01 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/3400/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Олефіренко Н.А., Суховарова А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 р. (суддя Віхрова В.С.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості
09.03.2021 р. ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості, де просила визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством;
- Стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 567 540 грн;
- Стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за кожен день затрими розрахунку, починаючи з 19.11.2020 р. по день ухвалення рішення;
- Стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, спричинену його протиправними діями та бездіяльність в розмірі 500 000 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративногосуду від 25.10.2022 р. адміністративний позов задоволений частково.
Визнані протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством; Стягнуто з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 452 421 грн 38 коп з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових патежів;Визнані протиправними дії ТУ ДСА Україени в Дніпропетровській обласиті щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення; Стягнуто з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 120 629 грн з відрахуванням податків, зборів та обовязкових платежів; Стягнуто з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 18.09.2020 по 25.10.2022 р. в розмірі 572 832 грн з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, а в решті позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, де просила скасувати рішення суду в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, стягнення середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди та ухвалити нове рішення, де задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини справи, що мають значення для вирішення справи, а висновки, викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, де просили скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, де в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю встановлені фактичні обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення щодо задоволення позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вбачає підстави для залишення без задоволення апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , внаслідок наступного.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховної Ради України № 2111-111 від 16.11.2000 р. позивач обрана суддею Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області безстроково.
26.05.2010 р. Вища рада юстиції прийняла рішення №413/0/15-10, де підтримала пропозицію щодо подання про звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
Постановою Верховної Ради України № 2352-1У від 17.06.2010 р. позивача звільнено з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
Наказом голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №42-к від 26.07.2010 р. позивача відраховано зі штату суду у зв'язку зі звільненням з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 р. визнано незаконною постанову Верховної Ради України від 17.06.2010 року №2352-VІ у частині звільнення її з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України та внесення подання про звільнення позивача з посади за порушення присяги судді відмовлено.
Постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23.12.2010 року №2867-VІ позивача повторно звільнено з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування постанови Верховної Ради України від 23.12.2010 року №2867-VІ про звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
20 березня 2011 р. та 31 травня 2011 р. позивач звернулася до Європейського суду з прав людини із заявою проти України, в якій скаржилася на порушення державою Україна її прав, гарантованих статтями 6,8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначивши, що провадження щодо її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а звільнення суттєво вплинуло на її приватне життя.
19 січня 2017 р. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема, і за заявою позивача №20554/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно неї пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
В подальшому постановою від 07.08.2017 року Верховний Суд України скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 31.05.2011, а справу передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2018 скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ, а справу в цій частині передано на новий судовий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №П-93/10, П-156/10 частково задоволено адміністративний позов, визнано протиправним та скасоване рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України та передано на повторний розгляд Вищої ради правосудця вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої Ради юстиції України.
Постановою від 13.12.2018 р. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 800/345/17 (9991/116/11), адміністративне провадження №П/9901/45/18, частково задоволено адміністративний позов та скасовано Постанову Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 23.12.2010 року №2867-VІ в частині звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі №800/345/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.02.2019 залишене без змін.
Наказом голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області №22-к від 04.03.2020 скасований наказ №11-к від 03.02.2011 про відрахування позивача зі штату суду, та згідно з цим же наказом з 04.03.2020 позивач приступила до виконання посадових обов'язків судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
У березні 2020 року відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, з урахуванням наказу Голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області №22-к від 04 березня 2020 року, яким судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 04 березня 2020 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу відповідно до штатного розпису, згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснене нарахування та сплачена позивачу суддівська винагорода за період з 01.01.2020 по 03.03.2020 рік, відповідно до розміру суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді в зазначений період, та щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу відповідно до штатного розпису.
18 березня 2020 року ОСОБА_1 на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №Б-с-487 сплачено у добровільному порядку за період з 01.01.2020 року по 03.03.2020 року кошти у розмірі 261 608,91 грн.
17.09.2020 Вищою радою правосуддя повторно прийняте рішення № 2643/0/15-20 про звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України. 18.09.2020 стан здоров'я позивача різко погіршився та з цієї дати до 30.09.2020 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні.
Наказом в.о. голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. № 133-В від 29.09.2020 позивачу було надано відпустку з 01.10.2020 по 30.11.2020 включно.
Наказом в.о. голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. від 06.10.2020 було скасовано наказ від 29.09.2020 № 133-В про надання позивачу відпустки.
Наказом в.о. голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської обл. № 77-К від 06.10.2020 року позивача відраховано зі штату Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з 17.09.2020. Згідно пункту 2 наказу № 77-К від 06.10.2020 відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Дніпропетровській області належало виплатити позивачу компенсацію за невикористаних 449 днів основних щорічних та додаткових відпусток за період з 03.02.2011 року по 17.09.2020 року.
Листом від 19.11.2020 № Б-с-1804 відповідачем проінформовано позивача про проведення повного розрахунку та перерахування суми компенсації за невикористану відпустку на банківську картку 19.11.2020.
Згідно наданої відповідачем довідки від 18.11.2020 № Б-с-1794, позивачу нараховано та виплачено одноразовий дохід станом на 20.11.2020 у розмірі 1 237 785,20 грн., з якого утриманий прибутковий податок 222 801, 33 грн.
19.11.2020 відповідачем на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в сумі 996 417, 09 грн.
Не погоджуючись з діями відповідачами щодо нарахування та виплати їй доплати компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством, та з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач звернулась до суду з цим позовом. Стосовно позовної вимоги про виплату допомоги на оздоровлення, судом встановлено наступне.
Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Відповідно статті 3 Заону України «Про відпустки» встановлено, що «За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки».
Відповідно листа Мінсоцполітики України N 2416/0/101-17, 19.09.2017 «Щодо грошової допомоги "на оздоровлення" держслужбовцям у разі поділу щорічної основної відпустки на частини» Відповідно до ст. 57 Закону України "Про державну службу" державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік».
Аналізуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час звільнення працівника за його бажанням надається йому невикористана відпустка з виплатою за заявою працівника матеріальної допомоги на оздоровлення, але якщо працівник отримує компенсацію за невикористані відпустки, матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується.
Таким чином, суд дійшов висновку, що матеральна допомога на оздоровлення при реалізації права на щорічну відпустку виплачується працівнику, але в разі виплати компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні матеральна допомога на оздоровлення виплаті не підлягає, тому позовна вимога щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення в разі компенсації за невикористані дні відпусток - не підлягає задоволенню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 р. По справі № 160/15106/20, що набрало законної сили 12.7.2021 р. Визнані протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 04.05.2020 р. по 27.08.2020 р. Із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язане ТУ ДСА України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплати судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 04.05.2020 р.по 27.08.2020 р.відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону україни «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в сумі 217 191,88 грн.
Судом встановлено, що відповідач, виконуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 р. по справі № 160/15106/20 під час розрахунку середньої заробітної плати позивача застосував обмеження до суддівської винагороди, встановлене ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та здійснив розрахунок компенсації за невикористану відпустку 449 календарних днів на суму 1 525 486.48 грн з урахуванням податків та зборів.
Однак, як слідує з матеріалів справи відповідач не здійснив перерахунок суддівської винагороди без обмежень.
Під час проведення розрахунку середньої заробітної плати позивача для нарахування компенсації за невикористані відпустки суд апеляційної інстанції з врахуванням Порядку №100 погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума суддівської винагороди позивача за 449 календарних днів, що підлягає виплаті складає 1 695881,98 грн.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач повідомив суд 16.12.2020 р., що позивачу нарахована компенсація за невикористані 449 днів осовних та додаткових відпусток на суму 1 243 460,60 грн.
Оскільки сума суддівської винагороди позивача за 449 календарних днів, що підлягає виплаті складає 1 695 881,98 грн, а виплачено суму 1 243 460,60 грн., недоплачена позивачу сума складає 452 421,38 грн.
Як слідує з довідки відповідача від 19.10.2022 р. № Б-с-705 про розмір суддівської винагороди ОСОБА_2 за період з 01.04.2020 р. по 31.08.2020 р.: розмір суддівської винагороди у травні 2020 р. - склала 134 068,65 грн; розмір суддівської винагороди у червні 2020 р. - склала 134 068,65 грн.
Кількість робочих днів у травні 2020 р. становить 19 днів, а в червні 2020 р. - 20 днів, отже середньоденна заробітна плата позивача складає 6875,31 грн.
Оскільки невиплата позивачу при звільнені всіх належних сум при звільненні є підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку, а в даному випадку з 18.09.2020 р. по 25.10.2022 р. та складає 525 робочих днів., в зв'язку з чим сума середнього заробітку за вказаний період становить 3 609 537,75 грн., але дана сума є не співмірною з сумою щодо несвоєчасно виплачених сум компенсації за невикористані відпустки - 452 421 грн.
Однак, з врахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. по справі № 761/9584/15-ц та Верховного Суду по справі №806/2473/18 суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Оскільки істотна частка середнього заробітку 452 421 грн (несвоєчасно виплачені суми компенсації за невикористані відпустки) по відношенню до середнього заробітку за час затримки розрахунку (за період з 18.09.2020 р. по 25.10.2022 р.) 525 робочих днів - 3 609 537,75 грн. складає 12,5%, сума до відшкодування з врахуванням середньоденного заробітку 6875,31 грн, істотної частки 12,5% та 525 робочих днів - періоду несплати , становить 451 190,25 грн.
Як слідує з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача 500 000 грн моральної шкоди.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України).
Статтею 1167 ЦК України передбачено, що « 1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом». Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина заподіювача в заподіянні шкоди.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 826/18482/16.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій чи порушення прав людини або погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень, що завжди викликає негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду і оцінка цього залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
При цьому, з матеріалів справи слідує, що позивач зверталася недноразово до різних інстанцій судів, в тому числі і Європейського Суду з прав людини із заявами до відповідача. Зокрема, рішенням Єропейського Суду з прав людини від 19.01.2017 р. по справі № 20554/11 стягнуто з держави України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000 євро., конвертовані в національну валюту України.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем, дійсно, спричинена моральна шкода позивачу, але доказів, що дана шкода співмірна з сумою 500 000 грн, позивач не надала суду.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, та вважає за необхідне стягнути з відполвідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а в іншій частині відмовити.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції частково не погоджується з рішенням суду першої інстанці та вважає за необхідне апеляційні скарги позивача та відповідача задовольнити частково, рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, де: визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством; стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровськфій області на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 452 421 грн, 38 коп, та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.09.2020 р. по 25.10.2022 р. в розмірі 451 190 грн 25 коп з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів; а також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, та в іншій частині позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 315,317,321,22,325 КАС Україним, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 р. - скасувати та прийняти нову постанову, де адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством; стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплачену компенсацію за невикористані відпустки у в розмірі 452 421 грн, 38 коп, з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів; стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.09.2020 р. по 25.10.2022 р. в розмірі 451 190 грн 25 коп з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів; стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а в іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст. ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Н.А. Олефіренко
суддя А.В. Суховаров