14 лютого 2024 року Київ № 640/8029/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2001 по день фактичної виплати індексації.
На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем безпідставно ненараховано та невиплачено індексацію грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006.
Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Згідно з ухвалою від 18.07.2023 цю справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позову відмовити. Зазначено, що Головне управління МВС України в Київській області ліквідовано відповідно до постанови КМУ від 16.09.2015 № 730. Із набранням чинності Закону України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію», 07.11.2015 Головне управління МВС України в Київській області припинило свою діяльність, а постановою КМУ від 16.09.2015 № 730 не визначено порядок і процедуру правонаступництва.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просив суд позов задовольнити. Окремо зазначено, що відповідно до даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату звернення позивача з позовом до суду ГУ МВС України в Київській області перебуває у стані припинення, проте не є ліквідованим.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу в органах МВС України, а саме Головному управлінні МВС України в Київській області, з 29.03.1993 по 05.05.2006, що підтверджено записами у трудовій книжці позивача, витягами з наказів про його призначення на посаду, копії яких наявні у матеріалах справи.
14.12.2021 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом із проханням надати інформацію та фінансові документи стосовно нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження служби останнього.
04.01.2022 відповідачем надано відповідь № 122аз/109/12, до якої додані розрахункові листи нарахування грошового забезпечення позивачу з 1993-2005 роки та зазначено, що індексація грошового забезпечення за 1993-2005 роки позивачеві не виплачувалась.
11.02.2022, у зв'язку із зазначеними обставинами, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату ненарахованої та невиплаченої індексації грошового забезпечення за період його служби в органах МВС та про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
22.02.2022 відповідачем надано відповідь № 29/с-158, відповідно до якої відмовлено у задоволенні заяви позивача, позаяк фінансування запитуваних виплат здійснюється МВС України лише на виконання рішення суду.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи індексації грошових доходів населення України врегульовані нормами Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».
21.11.1996 прийнято Закон України «Про визнання такими, що втратили чинність, Декрету Кабінету Міністрів України «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення», відповідно до якого Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення» втрачає чинність з 01.01.1997.
У зв'язку із зазначеним, 01.01.1997 було відновлено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та розпочато обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1282), Індексація - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Разом із тим, статтею 4 Закону № 1282 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для індексації грошових доходів громадян починається з 1 січня 1997 року, і індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).
Обчислення індексу споживчих цін для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків.
Статтею 4 Закону № 1282 (у редакції від 01.07.2002) передбачено, що індексація грошових доходів громадян провадиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсоток.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян провадиться з наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 1 Порядку № 1078 (у редакції від 17.07.2003) передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Із урахуванням викладеного, грошове забезпечення підлягає обов'язковій індексації, як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право індексації виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації: в 105 відсотків з 01.01.1997 до 01.07.2002 та в 101 відсоток з 01.07.2002 по день звільнення позивача зі служби.
У свою чергу обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення за період із 29.03.1993 по 05.05.2006. Невиплата спірної індексації відповідачем не заперечується, що підтверджено листом від 04.01.2022 (а.с. 30).
Оскільки судом установлено, що при невиплаті індексації грошового забезпечення за період із 29.03.1993 по 05.05.2006 відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006.
При цьому доводи відповідача щодо того, що Головне управління МВС України в Київській області ліквідовано відповідно до постанови КМУ від 16.09.2015 № 730, а із набранням чинності Закону України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію», 07.11.2015 Головне управління МВС України в Київській області припинило свою діяльність, а постановою КМУ від 16.09.2015 № 730 не визначено порядок і процедуру правонаступництва, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ: 08592218 Головне управління Міністерства внутрішніх справи України в Київській області перебуває в стані припинення з 05.11.2015 та станом на день, як виникнення спірних правовідносин, так і на день ухвалення рішення, не є припиненим.
Щодо позовної вимоги про зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2001 по день фактичної виплати індексації, суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Із аналізу положень статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків.
При цьому резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Ураховуючи відсутність підстав уважати, що право на отримання компенсації при виплаті заборгованості з індексації грошового забезпечення буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність на час розгляду справи підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2001 по день фактичної виплати індексації та вважає їх передчасними.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення, а також не надав суду докази виплати індексації грошового забезпечення за спірний період.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
11.08.2023 від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частинами першою-п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням «АНВО ГРУП» в особі адвоката Старика Володимира Михайловича укладено договір про надання правової допомоги від 26.07.2021 №26-07/21, відповідно до якого кінцевий фактичний розмір винагороди фіксується в актах передачі-приймання послуг, які оформлюються сторонами за результатами кожного місяця надання послуг. Оплата послуг виконавця може бути здійснена шляхом передоплати на підставі рахунку, виставленого виконавцем.
Відповідно акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 08-08/23 від 08.08.2023 підтверджено, що виконавець надав, а замовник прийняв роботи (послуги), виконані (надані) в обсязі та на умовах, визначених договором №26-07/21 від 26.07.2021, зокрема: консультація клієнта вартістю 1000, 00 грн., підготовка позовної заяви - 4000, 00 грн. Всього 5000, 00 грн.
Факт сплати позивачем на користь адвоката 5000, 00 грн. підтверджується копією квитанції від 08.08.2023.
Отже, проаналізувавши надані докази, ураховуючи критерії обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд доходить висновку про стягнення витрат на правову допомогу повністю.
Заперечень щодо не співмірності цих витрат від відповідача не надходило.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006.
Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з 29.03.1993 по 05.05.2006.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (код ЄДРПОУ: 08592218; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000, 00 грн. (п'ять тисяч гривень 0 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.