Справа № 620/8420/22 Суддя (судді) першої інстанції: Поліщук Л.О.
13 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Карпушової О.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 , командира військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до командира військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), командира військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 4), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 5), у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 12 жовтня 2022 року № 61РС (ос) в частині, що стосується переміщення позивача;
- визнати протиправними та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 21 жовтня 2022 року № 240 в частині, що стосуються позивача;
- визнати таким, що порушує права позивача наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 24.02.2022 № 1;
- зобов'язати командира в/ч НОМЕР_2 виплатити позивачу одноразову додаткову грошову виплату за участь в розмінуванні на підставі бойових розпоряджень на проведення цих робіт від 29 червня 2022 року № 20дск, від 15 липня 2022 року № 22дск; заборгованість, яка утворилась внаслідок недоплаченої частки додаткової грошової винагороди, в розмірі по 70000 грн/міс, за період з 05 квітня по 16 вересня 2022 року; невиплачену щорічну виплату учасникам бойових дій до 9 травня; видати позивачу речове майно (чи його заміну) за встановленими нормами забезпечення і інструкцією з речового забезпечення; після повного розрахунку за період військової служби у в/ч НОМЕР_2 з 24 лютого по 21 жовтня 2022 року - день виключення позивача із складу в/ч НОМЕР_2 , звільнити його з військової служби.
Ухвалою суду від 02.03.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 04.10.2023 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання таким, що порушує його права наказу командира В/ч НОМЕР_2 від 24.02.2022 № 1 залишено без розгляду.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 24.02.2022 № 1 ОСОБА_1 наказано вважати призначеним до Військової частини НОМЕР_2 та таким, що 24.02.2022 справи та посаду прийняв, приступив до виконання службових обов'язків. При цьому, матеріали та обставини справи свідчить про те, що про існування вказаного наказу позивач не міг не знати, оскільки за твердженням позивача він брав участь у бойових діях, виконувана накази та бойові розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 , брав участь у розмінуванні території.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду.
Апелянт вказує, що фактичні обставини справи спростовують висновок суду про неповажність причин пропуску строку на звернення до суду. В частині пропуску строку зазначає, що з 24 лютого по 24 березня 2022 р. суди були зачинені і не приймали заяв. Не працювали ні суди, ні поліція, ні інші державні структури з органами самоврядування, ні канцелярські магазини з магазинами побутової електроніки, ні підприємства та ФОП побутового обслуговування. За твердженням апелянта він в цей час безпосередньо на передньому краї збройним спротивим захищав околиці міста, довідку про це надавав у суд (дод- 5) і фізично не міг розробити позов, знайти правника, здати позов у суд. Вважає, що висновок суду, про існуючу у нього можливість ознайомитись з Наказом № 1 до 21 жовтня 2022 р, не тотожний існуючому обов'язку ознайомитись.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч.4 статті 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Як свідчать матеріали справи, позивач просить визнати таким, що порушує права позивача наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 24.02.2022 № 1.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 24.02.2022 № 1 ОСОБА_1 наказано вважати призначеним до Військової частини НОМЕР_2 та таким, що 24.02.2022 справи та посаду прийняв, приступив до виконання службових обов'язків.
При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що матеріали та обставини справи свідчить про те, що про існування вказаного наказу позивач не міг не знати, оскільки за твердженням позивача він брав участь у бойових діях, виконувана накази та бойові розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 , брав участь у розмінуванні території.
З аналізу вище викладеного можна дійти висновку, що факт включення позивача до складу В/ч НОМЕР_2 очевидно був відомим позивачу з 24.02.2022.
Крім того, колегія суддів звертає свою увагу на твердження відповідача - Військової частини НОМЕР_2 , викладене у відзиві на позовну заяву, що під час фази активних бойових дій у місті Чернігові з 24.02.202 р. ознайомлення особового складу з наказами Військової частини НОМЕР_2 щодо зарахування до списків, призначення на посаду та інше - здійснювалось шляхом зачитування їх перед особовим складом на місці розосереджування військовослужбовців, а саме на АДРЕСА_1 .
При цьому, апелянт посилається, що з 24 лютого по 24 березня 2022 р. суди були зачинені і не приймали заяв. За твердженням апелянта він в цей час безпосередньо на передньому краї збройним спротивим захищав околиці міста.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що позивачем не наведено обставин, які перешкодили йому без зайвих зволікань, в розумний строк після 24 березня 2022 р., після активної фази бойових дій на території його розташування, демонструючи свою необізнаність щодо підстав включення його до особового складу В/ч НОМЕР_2 звернутись до відповідача із рапортом щодо отримання копії даного наказу та проханням скасувати його як такий, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивач почав реалізовувати своє право на оскарження наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 24.02.2022 р. № 1 та скористався правом досудового врегулювання спору, подавши командиру В/ч НОМЕР_2 рапорт лише 19.10.2022 р.
Колегія суддів враховує, що відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому законами України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, від 21 квітня 2022 року № 02212-ІХ та від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено відповідні укази Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 та від 17 травня 2022 року № 341/2022, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, а потім з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб…строк дії воєнного стану триває.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачем за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
Однак, позивачем не подано до суду відповідних доказів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
При цьому, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 13 лютого 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев