Справа № 240/23915/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
14 лютого 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 до Житомирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, встановлення факту батьківства, зобов'язання вчинити дії,
В серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Житомирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 , у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023 року «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану», про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в результаті загибелі (смерті) військовослужбовця згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 «Про затвердження порядку призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
- встановити факт батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Озера, Брусилівського району, Житомирської області, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Тонєньке Донецької області, щодо сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с.Високе, Брусилівського району, Житомирської області.
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_3 , у розмірі передбаченому п.а ч.І ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та відповідно до вимог статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 «Про затвердження порядку призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.08.2023 позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу з підстав не усунення її недоліків.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що справи про встановлення юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Однак, такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту Кодекс адміністративного судочинства на відміну від Цивільного процесуального кодексу - не містить.
Справи про встановлення юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.
В такому випадку зазначені справи розглядаються в порядку окремого провадження в рамках цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.
Нормами статті 315 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
На відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Кодекс адміністративного судочинства України не містить жодних процесуальних норм про здійснення адміністративним судом судочинства в порядку окремого провадження, у вигляді непозовного судочинства про встановлення того чи іншого факту.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стосовно посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, де вказано, що "оскільки вимоги пов'язані і доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою", то слід наголосити на тому, що забезпечення єдиного підходу до формування сталості та єдності судової практики, в тому числі визначення юрисдикційності того чи іншого спору, відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" повинен забезпечити Верховний Суд. При цьому, на важливість забезпечення єдності та сталості судової практики вказують наявність в процесуальних кодексах України положень про те, що підставою перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду є порушення предметної чи суб'єктної юрисдикції. Зокрема, частиною шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що крім випадків передбачених законом, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної, а відповідно до вимог статті 403 Цивільного процесуального кодексу України - предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Оскільки рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з даного питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, тим більше за правилами окремого провадження, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ. Таким чином, у даному випадку, Житомирський окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом щодо розгляду такої категорії справ.
У даному випадку, Житомирський окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом щодо розгляду такої категорії справ.
З цих підстав також не може бути взята судом до уваги постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, оскільки певні доводи та міркування окремої колегії суддів, що здійснювали розгляд справи, не нівелюють положення Цивільного процесуального кодексу України та не є рішенням Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що саме у порядку окремого провадження (а відтак за правилами цивільного судочинства) розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У вищезазначеній постанові роз'яснено механізм розгляду справи про встановлення юридичного факту у порядку окремого провадження чи загального провадження але за правилами цивільного процесуального законодавства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі №750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі №643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі №641/5187/20.
Стосовно посилань позивача на постанову Об'єднаної палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №539/4118/19, суд зазначає наступне.
Згідно обставин справи №539/4118/19, з метою отримання посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, де його зобов'язали надати архівну довідку з Міністерства оборони України, що підтверджувала б факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Проте у довідці Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 11серпня 2008 року №38791 його прізвище зазначено з помилкою (російською мовою), крім того, не повністю зазначені його ім'я та по батькові. Зазначену довідку він подав до Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, втім отримав відмову у видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1категорії, з рекомендацією звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. На підставі викладеного заявник просив суд встановити факт належності йому довідки Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 11 серпня 2008 року №38791, оскільки будь-яким іншим способом встановлення такого факту є неможливим.
Тобто, у справі №539/4118/19 у позивача був наявний спір між ним та заінтересованими особами, а також метою звернення до суду було отримання конкретного соціально-правового статусу. При цьому такі дії були вже вчинені позивачем, внаслідок чого він отримав відмову суб'єкта владних повноважень, тобто між сторонами вже існував спір.
Отже, правовідносини, що склалися між сторонами, у справі №539/4118/19 та в позовній заяві ОСОБА_1 не є спорідненими та подібними, а тому посилання на постанову Об'єднаної палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року є не релевантним та не може бути взяте судом до уваги.
На противагу обставинам, досліджуваним Верховним Судом у справах №290/289/22 та №539/4118/19, дана позовна заява не містить доказів існування спору між позивачем та Міністерством оборони України, зокрема доказів відмови Міністерства оборони України тощо.
Відтак, вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, в тому числі й факту перебування фізичної особи на утриманні, розглядаються цивільним судом за місцем проживання заявника в порядку окремого провадження.
Згідно змісту позовної заяви, позовні вимоги, пред'явлені позивачем до Житомирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, встановлення факту батьківства, зобов'язання вчинити дії, обґрунтовуються доводами про проживання однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, народження спільної дитини за час спільного проживання та наявністю у зв'язку з цим підстав для нарахування грошового забезпечення у відповідності до частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Слід зазначити, що перевірка та оцінка обґрунтованості доводів позивача може бути здійснена адміністративним судом під час розгляду цієї адміністративної справи, при вирішенні в межах компетенції судового спору про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинення певних дій, однак без вирішення за результатами судового розгляду питання про встановлення факту, що має юридичне значення.
У постанові Верховного Суду від 23.01.2023 у справі № 214/1309/21 зазначено, що встановлення такого факту в адміністративній справі не є самостійною метою.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.