Справа № 620/4411/23 Суддя (судді) першої інстанції: Виноградова Д.О.
14 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання неправомірною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить:
- визнати неправомірною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12548-51 від 12.11.2018 на суму 15819,54 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Чернігівській області привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску позивачем та скасувати всі нарахування, які відбулись внаслідок винесення оскаржуваної вимоги та які були нараховані в автоматичному режимі в сумі 18276,72 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 позовну заяву залишено без руху, визнано неповажними причини пропуску строку, визначено спосіб усунення недоліків шляхом надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та копії медичних документів.
Заява мотивована тим, що про існування вимог та податкового боргу позивач дізналась тільки в кінці січня поточного року. Зазначає, що не могла узгодити оскаржувані вимоги у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки у встановленому порядку припинила свою підприємницьку діяльність, не була зареєстрованою фізичною особою- підприємцем, а відтак не належала до кола платників єдиного внеску, а також те, що відповідно до копій медичних документів з медичної карти амбулаторного хворого остання в листопаді 2018 року, коли їй направлялась вимога про сплату боргу, була направлена для проведення операції та знеболення, була направлена на патогістологічне дослідження та має діагноз відповідно до медичних документів. У зв'язку з чим, просить суд поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій останній просить суд її скасувати та направити справу для продовження розгляду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що позивачем не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з цим позовом 17.04.2023 та оскаржує вимогу про сплату боргу (недоїмки), датовану 12.11.2018, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду.
У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивач стверджує, що про існування вимоги та податкового боргу остання дізналась тільки в кінці січня поточного року. Зазначає, що не могла узгодити оскаржувані вимоги у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки у встановленому порядку припинила свою підприємницьку діяльність, не була зареєстрованою фізичною особою- підприємцем, а відтак не належала до кола платників єдиного внеску, а також те, що відповідно до копій медичних документів з медичної карти амбулаторного хворого остання в листопаді 2018 року, коли їй направлялась вимога про сплату боргу, була направлена для проведення операції та знеболення, була направлена на патогістологічне дослідження та має діагноз відповідно до медичних документів.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржувана вимога надсилалася позивачу за податковою адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернулася на адресу відповідача 20.12.2018, а позовна заява подана до суду лише 17.04.2023.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до вимог частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд також звертає увагу, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12548-51 від 12.11.2018 на суму 15819,54 грн.
Приписами пункту 1. 3 ст. 1 Податкового Кодексу України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.
Так, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія Закону №2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає Закон № 2464-VI.
В силу вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право, зокрема, оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Згідно частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Відповідно до частини 14 статті 25 Закону № 2464-VI суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманим рішенням про нарахування пені та застосування штрафів, згідно яких платник єдиного внеску може оскаржити вимогу (рішення) контролюючого органу протягом 10 календарних днів з дня отримання в адміністративному чи судовому порядку.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2019 у справі № 802/983/18-а, постанові від 17.07.2019 у справі № 0740/1050/18 та постанові від 12.02.2020 у справі № 480/1192/19.
У даному випадку, в якості поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивач зазначає, що оскаржувану вимоги не отримував, оскільки відповідно до копій медичних документів з медичної карти амбулаторного хворого в листопаді 2018 року, коли їй направлялась вимога про сплату боргу, остання була направлена для проведення операції та знеболення, була направлена на патогістологічне дослідження та має діагноз відповідно до медичних документів.
Відповідно до статті 45 Податкового кодексу України фізична особа платник податків зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків фізична особа може мати не більше однієї податкової адреси.
Фізичні особи подають зазначені заяви особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання до контролюючого органу за новим місцем проживання. Фізичні особи, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, подають зазначені заяви особисто або через представника до будь-якого контролюючого органу.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, зокрема, вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі повернення поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Згідно з копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 408793 від 09.12.2008, копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.01.2023 № 593538185898 місцем проживання та місцем знаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .
Саме на вказану адресу була направлена оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-12548-51.
Так, відповідно до копій медичних документів з медичної карти амбулаторного хворого у період з листопада 2018 року по грудень 2022 року ОСОБА_1 зверталась до лікарів КЛПУ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер».
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сам факт звернення за медичною допомогою неможливо прийняти як поважну причину пропуску звернення до суду, враховуючи те, що зі змісту вказаних копій медичних документів неможливо встановити, який вид допомоги отримувала позивач - госпіталізацію, амбулаторне лікування чи лікування на денному стаціонарі. Крім того, позивачем не надано жодних пояснень та доказів про причини не звернення до суду у період після лікування протягом понад 4 років.
Аналогічні підстави пропуску строку звернення до суду з даним позовом зазначені позивачем в апеляційній скарзі і не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Крім того, п. 42.2 ст. 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Правовими положеннями абз. 3 п. 42.4 ст. 42 ПК України визначено, що датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абз. 6 п. 42.2 ст. 42 ПК України).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскаржувана вимога, вважається належним чином врученою ОСОБА_1 , відповідно до правових положень ст. 42 ПК України, а тому посилання останньої на поважність причин пропуску строку звернення з даним позовом до суду є безпідставними.
З урахуванням того, що позивач звернувся до суду з даним позовом до суду 17.04.2023, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає заявлені апелянтом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, оскільки останній не був позбавлений можливості подати даний позов до суду в межах строків, встановлених чинним законодавством України.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах установленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
У розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що наведені неї обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, а наведені апелянтом підстави для поновлення строку для звернення з даним позовом до суду є неповажними, що не може бути підставою для поновлення строку, відповідно до норм адміністративного судочинства.
Отже, враховуючи вищезазначені правові положення та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції були законні підстави для повернення позовної заяви позивача.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист.
Отже, позивач мав можливість звернутися до суду з даним позовом в межах строку, передбаченого нормами адміністративного судочинства, проте зазначеного не здійснив, належних доказів неможливості звернення з даним позовом не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Таким чином, позивачем не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, а тому позов у цій справі підлягає поверненню.
Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 30 липня 2020 року у справі №815/4791/17, від 16 травня 2018 року у справі №815/3814/17.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачу у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, особі яка її подала, оскільки підстави, на які посилається апелянт, для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року про повернення позовної заяви - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан