14 лютого 2024 р. Справа № 440/17753/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 05.12.23 у справі № 440/17753/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за листопад 2022 року військовослужбовцю Військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 в розрахунку 100 000 грн пропорційно часу участі ОСОБА_2 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за листопад 2022 року в розрахунку 100 000 грн пропорційно часу участі ОСОБА_2 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та виплатити суму такої додаткової винагороди вдові загиблого ОСОБА_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та передати позовну заяву на розгляд суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції неправильно встановив обставини у справі, неправильно застосував до спірних відносин положення статей 1218, 1219 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 170 КАС України та не застосував приписи ст. 1227 ЦК України, п. 1 розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260. Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 звертається до суду як спадкоємиця загиблого ОСОБА_2 спростовується довідкою, виданою 23.11.2023 приватним нотаріусом Єременко Н. О., відповідно до якої єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 є неповнолітня донька ОСОБА_3 .
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3 частини першої статті 5 КАС України).
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС України.
Так, згідно із частиною першою цієї статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
У позовній заяві зазначаються (частина п'ята статті 160 КАС України): 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Правило щодо зазначення в позовній заяві обов'язкових відомостей, визначених статтею 160 КАС, не виключає право позивача навести у позовній заяві й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору, про що прямо зазначено в частині дев'ятій цієї статті.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у справі є бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті військовослужбовцю Військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 за листопад 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМ України № 168 від 28.02.2022, а тому дійшов висновку, що оскільки така винагорода не була нарахована ОСОБА_2 за життя, вона не входить до складу його спадщини, спірні правовідносини не допускають правонаступництва і ОСОБА_1 не набула права на звернення до суду з приводу отримання збільшеної додаткової винагороди за її померлого чоловіка, адже право на виплату грошового забезпечення, яке не було нараховане особі за життя, не входить до складу спадщини, позовна заява ОСОБА_1 не може розглядатися в порядку позовного провадження, а відтак суд першої інстанції відмовив позивачу у відкритті адміністративного провадження.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір у справі виник з приводу законності бездіяльності відповідача у призначенні та виплаті заявнику одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця.
Обґрунтовуючи ці позовні вимоги, позивач, зокрема, зазначав, що листом командира Військової частини НОМЕР_1 повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_2 у листопаді 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМ України № 168 від 28.02.2022.
За змістом позовної заяви зрозуміло, що позивач не погоджується з відсутністю таких підстав, додає до позовної заяви документи на підтвердження своїх вимог в зобов'язальній частині позову.
Звертаючись до суду, позивач також наводила аргументи щодо свого права на звернення за захистом своїх прав, як дружини загиблого військовослужбовця.
Натомість суд першої інстанції на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі дослідив обставини справи, фактично надав оцінку поданим позивачем доказам та відмовив у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , посилаючись на приписи пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, що за обставин цієї справи є необґрунтованим.
Так, норма пункту 2 частини першої статті 170 КАС України визначає, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Проте відповідних фактів судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не наведено.
Колегія суддів наголошує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Відповідно до правової позиції, викладеної в рішеннях Європейського суду з прав людини від 13.01.2000 по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми може призвести до позбавлення заявників права доступу до суду і завадити розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 порушено право позивача на звернення до суду за захистом її прав, свобод та інтересів, передбачене ст. 5 КАС України, а також ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Колегія суддів звертає увагу на передчасність висновку суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_1 не може розглядатися в порядку позовного провадження, оскільки за обставинами справи Військовою частиною НОМЕР_1 саме позивачу за її зверненням фактично відмовлено у нарахуванні та виплаті спірної винагороди, передбаченою Постановою № 168.
З огляду на те, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню в справі.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, і є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до цього суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 440/17753/23 - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова