2024 адвокат Будз Т.В., представляючи інтереси відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 , просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду. Разом з тим зазначив, що навіть за умови визнання оскаржуваних правочинів удаваними, сторонами повинні зазначатися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а натомість у судовому засіданні встановлено, що фактично покупцем та стороною договору був позивач. Відтак обраний позивачем спосіб захисту є неналежним.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд встановив, що у період з 21.09.2008 до 26.08.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.08.2021 (т. 1 а.с. 20).
22.08.2014 ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку (т. 1 а.с. 11-12). Згідно з умовами договору дарувальник подарував (передав у власність), а обдаровувана прийняла в дар (прийняла у власність), нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво, незавершений будівництвом житловий будинок, готовність 41%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ринкова вартість незавершеного будівництва, що дарується, становить 320800 грн (п. 3 договору).
У п. 18 договору зазначено, що на дарування об'єкта дарування нотаріусу надана заява про згоду дружини дарувальника, ОСОБА_4 .
Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 4530.
Крім цього, 22.08.2014 ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування земельної ділянки (т. 1 а.с. 13-14). Згідно з умовами договору дарувальник подарував (передав у власність), а обдаровувана прийняла в дар (прийняла у власність) земельну ділянку, площею 0,0700 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що дарується, становить 79852,50 грн (п. 4 договору).
У п. 15 договору зазначено, що на дарування земельної ділянки, що дарується, надана заява про згоду дружини дарувальника, ОСОБА_4 .
Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 4538.
Право власності на зазначене вище нерухоме майно 22.08.2014 зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 25951837 та № 25953365 від 22.08.2014 (т. 1 а.с. 14, 15), а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 326894493 від 24.03.2023 (т. 1 а.с. 16-17).
Так, за змістом ст. 6, 11, 12, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Статті 16, 203, 215 ЦК України визначають, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: 1) пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Тлумачення даної норми закону свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки у сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Отже, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.11.2020 у справі № 357/3132/15-ц.
Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).
Як встановив суд вище, оскаржувані договори дарування нерухомого майна від 22.08.2014 укладені у письмовій формі та нотаріально посвідчені.
За своєю суттю договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов'язання матеріального характеру.
В обґрунтування заявлених вимог позивач покликався на те, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договори дарування нерухомого майна від 22.08.2014 є договорами купівлі-продажу нерухомого майна, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Так, ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).
За своєю суттю та загальним правилом договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмету купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його ціну, а для другої сторони - право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Надаючи оцінку оспорюваним правочинам суд зазначає таке.
Як встановив суд, відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належало нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 (готовність 41%) та земельна ділянка, площею 0,07 га, кадастровий номер 6125286900:02:001:3100, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, з метою відчуження даного нерухомого майна шляхом його продажу між ОСОБА_3 з однієї сторони як продавцем та ОСОБА_1 з іншої сторони як покупцем, а також за участю третьої сторони агенції нерухомості «Євробуд» укладений договір про намір купівлі-продажу об'єкта нерухомості від 10.06.2014 (т. 2 а.с. 68-69).
Пунктом 1.1 даного договору визначено, що продавець зобов'язується продати, а покупець купити в термін до 10.08.2014 об'єкт нерухомості - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований на частині земельної ділянки, площею 0,07 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6125286900:02:001:0756, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повна вартість об'єкту погоджена між сторонами і становить 600000 грн, що еквівалентно 50000 доларів США (п. 2.1 договору від 10.06.2014).
Згідно з приміткою до цього договору такий укладається в термін до 10.08.2014 або по мірі виготовлення документів до продажу.
Також між ОСОБА_3 з однієї сторони як продавцем та ОСОБА_1 з іншої сторони як покупцем, а також за участю третьої сторони агенції нерухомості «Євробуд» укладений договір завдатку від 10.06.2014 (т. 2 а.с. 70), за умовами якого покупець сплатив продавцю завдаток у сумі 24000 грн, що еквівалентно 2000 доларів США, маючи на меті укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт укладення таких договорів між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 сторонами у судовому засіданні не оспорювався.
Указане дає підстави дійти висновку про наявність у ОСОБА_3 волевиявлення на відчуження належного йому нерухомого майна саме шляхом продажу, а не дарування. При цьому покупцем, якому ОСОБА_3 мав намір продати житловий будинок та земельну ділянку, був саме позивач, а не відповідач ОСОБА_2 .
Не спростовуються ці обставини і письмовою нотаріально засвідченою згодою ОСОБА_4 від 22.08.2014 на дарування її чоловіком ОСОБА_3 спірного майна (т. 1 а.с. 240), оскільки, як вказала у судовому засіданні ОСОБА_4 , така згода була надана лише тому, що її чоловік на прохання ОСОБА_1 , у якого були проблеми з податковими органами, укладав договори дарування. Разом з тим ОСОБА_4 розуміла, що фактично належне їм з чоловіком майно продається, оскільки за таке майно позивач сплатив їм кошти.
Щодо волевиявлення відповідача ОСОБА_2 суд зазначає таке.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач зазначала, що не мала наміру та фінансової можливості на придбання незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, а розуміла, що таке майно їй дарується її на той час чоловіком, ОСОБА_1 .
Разом з тим суд встановив, що ОСОБА_2 була обізнана та усвідомлювала, що стороною договорів дарування нерухомого майна був не ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 . Підстав вважати, що останній, з яким ОСОБА_2 до зустрічі у нотаріуса навіть не була знайома, має намір безоплатно подарувати їй цінне нерухоме майно, у ОСОБА_2 не було. Не встановив наявність таких обставин і суд. Відтак за обставин, що мали місце, ОСОБА_2 повинна була усвідомлювати, що між сторонами мають фактичні відносини щодо укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу шляхом фіктивного підписання між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договорів дарування.
Такі обставини також підтверджуються і показаннями свідків, які зазначали, що кошти на придбання спірного майна були надані саме ОСОБА_1 , а також випискою по рахунку від 09.05.2023 (т. 1 а.с. 163-165), відповідно до якої у період з 08.08.2014 до 12.08.2014 з банківського рахунку ОСОБА_1 були зняті готівкові кошти у значних сумах.
Той факт, що розписка від 22.08.2014 складена ОСОБА_3 про отримання коштів у сумі 680000 грн, що еквівалентно 50000 доларів США, від ОСОБА_2 , спростовується поясненнями як позивача, так і відповідачів, які усі зазначили, що кошти ОСОБА_3 передавав саме позивач, а не ОСОБА_2 .
Відтак доводи позивача, про те, що як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 мали на меті укладення між собою договорів купівлі-продажу, ґрунтуються виключно на поясненнях позивача, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не обґрунтував удаваності оспорюваних договорів дарування з метою приховання інших договорів, укладених саме між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позивач не надав належних та достатніх доказів, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виникли правовідносини, передбачені договорами купівлі-продажу, за умовами яких ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 прийняла це майно та сплатила за нього грошові кошти у сумі 680000 грн.
Щодо інших доводів сторін, то згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04). Відтак суд вважає, що надав відповідь на усі поставлені сторонами питання та навів оцінку усім основним доводам, якими останні обґрунтовували свої вимоги та заперечення.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов у цій частині не є обґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Також, приймаючи до уваги, що положення ст. 69, 70 СК України підлягають застосуванню лише до майна, що набуте ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, а такі обставини позивачем не доведені, то відсутні підстави і для визнання такого майна спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя, поділу його між ними у рівних частках та, як наслідок, визнання за позивачем права власності на 1/2 частку такого майна.
Відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню також не підлягають.
Так само і відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про що заявляли відповідачі, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у загальній сумі 4647,20 грн. Відтак з урахування вказаних норм закону сплачений судовий збір слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 133 ч. 1, 141 ч. 1, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович, ОСОБА_4 про визнання договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та договору дарування земельної ділянки договорами купівлі-продажу, визнання права власності відмовити повністю.
Судовий збір у сумі 4647 (чотири тисячі шістсот сорок сім) гривень 20 копійок покласти на позивача ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Представник позивача: адвокат Семененко Сергій Михайлович, місцезнаходження: вул. За Рудкою, буд. 33, офіс 102, м. Тернопіль.
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Представник відповідача: адвокат Турчин-Кукаріна Ірина Вікторівна, місцезнаходження: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Третя особа: ОСОБА_4 ; місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Представник відповідача та третьої особи: адвокат Будз Тарас Васильович, місцезнаходження: вул. Б.Хмельницького, буд. 19, офіс 208, м. Тернопіль.
Третя особа: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович, місцезнаходження: вул. Крушельницької, 35/67, м. Тернопіль.
СуддяІ. В. Марциновська
Повне судове рішення складене 05.02.2024.