СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 6/759/78/24
ун. № 759/13766/17
06 лютого 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
при секретарі судових засідань Шило М.І.,
за участі представника позивача Ахрамовича Я.І. ,
представника відповідача Коцюби О.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Ахрамовича Яна Ігоровича про зміну способу виконання рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49004, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50) про стягнення коштів,
18.12.2023 р. адвокат Ахрамович Я.І., який представляє інтереси позивача ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеною заявою, у якій просить змінити спосіб виконання рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.02.2020 р. у справі №759/13766/17 в частині, зміненій постановою Верховного суду 31.05.2023 р. у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2, шляхом стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 грошових коштів у національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на день виконання судового рішення. В обґрунтування заяви вказує, що станом на день подання заяви виконання рішення, стягнення за яким визначено в іноземній валюті є неможливим в Україні, оскільки Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» було призупинено роботу валютного ринку України, крім операцій продажу іноземної валюти клієнтам. Отже, у зв'язку з відсутністю можливості виконання рішення, стягнення за яким визначено в іноземній валюті та з метою реального виконання вищезазначеного рішення суду та положень ст. 129-1 Конституції України позивач не заперечує проти виконання судового рішення в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на день виконання судового рішення. При цьому, зміна валюти виконання судового рішення не змінює суть самого рішення та не змінює порядок його виконання, а виключно спосіб.
У судовому засіданні 05.02.2024 р. представник заявника заяву підтримує та просить задовольнити, обґрунтовуючи утрудненням виконання рішення, що призводить до порушення принципу обов'язковості судового рішення.
У судовому засіданні 05.02.2024 р. представник відповідача заперечує проти задоволення заяви, вказує що призупинення роботи валютного ринку України є тимчасовими обмеженнями на період дії воєнного стану, що не може бути підставою для зміни способу виконання зобов'язання шляхом зміни валюти виконання судового рішення. У підтвердження своєї позиції посилається на Постанову Верховного суду від 19.01.2024 № 175/4639/19.
У судове засідання 06.02.2024 р. учасники судового процесу до суду не з'явилися, що не позбавляє суд можливості розглянути заяву за їх відсутності.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши вказану заяву, матеріали цивільної справи №759/13766/17, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.02.2020 р. у справі №759/13766/17 позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів задоволено частково. Вирішено: «Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49004, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) заборгованість за договором банківського вкладу №SAMDN 25000737649367 укладеного 13.09.2013 року у розмірі 50 000,00 доларів США. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49004, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 8000,00 грн. У задоволенні інших вимог - відмовити.».
Постановою Київського апеляційного суду від 19.01.2021 р. рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.02.2020 р. скасовано. Вирішено: «Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 заборгованість за договорами банківських вкладів №SAMDN80000734758071 від 22 квітня 2013 року та N№SAMDN25000737649367 від 13 вересня 2013 року та відсотків у розмірі 106 193,97 доларів США. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 20 000 грн.
Постановою КЦС Верховного суду від 31.05.2023 р. касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року змінено, зменшено розмір заборгованості за договорами банківських вкладів, яка підлягає стягненню з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 із 106 193,97 доларів США до 95 984,66 доларів США.
31.05.2023 р. Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі.
07.09.2023 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюком Р.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором банківського вкладу у розмірі 95 984,66 доларів США.
Належне виконання рішення суду є важливим і невід'ємним елементом ефективного захисту прав і свобод людини. Саме з метою забезпечення своєчасного захисту та відновлення порушеного права особи в Цивільному процесуальному кодексі Україні закріплено інститут встановлення чи зміни способу або порядку виконання судового рішення.
Зокрема, відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення не передбачає зміну судового рішення по суті, обрання нового способу захисту порушеного права, а полягає лише у вирішенні питання про вжиття нових заходів для належного виконання рішення та захисту порушеного права у визначений раніше спосіб. Тобто, у такому разі слід відрізняти способи захисту цивільного права, передбачені ст.16 ЦК України, та способи і порядок виконання рішення суду.
Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі існування обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд враховує, що при вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення. Задоволення таких заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Таким чином, чинне законодавство пов'язує можливість відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суду лише за умов доведення заявником існування обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.
Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв'язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. У справі "Горнсбі проти Греції" Суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначеною ст. 18 ЦПК України.
Слід зауважити, що у справі "Півень проти України" Суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.
Як вбачається з постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року №18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" було призупинено роботу валютного ринку України, крім операцій продажу іноземної валюти клієнтам.
Суд звертає увагу на те, що Постанови НБУ N 18 від 24 лютого 2022 року "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" не встановлює жодних заборон чи обмежень на зміну способу виконання рішення суду.
08.04.2015 ВССУ у своєму рішенні по цивільній справі N 6-4324св15 (N 43578456 в ЄДРС) прийшов до наступного: "Разом з тим нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства України у розумінні ст. 4 ЦК України, оскільки є нормативно-правовими актами органу державного управління."
Окрема думка судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В.І., викладена в ухвалі від 29 березня 2023 року по справі N 759/20374/20 (провадження N 61-4425св22) містить наступну позицію:
"У частині п'ятій статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Тлумачення статті 4 ЦК України свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості НБУ регулювати цивільні відносини. Тому акти НБУ не є актами цивільного законодавства і не можуть регулювати цивільні відносини".
Верховний Суд у постанові від 08 червня 2023 року по аналогічній справі N 824/85/21 (провадження N 61-13038ав22) зазначив наступну позицію. Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року N 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", прийнятою відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний банк України", з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи уведено мораторій на здійснення транскордонних валютних платежів (крім підприємств та установ, що забезпечують виконання мобілізаційних планів (завдань) та Уряду, окремих дозволів НБУ). Вказані обмеження, введені на час воєнного стану в Україні, позбавляють можливості конвертувати кошти та перерахувати їх стягувачу у валюті, визначеній рішенням суду.
Суд відхиляє аргумент представника АТ КБ «Приват Банк», що такі заходи є тимчасовими - на період дії воєнного стану на території України, виходячи з наступного. Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє дотепер.
Враховуючи, що призупинення роботу валютного ринку України пов'язано з введенням на території України воєнного стану, тривалість дії якого є невизначеною, суд вважає, що така ситуація впливає на неспроможність стягнення заборгованості у іноземній валюті, що істотно ускладнює виконання рішення суду в розумінні вимог ч. 3 ст. 435 ЦПК України.
Окрім цього, суд доходить висновку, що вказаний підзаконний нормативно-правовий акт, який за своєю суттю не є актами цивільного законодавства України у розумінні ст. 4 ЦК України, оскільки є нормативно-правовими актами органу державного управління, фактично наразі унеможливлює виконання рішення суду у справі №759/13766/17. Тобто складається ситуація за якої нормативно-правовий акт органу державного управління превалює над положеннями Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України щодо виконання остаточного рішення суду, що є недопустимим.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. У даному випадку це реальне виконання на користь позивача ОСОБА_3 рішення суду, яке набрало чинності. Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року, заява N 38722/02).
З метою реального виконання вищезазначеного рішення суду та положень норми прямої дії ст. 129-1 Конституції України заявник (позивач) не заперечує отримати виконання судового рішення у національній валюті України по офіційному курсу НБУ.
Суд враховує, що зміна валюти виконання судового рішення не змінює суть самого рішення та не змінює порядок його виконання, а змінює тільки спосіб виконання рішення.Адже, ОСОБА_3 просить суд дозволити замість стягнення коштів у валюті здійснити стягнення у національній валюті за офіційним курсом Національного банку України, встановлений для відповідної валюти на день платежі, тому така зміна способу (а не порядку) виконання судового рішення не завдасть шкоди АТ КБ "ПриватБанк".
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі N 761/12665/14-ц (провадження N 14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, а тому виконання зобов'язання у національній валюті не порушує вимог цивільного законодавства.
Аналізуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наявні підстави для задоволення заяви адвоката Ахрамовича Я.І. представника позивача Бандури А.А. про зміну способу виконання судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129-1 Конституції України, ст. 16 ЦК України, ст. ст. 258, 260, 435 ЦПК України, суд
Заяву адвоката Ахрамовича Яна Ігоровича про зміну способу виконання рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49004, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50) про стягнення коштів, задовольнити.
Змінити спосіб виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року у цивільній справі №759/13766/17 у частині, зміненій постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2, шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (код ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошових коштів у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України станом на день виконання судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п"ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п"ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.Ю. Єросова