СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/10663/21
пр. № 2/759/140/24
30 січня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
при секретарі судових засідань Шило М.І.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_12.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ), третя особа: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_5 ) про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння,
У травні 2021 року адвокат Приймак О.Ю., який здійснює представництво інтересів позивача ОСОБА_3 , звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із вказаним позовом, у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 від 13.07.2017 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 від 01.12.2017 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з відновленням становища, яке існувало до порушення; та витребувати вказану квартиру з володіння ОСОБА_5 .
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Коваль О.А. від 27.05.2021 р. позовну заяву залишено без руху.
15.06.2021 р. від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків разом новою редакцією позовної заяви про визнання правочину з відновленням становища, яке існувало до порушення та повернення нерухомого майна з володіння особи. В обґрунтування позовних вимог вказує про відкриття спадщини на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_6 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 . Так, рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 22.05.2009 р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м.Києва від 06.10.2009 р., у порядку спадкування на майно померлого ОСОБА_4 визнано право власності в рівних долях (по 1/4 частини) - за сином ОСОБА_3 , батьком ОСОБА_9 , дружиною ОСОБА_7 та братом ОСОБА_4 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 відкрилась спадщина на його спадкове майно померлого: частини двокімнатної квартири АДРЕСА_6 ; земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_2 ; однокімнатну квартири АДРЕСА_9 ; грошові вклади. Під час розгляду Святошинським районним судом м.Києва цивільної справи №2-1029/2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та його поділ, 03.11.2011 року між сторонами укладено мирову угоду, згідно умовами якої право власності на квартиру АДРЕСА_9 в порядку спадкування визнається за ОСОБА_3 , а частини квартири АДРЕСА_6 у порядку спадкування визнається за ОСОБА_4 . У зв'язку із цим Святошинським районним судом м.Києва ухвалою затверджено мирову угоду у справі №2-1029/2011, однак у резолютивній частині ухвали помилково визнано за ОСОБА_4 право власності на всю квартиру АДРЕСА_6 , а не на частини, оскільки частина цієї квартири залишається належною на праві власності ОСОБА_7 . Як наслідок, постановою Київського апеляційного суду від 19.06.2018 р. задоволено скаргу ОСОБА_7 , ухвалу суду від 03.11.2011 р. у справі №2-1029/2011 про затвердження мирової угоди скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Разом із цим, у проміжок часу до скасування Київський апеляційним судом ухвали про затвердження мирової угоди, 13.07.2017 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 . У подальшому, 01.12.2017 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 .
Позивач вказує, що скасуванням апеляційною інстанцією ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 03.11.2011 р., ОСОБА_3 повернулось його право власності на квартиру АДРЕСА_6 , однак внаслідок продажу ОСОБА_4 усієї квартири ОСОБА_6 , від якого вона перейшла у власність ОСОБА_5 , порушено законні права та інтереси позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом. Підставою для визнання правочинів недійсними позивач посилається їх вчинення під впливом помилки, оскільки ОСОБА_4 , помилково сприймаючи за собою право власності на всю квартиру, не маючи законних повноважень на розпорядження майном, вчинив вказаний правочин.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Коваль О.А. від 07.08.2021 р. позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.09.2021 р. ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 07.08.2021 р. скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Коваль О.А. від 23.10.2021 року відкрито провадження по даній справі у порядку загального позовного провадження.
17.12.2021 р. до суду від представника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_12. надійшов відзив на позовну заяву у якому заперечується проти задоволення позовних вимог з таких підстав. Згідно укладеної між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 мирової угоди, позивач отримав у приватну власність квартиру АДРЕСА_9 , а відповідач ОСОБА_4 , серед іншого, право на частини квартири АДРЕСА_6 , що належала позивачу на праві власності. Наразі позивач безперешкодно володіє квартирою АДРЕСА_9 , право власності на яку не оспорюється, а відтак відсутність підстави для звернення позивача до суду за захистом порушеного права. Щодо твердження позивача про укладення правочинів під впливом помилки, то ним не надано жодного доказу на підтвердження укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу під впливом помилки. Позивачем здійснено зловживання правами власника під час укладення мирової угоди 03.11.2011 р., оскільки йому було достеменно відомо про належність ОСОБА_7 права власності на частини квартири, при цьому він не вжив заходів, направлених на виправлення описки в ухвалі суду від 03.11.2011 р. у справі №2-1029/2011, що призвело до порушення прав ОСОБА_7 . Враховуючи, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, витребування майна із його законного володіння є порушенням його права власності.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В. від 23.08.2022 р. в порядку повторно автоматизованого розподілу справ між суддями цивільну справу прийнято до свого провадження.
12.10.2022 р. від представника позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_5 у якому заперечуються доводи, викладенні представником ОСОБА_5 . Зокрема, вказується, що скасуванням судом апеляційної інстанції ухвали суду про затвердження мирової угоди від 03.11.2011 р. у справі №2-1029/2011 відновлено право позивача на частину квартири АДРЕСА_6 , що набуто ним після смерті батька ОСОБА_8 , на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. у справі №2-94-1/07. Як на підтвердження помилковості вчинення правочину зазначає, що так як жоден із відповідачів не звертався до поліції із заявою про вчинення злочину, відсутні підстави вважати, що відбулася не помилка, а злочинні дії. Окрім того, посилаючись на Постанову ВП ВС від 05.12.2018 р. у справі №522/2202/15-ц, вказує, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, і в такому випадку первісний власник має право витребувати майно від добросовісного набувача за правилами ст.388 ЦК України. З урахування даної судової практики вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В. від 23.02.2023 р. закрито підготовче провадження справу призначено до судового розгляду по суті.
05.06.2023 р. в порядку повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передано судді Єросовій І.Ю.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Єросової І.Ю. від 09.06.2023 р. прийнято до свого провадження позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_7 про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння. Вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.Зважаючи на проведення судом усіх дій підготовчого провадження, подання сторонами у справі відзиву та відповіді на відзив, закриття підготовчого провадження судом, враховуючи розумність строків розгляду справи, судом вирішено розпочати безпосередній розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представники позивача адвокати Супрун І.І. та Приймак О.Ю. позовні вимоги підтримують та просять задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Веліканов К.С. заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та просить відмовити у їх задоволенні.
У судове засідання відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_7 не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, доходить висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. (справа №2-94-1/07) за ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 визнано за кожним право власності на частини на квартиру АДРЕСА_6 . Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 06.10.2009 р. рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. у справі №2-94-1/07 залишено без змін.
22.12.2010 р. ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_9 та його поділ.
Як вбачається із тексту мирової угоди від 03.11.2011 р., укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , сторони погодили визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_9 , а за ОСОБА_4 право власності на інше спадкове майно, зокрема, 3/8 частини квартири квартиру АДРЕСА_6 .
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 03.11.2011 р. у справі №2-1029/2011 затверджено мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна, згідно якої позивачу ОСОБА_3 виділено у приватну власність повністю всю квартиру за адресою: АДРЕСА_9 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 . Визнано за відповідачем ОСОБА_4 право особистої приватної власності на інше спадкове майно, зокрема, право власності на всю квартиру АДРЕСА_6 .
13.07.2017 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. та зареєстровано в реєстрі за №1152.
01.12.2017 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстровано в реєстрі за №1613.
Вказаний об'єкт нерухомого майна належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
19.06.2018 р. постановою Апеляційного суду м.Києва (справа №2-1029/2011) апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Ухвалу Святошинського районного суду м.Києві від 03.11.2011 р. у справі №2-1029/2011 скасовано та направлено до суду для продовження розгляду.
13.07.2018 р. ухвалою Святошинського районного суду м.Києва позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3 особа: Головне управління юстиції в м.Києві про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна прийнято в своє провадження суддею Шум Л.М.
23.11.2021 р. Ухвалою судді Святошинського районного суду м.Києва Шум Л.М. зупинено провадження у цивільній справі №2-1029/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3 особа: Головне управління юстиції в м.Києві про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна, до набрання законної сили рішення у справі №759/10663/21.
Щодо позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Позивач, обґрунтовуючи вимоги в частині визнання договорів купівлі-продажу недійсними просить вирішити спір керуючись ч. 1 ст. 229 ЦК України, посилаючись на помилку суду під час затвердження мирової угоди у цивільній справі №2-1029/11, яка надалі відобразилась в укладених договорах купівлі-продажу.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
Таким чином, ОСОБА_3 як заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка здійснила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Згідно статей 229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року N 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Так, 13.07.2017 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 . А у подальшому, 01.12.2017 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 . Разом із цим, ухвалу суду, якою затверджено мирову угоду щодо визнання за ОСОБА_10 права власності на квартири АДРЕСА_6 , скасовано постановою Апеляційного суду м.Києва 19.06.2018 року.
У контексті викладеного, суд доходить висновку, що обставина, щодо якої ніби-то помилився відповідач ОСОБА_4 як сторона договору купівлі-продажу, про помилкове сприйняття ним права власності на всю квартиру, не існувала саме на момент вчинення правочину, відтак підстави для застосування ст.229 ЦК України відсутні.
Суд звертає увагу, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення саме в момент укладення правочину.
У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18.
Суд критично оцінює доводи позивача, що підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними є допущення судом помилки в ухвалі про затвердження мирової угоди за якою здійснено поділ спадкового майна та що стало причиною для помилкового сприйняття відповідачем ОСОБА_4 права власності на всю спірну квартиру, виходячи з наступного.
Статтею 269 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки або арифметичні помилки, про що суд постановляє ухвалу.
Суд звертає увагу, що потрібно розрізняти помилку, допущену судом при ухваленні рішення та помилку учасника правочину під час його вчинення, оскільки вказані обставини мають різний порядок їх вирішення та захисту.
Як вбачається судом, з моменту затвердження між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 мирової угоди 03.11.2011 року Святошинським районним судом м.Києва сторони не звертались до суду із заявою про виправлення допущеної у рішенні описки, що опосередковано вказує на їх обізнаність із вказаними обставинами.
При цьому, суд звертає увагу, що у самому тексті мирової угоди сторони, здійснюючи поділ спадкового майна, враховували інтереси спадкоємця ОСОБА_7 , оскільки визначили право власності за ОСОБА_4 право власності на 3/8 квартири АДРЕСА_6 . Однак, уже ухвалою Святошинського районного суду м.Києва права та інтереси ОСОБА_11 були порушені.
Суд знаходить, що позивачем не доведено і у свою чергу судом не встановлено, що були порушені майнові права та інтереси позивача, що стало б підставою для звернення їх до суду з даним позовом.
Отже, враховуючи сукупність вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, суд знаходить, що позивачем не доведено і у свою чергу судом не встановлено, що були порушені його майнові права та інтереси, оскільки він і далі продовжує законно володіти спадковим майном, поділеним на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, а саме: квартирою АДРЕСА_9 , не заявляючи при цьому жодних вимог щодо неї.
Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, враховуючи сукупність вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання правочинів недійсними не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про витребування майнавід добросовісного набувача ОСОБА_5 .
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Положеннями статті 312 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач як на правову підставу посилається на ст.388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна із чужого незаконного володіння, такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 р. N 522/2110/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі N 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі N 522/7636/14-ц).
Разом із тим, з обставин які вказані вище вбачається, що позивач ОСОБА_3 не є власником всієї квартири АДРЕСА_6 , оскільки йому на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. у справі №2-94-1/07 належало право власності лише на частину квартири АДРЕСА_6 . Таким чином, вимога про витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_5 є безпідставною.
Щодо відсутності порушеного права та інтересу позивача.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
(1) пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
(2) наявність підстав для оспорення правочину;
(3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, а вищевказані обставини повинні існувати у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Наведеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Як вказує, Апеляційний суд м.Києва у постанові від 19.06.2018 р. (справа №2-1029/2011) суд, виділивши у власність відповідачу всю квартиру АДРЕСА_6 , вийшов за межі умов мирової угоди, які погодили сторони, не врахував, що сторони не були власниками всієї квартири АДРЕСА_6 , а 1/4 частина квартири не була предметом позову, та здійснив розподіл спадкового майна без урахування права власності ОСОБА_7 на частину вказаної квартири, чим порушивши її право власності та вимоги ст. 175 ЦПК України в редакції 2004 р.
Таким чином, судом апеляційної інстанцій констатовано порушення прав та законних інтересів ОСОБА_7 , яка є третьою особою у даній справі. Порушення прав позивача ОСОБА_3 не відбулося.
Окрім того, суд позбавлений вирішити позовні вимоги до вирішення спору у справі №2-1029/11, провадження у якій зупинено. Лише після вирішення питання поділу спадкового майна та визнання права власності на нього можливе вирішення позовних вимог, заявлених у даній справі. Отже, суд доходить висновку про передчасне звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Щодо стягнення судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Слід зазначити, що необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).
Суд роз'яснює, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст.ст. 6-13, 18, 19, 77-79, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 ), третя особа: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_5 ) про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю. Єросова