Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
14 лютого 2024 р. справа № 520/3834/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, за участі секретаря судового засідання Аліни Франковської,
позивача - не прибув,
представника відповідача - Катерини Крупської,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108) про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, в якому просить суд стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі 8063,27 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 48379,62 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі у відкритому судовому засіданні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з наказом керівника Харківської обласної прокуратури № 2724к від 20.10.2021 позивача звільнено з посади прокурора Красноградського відділу Первомайської місцевої прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі п.п. 2 п. 19 роз. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». На неодноразові звернення до Харківської обласної прокуратури з приводу отримання повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні до цього часу позивач не отримав відповіді, у зв'язку з чим розрахунок розміру матеріальної допомоги при звільненні ним зроблений згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням Красноградського районного центру зайнятості. Також позивач вважає, що йому протиправно не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідачем, Харківською обласною прокуратурою, у відзиві на позов вказано, що умовою виплати вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Зауваживши, що позивача звільнено з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідач вважає, що позивач не набув права на отримання вихідної допомоги.
У запереченнях на відзив (відповіді на відзив) позивач зазначив, що пояснення відповідача з посиланням на норми ст. 44 Кодексу законів про працю України про те, що законом не передбачена виплата вихідної допомоги в разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» взагалі не витримує ніякої критики, оскільки позивача звільнено не з тієї підстави, яка зазначена у відзиві відповідача, а на підставі п.п. 2 п. 19 роз. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Інші заяви по суті спору сторони до суду не подавали.
Позивач у судове засідання не прибув, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві, та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, які прибули у судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 2002 року працював в органах прокуратури та до 22.10.2021 обіймав посаду прокурора Красноградського відділу Первомайської місцевої прокуратури.
Наказом керівника Харківської обласної прокуратури №2724к від 20.10.2021 позивача звільнено з посади прокурора Красноградського відділу Первомайської місцевої прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 22.10.2021 у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
При звільненні позивачу не виплачена вихідна допомога, що учасниками спору не заперечується.
Вищевказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII "ПРОКУРАТУРА" та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом №113-ІХ у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п'ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».
У той же час приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .
Зміни, внесені до КЗпП України Законом №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.
За наведеного правового регулювання, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
На день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, що є підставою для задоволення цієї частини позовних вимог.
Водночас, обчислення суми такої допомоги має бути здійснено за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Відповідно до абз. З п. 2 цього Порядку середньомісячна заробітна плата для виплати вихідної допомоги при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення працівника з роботи.
Позивачем надано до суду Довідку №21-579 від 03.12.2021, видану Харківською обласною прокуратурою, з якої судом встановлено розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення працівника з роботи.
Розрахунок суми виплати вихідної допомоги здійснюється за відповідною формулою: ВП = (ЗПф : РДф) х (РДсум : 2), де ВП - вихідна допомога, ЗПф - зарплата за фактично відпрацьовані працівником робочі дні розрахункового періоду; РДф - кількість фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді; РДсум - сумарна кількість робочих днів за останні два календарних місяці за графіком роботи установи, організації, а саме: 8063,27 грн. = 22357,26 грн. (серпень 2021 року - 14093,09 грн., вересень 2021 року - 8264,17 грн. ): 61 (серпень 2021 року - 31, вересень 2021 року - 30) х 44 (серпень 2021 року - 22, вересень 2021 року - 22): 2.
Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума вихідної допомоги у розмірі 8063,27 грн.
Щодо вимог адміністративного позову про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Під час розгляду цієї справи судом вирішено на користь позивача спір про виплату невиплаченої йому суми вихідної допомоги. Тобто, таку виплату на час розгляду цієї справи по суті відповідачем не здійснено.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після виплати відповідачем суми вихідної допомоги позивачу не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, а тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Окрім того, суд зазначає, що тотожні до спірних правовідносин уже неодноразово були предметом розгляду в судах, і Верховним Судом прийнято низку постанов із правовими висновками, що є обов'язковими для врахування судом при вирішенні цього спору і на які містяться посилання у цьому судовому рішенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати щодо сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108) про стягнення коштів.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі 8063 (вісім тисяч шістдесят три ) грн 27 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 153 (сто п'ятдесят три) грн 31 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 14 лютого 2024 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ