Справа № 606/208/24
14 лютого 2024 року м. Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Іванченко А.М.,
з участю секретаря Порчик Р.І,.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Теребовля у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Микулинецької селищної ради, третя особа Теребовлянська державна нотаріальна контора про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування,
Позивачі звернулися до суду з даним позовом до Микулинецької селищної ради. В обґрунтування вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 та після його смерті відкрилася спадщина у вигляді частини квартири у АДРЕСА_1 . Для оформлення спадкових прав після смерті чоловіка, позивач ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки майно належало спадкодавцеві на справі спільної сумісної власності і нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення частки спадкодавця у спільному майні. Оскільки позивач ОСОБА_3 позбавлена можливості іншим чином одержати свідоцтво про право на спадщину, тому вона вимушена звернутись до суду.
Ухвалою суду від 29.01.2024 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 12.02.2024 року було закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивачів у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивачів, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, попередньо подав заяву про розгляд справи без участі представника Микулинецької селищної ради, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Від представника третьої особи - Теребовлянської державної нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_1 ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 уклали шлюб 15.07.1989 року, прізвище дружини змінено на ОСОБА_5 (а.с.15)
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.19)
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.20)
З довідки № 105 від 09.03.2023 року виданої виконкомом Микулинецької селищної ради вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 на день смерті ОСОБА_3 були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_7 - внук. (а.с. 21)
Заявами № 114, 115 від 09.03.2023 року діти спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відмовились від прийняття спадщини за законом після смерті батька. (а.с. 22,23)
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 04.11.1999 року, виданого Теребовлянським районним бюро технічної інвентаризації, записане у реєстрову книгу № 183, квартира АДРЕСА_2 належала на праві сумісної власності ОСОБА_3 та членам його сім'ї: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.24)
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 505/02-14 від 22.12.2023 року ОСОБА_8 біло відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , оскільки квартира належить на праві спільної сумісної власності і нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення частки спадкодавця у спільному майні (а.с. 28).
Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з вимогами ч. 1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1296 ч. 1 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та обтяжень здійснюється на підставі рішень судів, які набрали законної сили.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою частки визначаються рівними.
Згідно до роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав" (пункт 17), розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19.06.1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Як вбачається із правовстановлюючого документу на спадкове майно - свідоцтва про право власності на житло, виданого 4 листопада 1999 року керівником органу приватизації ЖЕД Тернопільського агробуду згідно із розпорядженням (наказом) від 12.10.1999 року №2, квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільно сумісної власності ОСОБА_3 та членам його сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися свого власністю.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), яке знайшло своє вираження у статті 5 ЦК України, його норми застосовуються до цивільних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року.
Положеннями чинних на час виникнення цивільних відносин щодо права власності на квартиру ЦК Української РСР та Закону України «Про власність» передбачалось, як і на даний час передбачається, два різновиди спільної власності, яка виникає в тих випадках, коли майно належить на праві власності не одній, а кільком особам одночасно.
Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР та статті 17 Закону України «Про власність» спільна власність існувала у формах спільної часткової та спільної сумісної власності, тобто такої власності, коли її учасники не мають наперед визначених часток.
За приписом частини 1 статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Водночас ні ЦК Української РСР, ні Закон України «Про власність», не визначали розмір часток членів сім'ї у праві спільної сумісної власності.
16.01.2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України (ЦК України), у зв'язку з чим Цивільний кодекс Української РСР та Закон України «Про власність» втратили чинність з 01.01.2004 року.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 глави 3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року №55, розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконуються за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна.
У разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлюючих документах реальним часткам, за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлюючих документів. Право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах (1/2: 1/3; 3/5 тощо). При цьому вказані в правовстановлюючих документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю.
Пунктом 3.3 вказаної Інструкції встановлено, що за відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.
Провести розрахунок часток у спільній власності, а саме у квартирі АДРЕСА_2 на даний час не можливим, адже для цього необхідно подати заяви всіх співвласників, однак це не є можливим, оскільки один із співвласників, а саме ОСОБА_3 помер.
Згідно з частинами 1, 2 статті 355, статті 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Згідно з вимогами частини 2 статті 370 ЦК України, розмір часток у праві спільної сумісної власності є рівними.
Через невизначеність розміру частки померлого ОСОБА_3 у спірній квартирі, позивач ОСОБА_1 не може належним чином оформити свої спадкові права на спадщину, яка відкрилася після його смерті. Чинне законодавство не надає нотаріусу права здійснювати виділ частки. Оскільки, на даний час один із учасників права спільної сумісної власності помер, відтак, з метою реалізації права ОСОБА_1 на спадкування, передусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і буде об'єктом спадкування.
Оскільки, законодавство не передбачає видачу нотаріусом свідоцтва про частку у спільному майні за заявою інших учасників спільної сумісної власності, а тому для успадкування частки у спільній сумісній власності після смерті іншого після відкриття спадщини має право на визначення частки померлого і таке право витікає з поняття спадкування, яким відповідно до статті 1216 ЦК України є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Як передбачено частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, у тому числі шляхом визнання права.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Оскільки у цій справі перешкодою є відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а тому обраний позивачем спосіб захисту є належним (Постанову ВС КЦС у справі 227/3750/19 від 22.09.2021 р.).
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. хто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З огляду на вказане, суд вважає, що оскільки позивач 1, не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідач визнав позов і таке визнання позову прийнято судом, оскільки не суперечить закону та не порушує прав, свобод і інтересів інших осіб, то слід захистити права позивачів шляхом задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 81, 259, 263, 265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 328, 392 Цивільного кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визначити, що розмір частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності в квартирі АДРЕСА_2 становить 1/3.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначити що розмір частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності в квартирі АДРЕСА_2 становить 1/3.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Суддя А.М.Іванченко