Справа № 320/2319/23
13 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Єжелі А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року, суддя Марич Є.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури, Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 16.11.2022 року № 207дп-22 «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1.»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської прокуратури «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 29.11.2022 року № 1986к, яким було звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва та органів прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (п.7 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру»);
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва з 30.11.2022 року;
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2022 року по день поновлення на роботі;
- рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивачку є протиправним та необґрунтованим, оскільки прийняте з порушенням процедури здійснення дисциплінарного провадження.
Окрім того, позивачка наголошує на відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку з огляду на поважність причин відсутності на роботі, які є надзвичайними, невідворотними, об'єктивними обставинами та підтвердженими відповідними доказами.
Також позивачка вважає, що при прийнятті спірних рішень відповідачами необґрунтовано обрано найсуворішу міру дисциплінарного покарання у вигляді звільнення, враховуючи особу прокурора, яка характеризується позитивно та за час проходження служби не мала жодного дисциплінарного стягнення.
При цьому, як стверджує позивачка, звільнення з посади відбулось з порушенням статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», якою передбачено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження органів прокуратури України. Разом з тим, роботодавцем проігноровано норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та безпідставно відмовлено у наданні відпустки.
У зв'язку з цим позивачка просить визнати протиправними та скасувати рішення про накладення дисциплінарного стягнення та наказ про звільнення з посади прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва та органів прокуратури.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
13 лютого 2024 року у судовому засіданні вдповідачем заявлено клопотання про заміну Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження на Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, оскільки мала місце зміна назви органу.
Протокольною ухвалою судом апеляційної інстанції замінено Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження на Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з серпня 2012 року.
Наказом прокурора міста Києва від 21.03.2017 №385к ОСОБА_1 призначена на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №4 м. Києва на час відпустки основного працівника ОСОБА_2 для догляду за дитиною до дня її фактичного виходу в порядку переведення з органів прокуратури Сумської області, а наказом керівника Київської міської прокуратури від 10.03.2021 №687с - переведена на посаду прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва з 15.03.2021.
12.08.2022 року до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження надійшла дисциплінарна скарга керівника Київської міської прокуратури Кіпера О.О. про вчинення прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.
Членом відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження ОСОБА_3 прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження від 16.08.2022 №07/3/2-465дс-154дп-22 стосовно позивача.
За результатами перевірки обставин, викладених у дисциплінарній скарзі, членом відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження ОСОБА_3 13.10.2022 складено висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1 .
У зв'язку з наявністю в діях прокурора складу дисциплінарного проступку, а саме порушення правил внутрішнього службового розпорядку, а також те, що допущене ОСОБА_1 порушення трудової дисципліни (прогули) має систематичний характер і вона не з'являється на робочому місці, Відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження прийнято рішення від 16.11.2022 №207дп-22 «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1 ».
На підставі рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 16.11.2022 №207дп-22 наказом керівника Київської міської прокуратури від 29.11.2022 №1986к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва та органів прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (п. 7 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру») з 29.11.2022.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, наком про звільнення з посади та з органів прокуратури, позивачка звернулась до суду за захистом свої прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Згідно зі пунктом 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав порушення правил внутрішнього службового розпорядку.
Так, Загальними зборами трудового колективу Київської міської прокуратури 27.07.2021 затверджено Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорів органів Київської міської прокуратури (далі по тексту - Правила), а наказом керівника Київської міської прокуратури від 28.07.2021 №84 зазначені Правила введено в дію.
Правила визначають загальні положення організації внутрішнього службового розпорядку прокурорів органів Київської міської прокуратури, режиму та умов роботи, забезпечення раціонального використання робочого часу, підвищення ефективності та якості роботи.
Правила є обов'язковими для усіх прокурорів органів Київської міської прокуратури та доводяться до їх відома під особистий підпис та шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури.
Основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні службових обов'язків, визначені Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів.
Пунктом 1 Розділу ІІІ Правил встановлено, що тривалість робочого часу прокурорів органів Київської міської прокуратури становить 40 годин на тиждень.
В органах Київської міської прокуратури встановлюється такий внутрішній службовий розпорядок: початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин - упродовж робочого тижня; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин; вихідні дні - субота і неділя.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІV Правил для належного виконання службових обов'язків прокурори забезпечуються робочим місцем та необхідною оргтехнікою.
Пунктом 2 Розділу ІV Правил визначено, що прокурори можуть перебувати у робочий час за межами приміщень органів прокуратури зі службових питань з відома безпосереднього керівника, а керівники самостійних структурних підрозділів та керівники окружних прокуратури - керівника Київської міської прокуратури та його заступників.
Про свою відсутність на роботі прокурор невідкладно повідомляє безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншими доступними способами, із зазначенням причин відсутності.
У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці.
Як вбачається з матеріалів справи, Київською міською прокуратурою подано до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження дисциплінарну скаргу стосовно вчинення прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, яка зареєстрована 12.08.2022.
У вказаній скарзі викладено відомості про факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а саме: зазначено, що позивачка в порушення вимог пункту 1 розділу ІІІ Правил без поважних причин була відсутня на робочому місці з 28.02.2022 по 04.05.2022 та з 10.06.2022 по дату написання скарги, у зв'язку з чим ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.
Згідно з частинами 3, 4, 6, 10 статті 46 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що за відсутності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення про відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора.
Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки.
Під час здійснення перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право надавати пояснення або відмовитися від їх надання стосовно себе.
Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що членом відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження - ОСОБА_3 прийнято рішення від 16.08.2022 про відкриття дисциплінарного провадження №07/3/2-465дс-154дп-22 стосовно ОСОБА_1 .
Відповідачем листом від 16.08.2022 №07/3-685вих-22 запропоновано позивачці надати пояснення з приводу обставин, викладених у скарзі, а також надіслано Київській міській прокуратурі запит від 19.09.2022 №07/3/2-2433вих-22 щодо надання додаткових пояснень та необхідних підтверджуючих документів.
Відповідним органом в ході проведення перевірки під час дисциплінарного провадження установлено, що в період з 14.02.2022 до 25.02.2022 включно ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці відповідно до наказу від 09.02.2022 №261к.
Після закінчення щорічної відпуски ОСОБА_1 без поважних причин не прибула на роботу та не повідомила про місце її перебування.
Лише 03.03.2022 ОСОБА_1 надіслано електронною поштою рапорт, адресований керівнику Київської міської прокуратури, про неможливість виходу на роботу у зв'язку з триваючими воєнними діями на території України та перебуванням її за кордоном.
ОСОБА_1 пояснила, що 12.02.2022 вона виїхала за межі території України до Іспанії, а 13.02.2022 - з Іспанії до Республіки Еквадор, 25.02.2022 позивачка вилетіла з Еквадору до Нідерландів, а після цього вирушила у м. Дрезден (Німеччина). Також, позивачкою було зазначено, що при першій нагоді, за наявності можливостей, повернеться в Україну.
05.05.2022 ОСОБА_1 скеровано заяву керівнику Київської міської прокуратури про надання відпустки без збереження заробітної плати, на підставі якої цього ж дня видано наказ № 513 про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на 21 календарний день з 05.05.2022 до 25.05.2022 включно відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки».
Наказом керівника Київської міської прокуратури від 26.05.2022 № 642к на підставі заяви від 23.05.2022 ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів з 26.05.2022 до 09.06.2022 включно відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки».
Також 27.05.2022 начальником відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури Дзюник В.П. надіслано ОСОБА_1 електронною поштою лист №07-206вих-22, яким її попереджено про необхідність приступити до виконання службових обов'язків після завершення відпустки.
08.06.2022 позивачкою надіслано керівнику Київської міської прокуратури заяву, в якій зазначено, що у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 на території України діє особливий правовий режим та у зв'язку з продовженням на території України дії воєнного стану, ОСОБА_1 просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану з 10.06.2022 по 23.08.2022 включно відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а у випадку якщо останній не буде продовжено - у зв'язку із сімейними обставинами.
Листом Київської міської прокуратури від 09.06.2022 №07-233вих-22 позивачку повідомлено, що заява від 08.06.2022 про надання відпустки залишена без задоволення та повторно зазначено про необхідність приступити до виконання своїх службових обов'язків з 10.06.2022.
Також позивачку попереджено про те, що відсутність на роботі без поважних причин буде розцінено як прогул з подальшим ініціюванням притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Проте, після завершення відпустки 10.06.2022 ОСОБА_1 не приступила до роботи, про що складено акт про відсутність працівника на робочому місці від 10.06.2022.
Окрім того, у всі наступні робочі дні працівниками прокуратури складались відповідні акти, якими зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Вказані акти надсилались позивачу на електронну адресу для ознайомлення.
Київською міською прокуратурою надіслано позивачці лист від 03.08.2022 №07-387вих22 про надання пояснень щодо причин неявки на роботі.
У поясненнях від 04.08.2022 ОСОБА_1 повідомила, що продовжує перебувати на території Німеччини, до пояснень додала копію рапорту від 03.03.2022. Крім того, позивачкою скеровано заяву керівнику Київської міської прокуратури від 03.08.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати включно відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв'язку з перебуванням на території Німеччини.
На запит начальника відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури Дзюник В.П. від 09.08.2022 №07-407вих22 щодо надання документів, які підтверджують факт виїзду за межі України або наявності статусу внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 12.08.2022 надіслала лист зі сканкопією додатку на 1 аркуші, який, зі слів позивачки, є копією реєстрації на території Німеччини.
При цьому, на вимогу Київської міської прокуратури позивачка не надала офіційного перекладу поданого документа.
Інших належних і достовірних доказів щодо підтвердження факту виїзду та перебування за межами України, зокрема, копії сторінок закордонного паспорта з відмітками про перетин кордону, доказів щодо отримання тимчасового захисту на території іншої країни, набуття статусу внутрішньо переміщеної особи тощо, позивачем не надано.
У подальшому, надіслані ОСОБА_1 заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати Київською міською прокуратурою розглянуто та залишено без задоволення у зв'язку із ненаданням підтверджуючих документів, про що повідомлялось позивачці листами від 18.08.2022 №07-438вих22, від 08.09.2022 № 07-548вих-22.
Зазначені обстави підтверджуються матеріалами дисциплінарного провадження №07/3/2-465дс-154дп-22, які наявні в матеріалах справи та досліджені як судом першої, так і суом апеляційної інстанцій.
Щодо доводів представника позивачки про те, що відповідачами знехтувано основні права позивача на життя та здоров'я, недоторканність і безпеку, оскільки отримання тимчасового захисту від держави Німеччина, активні бойові дії на території України, відсутність можливості повернення, є, на думку позивача, поважною причиною відсутності на робочому місці та які є надзвичайними, невідворотними і об'єктивними обставинами, то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Так, пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Разом з тим, працівник зі свого боку має довести поважність причин прогулу перед роботодавцем, і з врахуванням не тільки своїх свобод та інтересів, а й установи, де працює.
Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку із військовою агресією російської федерації Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 та від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на території України з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє по цей час.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
При цьому, з матеріалів дисциплінарного провадження слідує, що на запит члена Комісії ОСОБА_3 від 19.09.2022 №07/3/2-2433вих-22, Київською міською прокуратурою повідомлено, що на час ведення бойових дій у м. Києві та Київській області працівники органів Київської міської прокуратури мали змогу, за погодженням з керівниками, працювати не на робочих місцях, а у місцевостях, безпечних для їх життя. Із закінченням бойових дій, з травня 2022 року всі працівники органів Київської міської прокуратури працюють на своїх робочих місцях.
Окрім того, згідно пояснень керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 у груповому чаті працівників окружної прокуратури 16.03.2022 ним доводилось до відома позиція Офісу Генерального прокурора про можливість для жінок вивезти дітей за кордон та повернутися потім на роботу, для чого необхідно взяти відпустку.
Разом з тим, ОСОБА_1 повідомляла, що перебуває за межами України та повертатись не збирається, документів про перетин кордону надавати не буде.
Також у телефонному режимі керівником доведено до відома про постанову Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» щодо необхідності повернутися та приступити до роботи, а також про ініціювання питання притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Під час апеляційного розгляду справи представник позивачки не зміг пояснити де на даний час перебуває ОСОБА_1 та чи повернулась вона в Україну.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, запитів від ОСОБА_1 про роз'яснення щодо організації роботи в умовах воєнного стану та куди їй треба повернутися для виконання своїх службових обов'язків не надходило. Водночас, їй неодноразово повідомлялось про необхідність повернутися до робочого місця.
Так, з початку введення в Україні воєнного стану ОСОБА_1 , окрім рапорту від 03.03.2022, заяви про надання відпустки не подано.
Позивачка лише 05.05.2022 вперше звернулась із заявою про надання відпустки.
Окрім того, судом встановлено, що відпустки без збереження заробітної плати надавались ОСОБА_1 двічі в період з 05.05.2022 до 25.05.2022 включно та з 26.05.2022 до 09.06.2022 включно відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки».
При цьому, позивачку попереджено про необхідність приступити до виконання службових обов'язків після завершення відпустки, проте ОСОБА_5 не приступила до роботи, про що складено акти про відсутність працівника на робочому місці у період з 10.06.2022 по 08.08.2022.
Заяв щодо надання дозволу на дистанційну роботу ОСОБА_1 не подавалось.
Посилання позивачки на те, що не всі прокурори Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, зокрема, жіночої статі приступили до виконання своїх службових обов'язків у травні 2022 року, є непідтвердженими, оскільки з пояснень керівника окружної прокуратури вбачається, що працівники працювали дистанційно у місцях, безпечних для життя, а потім повернулись до робочих місць.
Доводи позивачки про упереджене відношення до неї з боку керівництва також є безпідставним, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 надавались відпустки, в той час коли інші прокурори в умовах військової агресії російської федерації проти України виконували свої службові обов'язки.
Також є необгрунтованими доводи позивачки щодо порушення відповідачем положень частини 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та протиправності відмови у наданні їй відпустки, з огляду на наступне.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ), яким встановлено особливості регулювання трудових відносин на період воєнного стану.
У відповідності до Прикінцевих положень цього Закону главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2, у якому зазначено: під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
На період дії воєнного стану положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють трудові відносини по іншому, ніж Кодекс законів про працю України, мають пріоритетне значення та застосування. Однак інші норми, закріплені в законодавстві про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, потрібно застосовувати й надалі.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. Зокрема, щодо відпусток.
Станом на 10.06.2022 діяла в первинній редакції частина третя статті 12 Закону № 2136-ІХ, яка передбачала, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».
У подальшому, статтю 12 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2352-IX від 01.07.2022, відповідно до якої у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Водночас, як вірно зауважено судом першої інстанції, під час розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів в спростування доводів, викладених відповідачем у дисциплінарній скарзі, щодо перебування її за межами території України на час написання заяв про надання відпусток, не надано доказів щодо отримання тимчасового захисту на території іншої країни, набуття статусу внутрішньо переміщеної особи.
Таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.
Щодо надіслання позивачем до відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури сканкопію листа, який, як зазначає позивачка, є копією реєстрації на території Німеччини, то суд не може взяти його до уваги, оскільки вказаний лист не має офіційного перекладу, що унеможливлює достовірно встановити перебування позивачки за кордоном.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що керівник Київської міської прокуратури, розглядаючи заяви ОСОБА_1 про надання відпустки та відмовляючи у їх задоволенні, діяв з урахуванням приписів частини статті 12 Закону № 2136-ІХ, чинної на час прийняття таких рішень.
При цьому, як зазначалося вище, у травні 2022 року відпустки без збереження заробітної плати надавались ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки», а не на підставі статті 12 Закону № 2136-ІХ, як стверджує позивач.
Також слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2136-ІХ передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.
Так, статтею 4 Закону України «Про критичну інфраструктуру» передбачено, що захист критичної інфраструктури є складовою частиною забезпечення національної безпеки України.
Згідно положень частин 1, 4 статті 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру» для організації ефективного забезпечення безпеки і стійкості критичної інфраструктури з урахуванням специфіки забезпечення окремих життєво важливих функцій та/або послуг визначаються сектори критичної інфраструктури.
До життєво важливих функцій та/або послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України, належать, зокрема: правопорядок, здійснення правосуддя, тримання під вартою (пункт 13).
16 грудня 2022 року Кабінетом Міністрів України, на виконання положень Закону України «Про критичну інфраструктуру», прийнято постанову № 1384, якою перелік секторів критичної інфраструктури доповнено сектором «Правосуддя».
У зв'язку із прийняттям Закону України № 1401-VIIІ від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» основні засади діяльності органів прокуратури закріплено у статті 131-1 Конституції України (Розділ VIII «Правосуддя»), тобто органи прокуратури інституційно є елементом загальної системи правосуддя.
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, органи прокуратури відносяться до об'єктів критичної інфраструктури, а позивачка, яка призначена на посаду прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, вважається працівником, залученим до виконання робіт на об'єкті критичної інфраструктури. За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідачів про те, що до прокурорів може бути застосовано положення частини другої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо відмови у надані відпустки.
Окрім того, слід зауважити, що у період воєнного стану одночасно із необхідністю здійснення військового супротиву Збройними Силами України важливе значення має підтримання правопорядку, а також запобігання і усунення випадків порушення прав людини. Велику роль у реалізації даного завдання відіграють органи прокуратури України. Одним із найважливіших завдань прокуратури в умовах воєнного стану є документування усіх фактів посягання на територіальну цілісність та недоторканість України, диверсій, незаконного перетину державного кордону України, планування, підготовки та розв'язання та ведення агресивної війни, інших порушень законів, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Введення воєнного стану в Україні не звільняє прокурорів від виконання їх службових обов'язків.
Вступаючи на службу в органи прокуратури ОСОБА_1 , у відповідності до статті 36 Закону України «Про прокуратуру», складено присягу, якою присвятила свою діяльність служінню Українському народові і Україні та урочисто присягалась: неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання прокурора.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Правил ОСОБА_1 повинна була дотримуватись такого режиму роботи: початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин - упродовж робочого тижня; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин.
Доводи позивача про те, що її не було ознайомлено із Правилами внутрішнього службового розпорядку є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься листок з підписами про ознайомлення з Правилами прокурорів Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, у тому числі ОСОБА_1 . Вказаний листок-ознайомлення був надісланий разом із супровідним листом від 01.09.2021 начальнику відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури.
При цьому, вказані Правила опубліковані на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури з відкритим доступом, що надає право кожній посадовій особі органів прокуратури ознайомитись із їх змістом.
Отже, недотримання ОСОБА_1 зазначених вимог Правил внутрішнього службового розпорядку підтверджено актами про її відсутність на робочому місці, які складено у період з 10.06.2022 до 08.08.2022; табелями обліку використання робочого часу працівників Дніпровської окружної прокуратури міста Києва за лютий - липень 2022 року; поясненнями ОСОБА_1 , яка не заперечує факту відсутності на робочому місці; поясненнями керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Дейнеки С.В., який зазначив, що неодноразово спілкувався по телефону з позивачем, починаючи з 25.02.2022 року, яка повідомила, що не збирається повертатися в Україну, документи про перетин кордону надавати відмовилася.
Також суд першої інстанції вірно звернув увагу, що зі змісту заяв позивачки про надання відпусток від 25.05.2022, від 25.05.2022, від 08.06.2022, ОСОБА_1 просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану, а у випадку якщо останній не буде продовжено - у зв'язку із сімейними обставинами.
Отже, поведінка позивача у даних правовідносинах свідчить про порушення службової дисципліни, ігнорування своїх службових обов'язків та порушення правил внутрішнього службового розпорядку.
Також є безпідставними доводи позивачки про те, що її було звільнено з порушенням статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, частиною 1 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Разом з тим, вказані положення не містять будь-якої заборони стосовно звільнення прокурора з органів прокуратури, натомість законодавець даної нормою передбачає, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, органів прокуратури, як суб'єкта владних повноважень, функції яких визначені статтею 131-1 Конституції України.
Щодо доводів позивача про порушення процедури здійснення дисциплінарного провадження зокрема, строку складання висновку про наявність дисциплінарного проступку прокурора, то вони є безпідставними, з огляду на таке.
Так, дисциплінарне провадження включає такі етапи: відкриття дисциплінарного провадження; проведення перевірки дисциплінарної скарги; розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; прийняття рішення у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора; застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
У відповідності до абзацу першого частини дев'ятої статті 46 Закону України «Про прокуратуру» перевірка відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності проводиться у строк, який не перевищує двох місяців із дня реєстрації дисциплінарної скарги, а в разі неможливості завершення перевірки протягом цього строку він може бути продовжений відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, але не більш як на місяць.
Частиною 10 статті 46 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується.
Вказані положення узгоджуються з пунктами 101 та 106 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.
Таким чином, законодавцем встановлено двомісячний строк саме для проведення перевірки членом Комісії відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
З матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що дисциплінарна скарга до Комісії надійшла 12.08.2022, а остання інформація з Київської міської прокуратури, на вимогу члена Комісії, отримано 03.10.2022, тобто в межах строку проведення перевірки, який закінчувався 12.10.2022. Після чого членом Комісії ОСОБА_3 проаналізовано зібрані докази та 13.10.2022 складено висновок про наявність дисциплінарного проступку у діях прокурора ОСОБА_1 , який з матеріалами дисциплінарного провадження передано на розгляд Комісії.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, законодавством не передбачено строків для складання членом Комісії висновку про наявність або відсутність дисциплінарного проступку прокурора, в той час перевірку відомостей, викладених у дисциплінарній скарзі, членом Комісії проведено в межах строку, визначеного абзацом першим частини дев'ятої статті 46 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо доводів позивачки про порушення процедури здійснення дисциплінарного провадження в частині проведення засідання Комісії за її відсутності, то слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 47 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.
Відповідно до частини третьої цієї статті передбачено, що висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з'явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; 3) не з'явився на засідання повторно.
Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 своєчасно та належним чином двічі запрошувалася на засідання Комісії для розгляду висновку про наявність дисциплінарного проступку з повідомленням про час і місце проведення засідання Комісії, а саме листами від 21.10.2022 №07/3-953вих-22 та від 04.11.2022 №07/3-1029вих-22., проте на засідання Комісії, призначені на 02 та 16 листопада 2022 року позивачка жодого разу не з'явилася, надіславши лист на електронну пошту Комісії про неможливість прибуття у зв'язку з перебуванням за кордоном та проведенням воєнних дій на території України. Також у листі виявила бажання взяти участь у засіданні Комісії в режимі відеоконференції.
Так, особливості діяльності Комісії в умовах воєнного стану визначені рішенням Комісії від 09.03.2022 № 1зп-22, а також Порядком проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, в режимі відеоконференції на період дії воєнного стану, затвердженого рішенням Комісії від 24.03.2022 № 5зп-22.
Участь у засіданні Комісії прокурора та інших запрошених осіб забезпечується шляхом використання будь-яких доступних платформ відеозв'язку або месенджерів, про можливість використання яких учасник засідання повідомляє Комісію не пізніше, ніж за три дні до дня проведення засідання.
При цьому, відповідачем 01, 02 та 16 листопада 2022 року вживались заходи щодо організації зв'язку з ОСОБА_1 у режимі відеоконференції, однак вона не реагувала на надіслані їй на електронну пошту запрошення для такої участі та не вийшла на зв'язок в режимі відеоконференції, а тому Комісія, враховуючи вимоги пункту 3 частини третьої статті 47 Закон України «Про прокуратуру», визнала за можливе розглянути висновок за відсутності прокурора.
Таким чином, Комісія мала право прийняти рішення про розгляд висновку за відсутності позивачки, яка була повідомлена належним чином про час, місце та дату розгляду справи та повторно не прибула на засідання не повідомивши про причини своєї неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження не порушено процедуру здійснення дисциплінарного провадження.
При цьому, колегія суддів зазначає, що саме Закон України «Про прокуратуру» є спецальним законом у даних правовідносинах та визначає окрему процедуру здійснення дисциплінарного провадження стосовно прокурора та визначає інші строки накладення дисциплінарного стягнення.
Таким чином, встановлені вище обставини свідчать, що ОСОБА_1 порушено трудову дисципліни без зазначення поважних причин, яке має умисний та систематичний характер, що є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у відповідності до частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачка не вживала заходів щодо врегулювання порядку та організації своєї роботи, натомість без зазначення об'єктивних причин категорично відмовилася повернутися до України та приступити до виконання своїх службових обов'язків.
Разом з тим, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» визначено, що у разі перебування державного службовця або працівника державного органу в робочий час в Україні поза межами робочого місця без рішення керівника державної служби, зазначеного в пункті 1 цієї постанови, або за кордоном, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону.
Отже, зважаючи на встановлені обставини, Комісією 16.11.2022 обґрунтовано та законно прийнято рішення № 207дп-22 «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1.», а тому відсутні підстави для його скасування.
Також пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що у встановленому порядку та на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора окружної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування його на посаді прокурора.
Відповідно до ч. 2 ст.11 Закону України «Про прокуратуру» керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.
Таким чином, відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу Київської міської прокуратури від 29.11.2022 №1986к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва та органів прокуратури, оскільки він прийнятий у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, з рахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 14 лютого 2024 року.