Справа № 580/5189/22 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
14 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3, Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і бездіяльності та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3, Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і бездіяльності та скасування наказу.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем свого проживання та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №41 від 25.02.2022 року та з 24.02.2022 року був призваний на військову службу по мобілізації; призначений та зарахований на всі види забезпечення стрільцем-санітаром другого відділення другого взводу роти охорони третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 ВОС 100658.
Відповідно до наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (із адміністративно-господарської діяльності) №2 від 19.03.2022 року та №5 від 01.04.2022 року позивачу за періоди з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року та з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року була виплачена додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн. в розрахунку на місяць, пропорційно часу проходження служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) №12-ОС від 31.03.2022 року позивач був призначений солдатом резерву військової частини НОМЕР_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №123 від 02.04.2022 року позивач з 02.04.2022 року був переведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 і був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №6 від 09.04.2022 року позивач вважається таким, що 10.04.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою стрільця-санітара другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти.
Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого №1895 від 15.04.2022 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Прилуцькій центральній міській лікарні з 12.04.2022 року по 15.04.2022 року, за результатами лікування було рекомендовано визначення військово-лікарською комісією подальшої придатності для служби в Збройних Силах України.
Згідно довідки військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» позивачу визначений діагноз, зокрема, великі залишкові зміни після спонтанно вилікуваного туберкульозу у вигляді багаточисленних вогнищ різного розміру (туберкульоми) обох легень. Ізольований міжхребцевий остеохондроз, деформуючий спондильоз усіх відділів хребта з больовим синдромом без порушення функцій. Хронічна вертеброгення люмбалгія у фазі ремісії без порушення функції.
За висновком військово-лікарської комісії захворювання не пов'язані з проходженням військової служби, позивач обмежено придатний до військової служби.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо призову на військову службу під час мобілізації без проходження медичного огляду, що потягнуло за собою не встановлення позивачу обмеженої придатності до військової служби, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (ч. 7 вказаної статті).
За приписами частин 1, 2статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XIIвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно пункту цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ(далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч. 4 ст. 3 Закону №3543-Х11 зміст мобілізації становить, зокрема, переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно ч. 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ) призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 (далі - положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Згідно п. 12 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Отже, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема на ІНФОРМАЦІЯ_5.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_1 добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем свого проживання та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №41 від 25.02.2022 року з 24.02.2022 року був призваний на військову службу по мобілізації; призначений та зарахований на всі види забезпечення стрільцем-санітаром другого відділення другого взводу роти охорони третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 ВОС 100658.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-Х11, п. 3 р. 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402.
Зміст позовних вимог позивача зводиться до того, що на час призову на військову службу по мобілізації він був обмежено придатним до військової служби, тому мав право на відстрочку від військової служби.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не направлення позивача на проходження медичного огляду після призову на військову службу під час мобілізації та прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнання протиправним і скасування наказу №41 від 25.02.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову позивача під час загальної мобілізації, судова колегія зазначає наступне.
Частиною 13 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-Х11 передбачено, що громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Однак, вищезазначений Закон визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Тому з урахуванням прийняття Президентом України Указів «Про загальну мобілізацію» та «введення в Україні воєнного стану, правовідносини які є предметом розгляду у даній справі регулюються положеннями Закону №3543-ХІІ, яким врегульовано загальні засади проходження військової службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, частиною 5 статті 22 Закону №3543-Х11 передбачено, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що відповідно до Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2022 року під час проведення загальної мобілізації ступінь придатності до військової служби громадян, які призначені (призначаються) на доукомплектування військових частин, Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється в обсязі тілесного огляду шляхом опитування скарг та заяв. У разі зазначення скарг громадянин направляється до відповідного медичного спеціаліста для визначення ступеня придатності до військової служби.
Отже у разі наявності скарг на стан здоров'я позивач мав право подати скаргу, та за її наявності підлягав направленню до відповідного медичного спеціаліста для визначення ступеня придатності до військової служби.
При цьому позивач у позовній заяві зазначає, що вимагав проходження медичного огляду після того, як 03.04.2022 року був переведений до військової частини НОМЕР_2 , яка знаходилась в м. Черкаси, оскільки не був згодний з переведенням.
Однак позивач не надав доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про направлення для проходження медичного огляду, а ІНФОРМАЦІЯ_6 такі звернення заперечує.
З матеріалів справи вбачається, що вперше позивач був направлений до Прилуцької центральної міської лікарні військовою частиною НОМЕР_1 , до якої був направлений з військової частини НОМЕР_2 .
Вказані обставини свідчать, що позивач вперше звернувся із рапортом про проведення медичного обстеження лише після направлення до військової частини НОМЕР_1 , і підставою такого звернення слугувало те, що позивач не був згодний на направлення його з роти охорони третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 спочатку до військової частини НОМЕР_2 , а у подальшому - до військової частини НОМЕР_1 , а не стан його здоров'я під час мобілізації.
Судова колегія критично ставиться до доводів позивача про те, що він був мобілізований на військову службу під час направлення у військову частину НОМЕР_2 , оскільки це спростовується змістом наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №41 від 25.02.2022 року, у якому чітко зазначено, що позивач з 24.02.2022 року був призваний на військову службу по мобілізації.
Також перебування позивача на військовій службі з 24.02.2022 року підтверджується наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (із адміністративно-господарської діяльності) №2 від 19.03.2022 року та №5 від 01.04.2022 року про виплату позивачу за періоди з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року та з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. в розрахунку на місяць, пропорційно часу проходження служби.
Отже позивачу було достеменно відомо, що він був призваний саме на військову службу.
Зважаючи на ті обставини, що при мобілізації на військову службу з 24.02.2022 року медичний огляд позивача здійснювався в обсязі тілесного огляду шляхом опитування скарг та заяв, і позивачем не доведено, що він звертався зі скаргами на стан здоров'я до ІНФОРМАЦІЯ_3 до його переведення до військової частини НОМЕР_1 , тобто до 09.04.2022 року, то позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненаправлення позивача на проходження медичного огляду та визнання протиправним і скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 №41 від 25.02.2022 року є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Щодо визнання протиправними і скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) №12-ОС від 31.03.2022 року про призначення позивача солдатом резерву військової частини НОМЕР_2 та наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №6 від 09.04.2022 року, згідно з яким позивач вважається таким, що 10.04.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою стрільця-санітара другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу третьої стрілецької роти, то їх протиправність позивач обґрунтовує порушенням порядку (процедури) призову на військову службу, у зв'язку з чим усі подальші дії по проходженню військової служби, зокрема та невиключно, зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_2 , вчинені не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, встановлений Конституцією та законами України.
Однак, зважаючи на те, що судом не встановлено порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією, а інші підстави незаконності вказаних наказів позивачем не зазначені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для скасування вказаних наказів відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо посилання позивача на довідку військово-лікарської комісії №409 від 10.05.2022 року Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», якою позивач визнаний обмежено придатним до військової служби, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена категорія осіб, які підлягають відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, згідно абз. третього вказаної статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Отже визнання військовозобов'язаного обмежено придатним до військової служби не є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Крім того, отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.
При цьому, зазначені вище накази, як акти індивідуальної дії, є вже реалізованими, а їх дія вичерпана, а тому навіть скасування таких наказів не мало б наслідком автоматичного звільнення позивача з військової служби.
Щодо посилання позивача на висновок експерта №033-3-2022 Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, судова колегія зауважує, що позивач надав до справи копію вказаного висновку, згідно з яким дані наданої медичної документації свідчать про те, що 09.08.2022 року ОСОБА_1 був встановлений діагноз туберкульозу, в тому числі і на підставі даних бактеріологічного дослідження біологічного матеріалу (мокротиння), при цьому забір даного матеріалу був здійснений 30.05.2020 року, і таким чином можна припустити, що станом на 24.02.2022 року ОСОБА_1 міг хворіти на туберкульоз легень, то висновок зроблено за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022201350000071, отже його оцінка має бути здійснена відповідно до вимог Кримінального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.