14 лютого 2024 року Справа № 915/136/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Н Авто» (код ЄДРПОУ 38694122, вул. Троїцька, 159/1, м. Миколаїв)
до відповідача 2: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 )
про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто»,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 08/02-1 від 08.02.2024 до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Н Авто» та ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто», оформленого протоколом №08/21 від 13.08.2021 про продаж нерухомого майна, що належить ТОВ «Н Авто» та уповноваження директора на укладення а підписання договору купівлі-продажу.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/136/24 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Як визначено ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Оглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно приписів ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:
1) направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу;
2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позовна заява не відповідає приписам п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України, а саме: позивачем не подано суду належних доказів направлення відповідачу 2 копії позовної заяви з доданими до неї документами.
Так, згідно відповіді №444348 від 12.02.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру адреса місця реєстрації ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .
У вступній частині позовної заяви позивач зазначає, що фактичне місце проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 з посиланням на довідку №4803001782 від 29.09.2016 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та надає суду докази направлення за вказаною адресою копії позовної заяви та доданих до неї документів.
При цьому, позивачем не додано до позовної заяви відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин, а саме: довідки №4803001782 від 29.09.2016 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Таким чином, позивачем не дотримано вимог п. 1 ч. 1 ст. 164 та ч. 1 ст. 172 ГПК України.
Також судом враховано, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до та після порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання заяви певних дій, у тому числі щодо надсилання тих чи інших документів за належною адресою та підтвердження такого надсилання належними доказами, такі дії мають бути вчинені.
Доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд враховує, що обмеження накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини від 10.07.1998 у справі компанії "Тіннеллі та сини, Лтд. та ін." і "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства", Reports 1998-IV, с. 1660, пункт 72, та рішення Європейського суду з прав людини від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява N 40765/02).
При цьому Європейського суду з прав людини в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дія в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (рішення Суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01, пункт 57).
Водночас статтею 129 Конституції України та статтею 7 ГПК України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, всіх учасників судового процесу поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку дотримання процесуальних норм, якими врегульовано вимоги до позовної заяви, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є недопустимим.
Відповідно до приписів ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ст. 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Зазначені вище недоліки позовної заяви слід усунути шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, зазначених в мотивувальній частині даної ухвали.
Керуючись ст. ст. 162, 164, 172, 174, 234, 235 ГПК України, господарський суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 за вих. №08/02-1 від 08.02.2024 - залишити без руху.
2. Встановити позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя В.О.Ржепецький