П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/10653/23
Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,
повний текст судового рішення
складено 02.02.2023, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
24 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не зарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 для проходження служби, зарахування ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , як особу яка у період з 06.03.2022 по 18.03.2022 брала участь у бойових діях у складі угрупування з військовою частиною НОМЕР_1 та виключити з списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку зі смертю та надати відповідні накази.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_2 брав участь у бойових діях в одному угрупуванні з військовою частиною НОМЕР_1 , яка входить до складу Сил територіальної оборони міста Вознесенськ. Командиром частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 було надано відповідь Арбузинській виправній колонії №83 щодо прибуття ОСОБА_2 до м. Вознесенськ для подальшого проходження військової служби, що підтверджує відповідальність в/ч НОМЕР_1 за фактичне місцезнаходження ОСОБА_2 . Проте всупереч вимогам чинного законодавства відповідачем не направлено ОСОБА_2 до Вознесенського РТЦК та СП для поставлення на військовий облік. Відповідачем в порушення пункту 1.11 глави 1 розділу III Інструкції допущено ОСОБА_2 до участі у бойових діях в складі підпорядкованих підрозділів без зарахування до особового складу військового підрозділу. На думку позивача, зобов'язання щодо зарахування до списків особового складу та виключення зі списків особового складу ОСОБА_2 повинно залишитись за відповідачем, оскільки ОСОБА_2 брав участь у бойових діях без визначення статусу військовослужбовця внаслідок неправомірної бездіяльності Відповідача.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що ОСОБА_2 до в/ч НОМЕР_1 не прибував, до військової частини не зараховувався, на грошове та котлове забезпечення не ставився. Зброю, боєприпаси, засоби захисту відповідачем йому не видавались. оскільки лист командиром часті від 06.03.2022 року ніколи не видавався. Правові підстави для зарахування ОСОБА_2 до в/ч відсутні, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 не направляв його до відповідача та він до в/ч не з'являвся.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що у разі виявлення факту, на думку відповідача, підроблених документів відповідач повинен провести службове розслідування, за результатами якого винести рішення, яким спростувати або підтвердити доводи щодо наявності правопорушення. Тим паче якщо таке правопорушення на думку відповідача має ознаки кримінального злочину. Проте відповідач не надав документального підтвердження проведення службового розслідування, що повинно підтвердити доводи відповідача. Таким чином, твердження про нібито підроблення листа від 06.03.2023 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 не мають підтвердження та є хибними.
3-я особа не надала суду пояснення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 .
Указом Президента України від 04 березня 2022 року №106/20232 «Про помилування засуджених», ОСОБА_2 , засудженого вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2020 року, звільнено від подальшого відбування покарання наказом Міністерства юстиції України №881/5 від 05.03.2022, як особу яка виявила бажання вступити до лав Збройних Сил України.
Позивач у позові зазначила, що її син- ОСОБА_2 з 06.03.2022 року по 18.03.2022 року брав участь у бойових діях в одному угрупуванні з військовою частиною НОМЕР_1 , яка входить до складу Сил територіальної оборони міста Вознесенськ. 13 березня 2022 року ОСОБА_2 зустрічався зі своїм молодшим братом ОСОБА_5 та нею у м. Бобринець Кіровоградської області і він був у військовій формі та зі стрілецькою зброєю. 18.03.2022 року під час виконання бойового завдання, яке мало стресове навантаження, ОСОБА_2 стало зле. По дорозі в лікарню ОСОБА_2 помер.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи» №453 від 19.03.2022 причиною смерті ОСОБА_2 є «....Гостра ішемічна хвороба серця», дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Представником військової частини НОМЕР_1 в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання щодо витребування у позивача або належного володільця оригінал повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії.
З приводу заявленого клопотання колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем в підтвердження своїх вимог не надано суду жодного доказу щодо ознак підробки, а саме матеріалів службового розслідування, висновку експерта, тощо.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст.1 Закону №2232захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 року «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).
У статті 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
З метою вдосконаленням порядку комплектування військ особовим складом та організації оборонно-мобілізаційної роботи проведено реформування військових комісаріатів у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).
Згідно з пунктом 1 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 3 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Відповідно до пункту 11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема:
- сприяють організації призовними комісіями проведення медичного огляду, обстеження та лікування призовників;
- організовують з визначеною періодичністю проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів.
З огляду на викладене до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки перейшли повноваження військових комісаріатів.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад (далі - державні органи), територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначав Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року № 921(Порядок № 921).
Відповідно до п. 2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 37 Закону №2232 виключно з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військово-зобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які призвані чи прийняті на військову службу.
Відповідно до п. 56 Порядку № 921 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов'язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у п. 16 цього Порядку.
Згідно п. 66 Порядку № 921 командири військових частин інших військових формувань, а також керівники підприємств, установ та організацій, які перебувають у підпорядкуванні інших військових формувань, надсилають у семиденний строк до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки витяги з наказів про прийняття на військову службу призовників і військовозобов'язаних для виключення їх з військового обліку, вилучені військово-облікові документи, а також список таких осіб (додаток 25).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232 початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до ч. 10ст. 14 Закону №2232за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень:
-придатний для військової служби та попередньо призначений до служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;
- тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування;
- підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду (із зазначенням дати проведення);
- непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов'язаних;
- непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку;
- підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, у тому числі із звільненням від відбування покарання;
- підлягає виключенню з військового обліку як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що РТЦК та СП після медичного огляду повинна поставити військовозобов'язаного на військовий облік та направити до військової частини. В свою чергу військова частина зараховує таку особу до особового складу військової частини, ставить на грошове та котлове забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається лист від 06.03.2022 року адресований Арбузинській колонії за підписом майора В. Тараруменко, в якому сповіщено про осіб, зокрема ОСОБА_2 , 1993 року народження, які прибули до Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України.
Так, листом від 18.08.2023 №5424 Вознесенський РТЦК та СП Миколаївської області заперечує прибуття ОСОБА_2 , 1993 року народження до ІНФОРМАЦІЯ_5 в період з 06.03.2022 року по 18.03.2022 року з приводу постановки на військовий облік та призову на військову службу не звертались.
Колегія суддів критично відноситься до вищезазначеного доказу в підтвердження обґрунтованості даного доказу, оскільки матеріли справи не містять доказів прибуття та направлення Вознесенським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України осіб до військової частини НОМЕР_1 , а отже інформація командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 не підтверджена будь-яким належним допустимим доказом.
Щодо довідки міського голови Величко Є.О., в якій зазначено, що з 06.03.2022 року по 18.03.2022 року ОСОБА_2 брав участь у бойових діях з противником, виконував накази та бойові завдання зі зброєю з підрозділами Теритріальної оборони ЗСУ, а також з 187 батальйоном військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_3 окремої десантно-штурмової бригади щодо оборони та захисту Вознесенської територіальної громади в межах Вознесенського району, колегія суддів зазначає, що дана довідка не береться до уваги, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, судом апеляційної інстанції не встановлено, а матеріали справи не містять доказів прибуття ОСОБА_2 до РТЦК та СП, а потім направлення його саме до військової частини НОМЕР_1 .
Колегія суддів цілком погоджується з судом першої інстанції, який критично поставився до наведених позивачем доводів неправомірності дій відповідача та не прийняв їх до уваги, з огляду на відсутність належних документальних підтверджень.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко