14 лютого 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/6315/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича щодо не нарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суми щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2020 року по день фактичної виплати 03 травня 2023 року;
зобов'язати 31 прикордонний загін імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2020 року по день фактичної виплати 03 травня 2023 року.
Відповідач подав до суду клопотання, в якому просив суд залишити позовну заяву без руху, посилаючись на порушення строків звернення позивачем до суду.
Розглянувши подане клопотання, перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Частиною 1 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, поняття "грошове забезпечення", "індексація грошового забезпечення" та "заробітна плата", які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій адміністративній справі охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".
Аналогічну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 у справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 у справі № 808/3200/17, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19.
Згідно з ч. 1 - 4 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства грошове забезпечення охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".
Оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцю підлягають саме положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, згідно з якими звернення працівника до суду із позовом про стягнення заробітної сплати (індексації грошового забезпечення) не обмежується будь-яким строком.
Суд також зазначає, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належних йому сум індексації не обмежувалось будь-яким строком, а на час подання позовної заяви строк звернення до суду з таким позовом складав три місяці з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні, суд вважає, що у даному випадку позивачем дотримано тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Суд також наголошує, що відповідно до п. 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
З огляду на те, що з 19.12.2020 по 30.06.2023 на території України діяв карантин, підлягають врахуванню приписи Прикінцевих положень КЗпП України, відповідно до яких строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21.
З огляду на вказане, суд вважає, що позивачем дотримано строк звернення до адміністративного суду.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху є необґрунтованим, тому задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241 - 243, 248 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В.К. Левицький